Ухвала КЦС ВС № 161/11144/19

Ухвала 07 лютого 2020 року м. Київ справа № 161/11144/19 провадження № 61-2596ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 лютого 2012 року у розмірі 279 268,14 грн. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2019 року (у складі судді Філюк Т. М.) позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 07 лютого 2012 року у розмірі 12 469,31 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року (у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпчука В. В.) заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2019 року залишено без змін. 03 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Предметом позову у цій даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто ціна позову становить 279 268,14 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Як вбачається з резолютивної частини постанови Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України. Крім того, доводи скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу відповідно до підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не заслуговують на увагу. АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній сказі вказує, що справа є малозначною, але має для банку виняткове значення, оскільки одним із основних видів діяльності банку є кредитування фізичних та юридичних осіб, а також залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб. Проте, невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором обмежує права та порушує майнові інтереси позивача, що є для банку важливим, а отже, має для має виняткове значення. Однак, вищевказане фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями. Ці обставини не свідчать, що справа має виняткове значення для АТ КБ «ПриватБанк». Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії, однакове тлумачення закону в подібних правовідносинах та підстав для відкриття касаційного провадження не знайдено. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. З урахуванням вказаного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України. Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Суддя І. М. Фаловська