Постанова 4824 № 377/621/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 377/621/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/2473/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Теремецька Н.Ф. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 лютого 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Ящук Т.І., Чобіток А.О. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» - Яременка Олега Вікторовича на заочне рішення Славутицького міського суду Київської області від 23 жовтня 2019 року, встановив: у серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики, укладеним 22 липня 2016 року в електронній формі, яка складається з суми позики в розмірі 1 200 грн., процентів за користування коштами в розмірі 25 201 грн. 20 коп. та прострочених процентів в розмірі 24 933 грн. 20 коп. Заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 23 жовтня 2019 року позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 1200 грн. та проценти в розмірі 235 грн. 20 коп. Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_1 22 липня 2016 року в електронній формі було укладено договір позики, відповідно до умов якого позичальник отримала в позику 1 200 грн. строком на 10 днів зі сплатою відсотків за користування коштами. Відповідач порушила взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики разом з відсотками, в результаті чого виникла заборгованість в загальному розмірі 51 334 грн. 40 коп. Заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 23 жовтня 2019 року позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 1200 грн. та проценти в розмірі 235 грн. 20 коп. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання, що є підставою для стягнення з неї суми позики з відсотками за користування коштами в межах строку дії договору позики. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 526, 610, 611, 625, 626, 638, 639, 1046, 1048, 1049 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 липня 2016 року між сторонами в електронній формі було укладено Договір позики №57299. Договір було укладено шляхом оформлення відповідачем ОСОБА_1 на сайті позивача заявки для отримання позики у розмірі 1200 грн. із зазначенням даних банківської картки для перерахування коштів та проставленням електронного підпису ідентифікації особи. З п. 1.2 вказаного договору вбачається, що сторони погодили, що строк дії договору становить 10 днів, але в будь-якому разі Договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань. У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що сторонами було погоджено умови надання позики, в тому числі сплату відсотків поза межами строку договору, а тому стягненню підлягають відсотки та прострочені відсотки за весь нарахований позивачем період. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє іншу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За умовами договору сторони погодили щоденну сплату відсотків за користування позикою, яка надана на 10 днів - до 01 серпня 2016 року, а саме: 1,9% від суми позики щоденно в межах строку дії договору, а за перший день користування позикою - 1,9% від суми позики, але не менше 30 грн. (а.с.35-41). Також сторони погодили, що в межах строку кредитування до 01 серпня 2016 року відповідач мала право повернути позику з урахуванням відсотків як частинами, так і в повному обсязі. Разом з цим 01 серпня 2016 року відповідач була зобов`язана повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її частинами, про що свідчить Графік розрахунків до Договору позики, наданий як додаток до Договору (а.с.42-43). За таких обставин право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку його дії. Відповідного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12). Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування позикою припиняється після спливу визначеного цим договором строку надання позики. В даному випадку позивач не позбавлений права захистити свої інтереси в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою врегульовано наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано положення «Правил надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», які свідчать про дійсність укладеного між сторонами договору в електронній формі, також не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки судом першої інстанції було встановлено факт укладення відповідного договору та вирішено вимоги про стягнення заборгованості за позикою та відсотків за користування коштами. Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Також не підлягають задоволенню і вимоги представника позивача про зміну розподілу судових витрат, оскільки апеляційна скарга судом залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» - Яременка Олега Вікторовича залишити без задоволення, а заочне рішення Славутицького міського суду Київської області від 23 жовтня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді