Постанова 4824 № 760/5971/18

справа № 760/5971/18 головуючий у суді І інстанції Усатова І.А. провадження № 22-ц/824/2355/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 11 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І. суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М., розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на непрацездатну матір, - в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася 02 березня 2018 року до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення аліментів на непрацездатну матір. В обґрунтування позову посилалася на те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом 1 групи, пенсіонером, розлученою та одинокою. Через похилий вік, вкрай важкий стан здоров`я, онкологічну хворобу, потребує стороннього догляду та постійного придбання ліків. Розмір її пенсії складає 1669 грн., однак він не забезпечує навіть її природні потреби та потребу у систематичному придбанні ліків, не враховуючи оплату за спожиті житлово-комунальні послуги. Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи у шлюбі, народила двох дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з 1986 року розлучена, вихованням дітей займалась самостійно, синам допомогла здобути музичну освіту у школі №1, а також медичну освіту ОСОБА_2 та незакінчену вищу ОСОБА_3 . Позивачем зазначено, що у 2004 році перенесла інсульт та отримала статус інваліда І групи, з того часу потребує постійної сторонньої допомоги. Трагічним збігом обставин, у 2004 році помер її батько, згідно з його заповітом вона отримала у спадок кімнату у частині приватного будинку АДРЕСА_1 , де зараз і проживає, будучи інвалідом І групи. Позивач посилалася на те, що відповідачі з моменту її захворювання абсолютно відмовилися надавати будь-яку допомогу, у зв`язку з чим залишили її у безпорадному стані. Зазначала, що комісією управління соціального захисту Солом`янського району у м. Києві позивачу було призначено соціального працівника як особі, яка опинилася у тяжких життєвих обставинах, що, на переконання позивача, підтверджує факт відсторонення її синів від допомоги своїй непрацездатній матері. Соціальний працівник, зокрема, допомагає їй у доставці продуктів харчування і супроводі до медичних закладів при потребі. Позивач стверджувала, що із 2004 року і по теперішній час жодної допомоги від відповідачів вона не отримує, ані фінансової, ані матеріальної, їй навіть відмовляють у спілкуванні. ЇЇ сини не проявляють опіки, турботи, не провідують її у лікарнях. Окрім відсутності допомоги зі сторони відповідачів, останні створюють такі ситуації, які призводять до додаткових витрат з її сторони. Такими ситуаціями є, зокрема, фактичне проживання її синів на території її приватної власності, користування житлово-комунальними послугами у межах, що перевищує норми, що, в свою чергу, призводить до боргів за житлово-комунальні послуги, що у середньому коштує 400 грн., які вона фактично зі своєї пенсії не має змоги оплатити. Позивач вказувала, що кожного місяця потребує здачі аналізів та лабораторних досліджень, що в середньому коштує 500 грн., відповідно до досліджень і рецептів кожного місяця їй необхідно купувати ліки, які коштують у середньому 500 грн. Крім того, позивач звернула увагу суду на те, що окрім вищенаведених витрат, своїми діями сини призвели до боргових кредитних зобов`язань, а саме: скориставшись її материнськими почуттями та застосовуючи психологічний тиск на неї, вона змушена взяти кредит у двох банківських установах: ПАТ «Ідея Банк» та ПАТ «Платинум Банк» для своїх синів, підтвердженням чого є розписка надана ОСОБА_2 . Проте, починаючи з лютого 2017 року він відмовляється у подальшому платити згідно з кредитних договорів. З огляду на це, не маючи змоги самостійно сплачувати, по двом кредитним договорам виникла заборгованість, яку вона фізично не має змоги погасити. Відповідно до листа від ПАТ «Ідея Банк», загальна сума заборгованості складає 39 000 грн., але розуміючи її ситуацію, банк надає можливість переоформити кредитний договір на термін 90 місяців з місячним платежем 660 грн. Згідно з повідомлення від ПАТ «Платинум Банк» заборгованість станом на 01 грудня 2017 року складає 15 696 грн 77 коп., яку погашати позивач також не має можливості, що може спричинити втрату житла шляхом стягнення на майно, таким чином, ця ситуація тримає її у постійній нервовій напрузі, що протипоказано при її стані здоров`я. Позивач посилалася на те, що її сини на сьогодні повнолітні, працездатні та мають високі заробітки, які офіційно не зафіксовані. Окрім цього, відповідачі мають у власності транспортні засоби, що свідчить про достатній фінансовий рівень проживання. З огляду на наведене, беручи до уваги, що відповідачі можуть ухилятися від сплати аліментів, офіційно не влаштовуючись на роботу, просить стягувати аліменти з відповідачів на свою користь аліменти у розмірі по 2000 грн з кожного. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, докази, надані позивачем у судовому засідання не досліджувалися; не зачитувався зміст доказів; не ставились питання сторін один до одного; судом не було ініційовано жодного питання відповідачам щодо їх думки на представлений позивачем доказ та відповідно не надання їм оцінки. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя (пункт 1 частина 4 стаття 274 ЦПК України). За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин 4,6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Судом встановлено, що позивач є матір`ю відповідачів, що підтверджується Свідоцтвом про народження виданим відділом РАЦС Жовтневого РВК 09 січня 1988 року, серія НОМЕР_1 . Позивач є інвалідом І групи загального захворювання безстроково та потребує стороннього догляду, що підтверджується довідкою МСЕК №005260 від 06 квітня 2005 року. Як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році позивач ОСОБА_1 отримала статус інваліда І групи загального захворювання безстроково та у 2018 році було призначено соціального працівника як особі, яка опинилася в тяжких життєвих обставинах, що свідчить про те, що вона потребує сторонньої матеріальної допомоги, у зв`язку з наявними у неї захворюваннями. Позивач отримувала пенсію по інвалідності загального захворювання у розмірі за період вересень-листопад 2016 року по 1 336 грн 13 коп. щомісяця, за період грудень 2016 року - лютий 2017 року по 1 453 грн 13 коп. щомісяця, що підтверджується довідкою Правобережного об`єднаного УПФУ у м. Києві №1051 від 06 лютого 2017 року. Відповідно до частини 1 статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатними відповідно віку визнаються жінки, які досягли 55 років, тобто досяг пенсійного віку або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Отримання непрацездатними батьками пенсій чи іншого доходу не можуть звільняти повнолітніх дочку, сина від обов`язків утримувати непрацездатних батьків. Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, яка є інвалідом 1 групи, непрацездатною, основним джерелом доходу якої є пенсія по інвалідності, - має право на утримання від відповідачів, як синів. Згідно з статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. При вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов`язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків, що передбачено частиною 1 статті 204 СК України. Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що вона є пенсіонеркою, інвалідом І групи, хворіє на онкологічне захворювання, отримує невелику пенсію, комісією управління соціального захисту Солом`янського району у м. Києві позивачці було призначено соціального працівника як особі, яка опинилася в тяжких життєвих обставинах, потребує стороннього догляду, а також матеріальної допомоги, потребує постійного придбання ліків. Розмір її пенсії складає 1669 грн., однак він не забезпечує навіть її природні потреби та потребу у систематичному придбанні ліків, не враховуючи сплату за спожиті житлово-комунальні послуги. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції, керувався вимогами статтями 202, 205 СК України і, виходив з того, що позивачем не доведено її потреби у матеріальній допомозі від відповідачів. Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Так дійсно, соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду (стаття 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»). Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримувала пенсію по інвалідності загального захворювання у розмірі за період вересень-листопад 2016 року по 1 336 грн 13 коп. щомісяця, за період грудень 2016 року - лютий 2017 року по 1 453 грн 13 коп. щомісяця, що підтверджується довідкою Правобережного об`єднаного УПФУ у м. Києві №1051 від 06 лютого 2017 року. Колегія апеляційного суду враховує, що розмір пенсії, яку отримувала позивач у 2017 році, перевищував розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого державою на 01 січня 2017 року, для категорії осіб, до яких відноситься позивач, який становив 1 274 грн. Але при цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що сума перевищення складає 179 грн 13 коп. А отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (відповідно до правових висновків, зроблених у постанові об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 16-2386сво19). Як вбачається з матеріалів справи між Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Солом`янського району та позивачем укладений договір про надання соціальних послуг (а.с. 29). Відповідно до пунктів 1-5 Порядку виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей (осіб), затвердженого Постановою КМУ від 21 листопада 2013 року № 896, цей Порядок визначає механізм виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей (осіб). Виявлення, надання соціальних послуг та соціальний супровід сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, здійснюються районними, міськими, районними у містах центрами соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді разом із суб`єктами, що надають соціальні послуги, та суб`єктами соціальної роботи із сім`ями, дітьми та молоддю. До сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, належать сім`ї (особи), які не можуть самостійно подолати або мінімізувати негативний вплив, зокрема, таких обставин: тривала хвороба, встановлена інвалідність, вроджені вади фізичного та психічного розвитку, малозабезпеченість. До потенційних отримувачів соціальних послуг належать сім`ї членами яких є одинока матір (батько). Позивачем на підтвердження свого тяжкого стану здоров`я надано виписку із Акта огляду МСЕК про встановлення І групи з 30 березня 2005 року загальні захворювання безстроково, де зазначено, що позивач потребує постійного стороннього догляду (дата огляду 06 квітня 2005 року) (а.