Постанова 4857 № 441/1525/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 441/1525/19 пров. № А/857/1444/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Старунського Д.М., Качмара В.Я., з участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу №2 роти №1 батальйону №2 УПП у Львівській області Департаменту патрульної поліції Коваля Юрія Євгеновича про скасування постанови за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 листопада 2019 року (суддя першої інстанції Яворська Н.І., м. Городок, повний текст складено 10.12.2019), В С Т А Н О В И В : 21.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу №2 роти №1 батальйону №2 УПП у Львівській області Департаменту патрульної поліції Коваля Ю.Є. про скасування постанови серії НК №494080 від 11 серпня 2019 року про адміністративне правопорушення, закрити провадження по справі. Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Із таким судовим рішенням не погодився позивач та подав апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржуване рішення не грунтується на засадах верховенства права, є незаконним, необгрунтованим, ухвалене судом без повно і всебічно з`ясованих обставин справи. Обґрунтовуючи незгоду, апелянт зокрема, зауважив, що оскаржувана постанова не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення, тому вважає, що така не відповідає вимогам ст.283 КУпАП. Зазначає, що судом не наведено жодних норм права, які він застосував та мотиви їх застосування, не зазначено норм права, на які посилався позивач та мотиви їх незастосування. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно постанови серії НК №494080 від 11 серпня 2019 року, ОСОБА_1 11.08.2019 о 14 год. 58 хв. на вул. Гнатюка, 2 в м. Львові здійснив зупинку автомобіля марки «Peugeot-405» н.з. НОМЕР_1 , на місці для водіїв з інвалідністю, яке позначено дрожнім знаком 5.38 «Місце для стоянки» із інформаційною таблицею 7.17 «Особи з інвалідністю». Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020 гривень. Не погодившись з цією постановою, позивач оскаржив її до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів, які б спростовували викладені в оскаржуваній постанові факти та підтверджували мотиви позову суду не надано. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з урахуванням наступного. Частиною 5 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) передбачено, що зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» - тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вимогами ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», зокрема передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Вимогами пункту 8.4 ґ Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі Правила) передбачено, що дорожні знаки поділяються на групи: інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила. Відповідно до п. 7 Правил, таблички до дорожніх знаків, табличка 7.17 «Особи з інвалідністю» означає, що дія знака 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» відповідно до вимог цих Правил. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо. Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно позовної заяви, позивач не заперечує факту, що його автомобіль був припаркований на місці, передбаченому для паркування осіб з інвалідністю, проте зазначає, що керував ним не він, а його брат. Вимогами ч. 1 ст. 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу. Згідно вимог статті 279-3 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу. Разом з тим, ОСОБА_1 не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів того, що його брат протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили вчиняв дії, передбачені статтею 279-3 КУпАП. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за те, що належний йому транспортний засіб було припарковано на місці, передбаченому для паркування осіб з інвалідністю. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова постанова серії НК №494080 від 11 серпня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення є законною і підстав для її скасування немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. О. Большакова судді Д. М. Старунський В. Я. Качмар