с. 9,10). Відповідно до пункт 27 Постанови КМУ «Питання медико-соціальної експертизи» N 1317 від 03 грудня 2009 року підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування. А також, позивачем на підтвердження свого тяжкого стану здоров`я надано консультативне заключення Київського міського клінічного онкологічного центру, довідку Київського міського клінічного онкологічного центру від 18 вересня 2013 року, виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 16 серпня 2017 року, зазначеного про контроль ТТГ через 2-3 місяці, дієта 9 (а.с. 12-14). На підтвердження вартості призначеного медичного дослідження - тиреотропного гормона (ТТГ) позивачем надано замовлення дослідження у лабораторії від 02 березня 2016 року, 25 травня 2016 року, 23 березня 2017 року, 15 червня 2017 року, 03 серпня 2017 року (а.с. 19-21, 24). Середня вартість цього дослідження разом з послугою взяття крові одноразовими системами складає 156 грн з урахуванням знижки. Вартість газу, спожитого у листопаді 2017 року, складає 238 грн 45 коп. та сплачена позивачем, враховуючи, що у квитанції за грудень 2017 року відсутня заборгованість за листопад. Вартість газу, спожитого у грудні 2017 року та січень 2018 року складає 476 грн 90 коп. Вартість ліків, придбаних позивачем складає 163 грн., що підтверджується додатком до замовлення-доручення А5-0125891 від 19 листопада 2016 року (а.с. 23) Вартість призначеного позивачу медичного дослідження - тиреотропного гормона (ТТГ) разом з послугою взяття крові одноразовими системами складає 156 грн з урахуванням знижки, що підтверджується замовлення дослідження у лабораторії від 16 листопада 2016 року (а.с. 23). Разом з тим, як було встановлено вище позивач отримала пенсію по інвалідності загального захворювання у листопаді 2016 року 1 336 грн 13 коп. (а.с. 11). Таким чином, на ліки та призначене позивачу медичне дослідження позивачем у листопаді 2016 року сплачено 319 (163+156) грн., що складає 4 частину отриманого нею доходу. Враховуючи, що позивачу призначений постійний контроль ТТГ та прийом ліків, як онкохворій, її розмір пенсії, колегія суддів дійшла висновку, що лише витрати на ці потреби складають 20-25 % її доходу, без врахування вартості комунальних послуг. Разом з тим, колегією суддів встановлено, що докази, що відповідачі піклуються про матір та надають їй матеріальну допомогу, оплачують комунальні послуги та лікування, останніми не надано та в матеріалах справи відсутні. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі у судовому засіданні першої інстанції, заперечували проти позову, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись необґрунтованість позову, а також вказували на неналежне виконання позивачем своїх батьківських обов`язків щодо них. Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги пояснення відповідача та допитаного в якості свідка ОСОБА_3 з приводу неналежного виконання позивачем своїх батьківських обов`язків щодо відповідачів, оскільки останні не підтверджені матеріалами справи. Визначаючи розмір аліментів, колегія суддів виходить з того, що прожитковий мінімум - це вартісна оцінка споживчого кошика, що містить мінімальні набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для збереження здоров`я людини і забезпечення її життєдіяльності. Чільні положення, що визначають порядок формування споживчого кошика і використання прожиткового мінімуму, встановлені Законом України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15 липня 1999 року. Відповідно до пп.4 пункту 2 статті 41 Бюджетного кодексу до вступу в силу Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період прожитковий мінімум застосовується в розмірах і на умовах, що діяли в грудні попереднього бюджетного періоду. Прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, станом на день звернення з позовом до суду, з 02 березня 2018 року, становив 1373 грн. Таким чином, враховуючи матеріальне становище, вік та стан здоров`я позивача, а також його потреби в існуванні (їжа, одяг, користування житлово-комунальними та медичними послугами), матеріальне становище відповідачів та стан здоров`я відповідачів, можливість отримання позивачем матеріальної допомоги від синів, колегія суддів вважає, що отримувана позивачем пенсія не забезпечує її потреби на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків та дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідачів на користь позивача аліментів у розмірі 1 373 грн з кожного. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381,382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у частково. Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_2 , податковий номер НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) аліменти у розмірі 1 373 (одна тисяча триста сімдесят три) грн щомісячно з кожного, починаючи з 02 березня 2018 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст Постанови складений 11 лютого 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді Т.А. Слюсар В.М. Волошина