Постанова 4855 № 825/3399/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/3399/14 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Губської Л.В., Єгорової Н.М., секретаря Винокурової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Генеральної прокуратури України та Прокуратури Чернігівської області на Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Чернігівської області про визнання протиправним та скасування Наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Сторонами, подано апеляційні скарги, в яких Позивач просить судове рішення суду першої інстанції скасувати в частині суми, яка має виплачуватись йому за час вимушеного прогулу, та ухвалити нове судове рішення у цій частині, а саме стягнути з Прокуратури Чернігівської області 1941896,62 грн. за час вимушеного прогулу, а Відповідачі - судове рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивача, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав. Позивач, зокрема з 25.02.2010 по 07.04.2011 працював прокурором Вінницької області; з 08.04.2011 по 18.04.2012 - заступником прокурора міста Києва; з 19.04.2012 по 22.02.2014 - заступником начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією - начальником управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України, що підтверджується Довідкою про результати вивчення особової справи Позивача щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» від 20.10.2014. У зв`язку з наявністю відомостей щодо Позивача, як особи, до якої застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, Прокурором Чернігівської області до Генеральної прокуратури України направлено Подання від 20.102014 року №11-1258 вих.-14 про застосування до нього Закону України «Про очищення влади». Наказом Генеральної прокуратури України від 27.05.2014 року №862к (Т.1, а.с.11) державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 призначено першим заступником прокурора Чернігівської області та затверджено членом колегії прокуратури Чернігівської області. Наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 № 1486к, на підставі Довідки про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 , Подання прокурора області, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника прокурора Чернігівської області та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури Чернігівської області. Відповідно до п. 72 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади». Згідно з частиною другою ст. 36 Кодексу законів про працю України, зокрема у випадку, передбаченому пунктом п. 72, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади». Відповідно до частини першої ст. 1 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VІІ (надалі - Закон №1682-VІІ), очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Згідно з частиною третьою ст. 1 Закону №1682-VІІ, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Відповідно до п. 8 частини першої ст. 3 Закону №1682-VІІ, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Згідно з пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VІІ, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 16 жовтня 2014 року), керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів. Відповідно до частин першої, другої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. А як зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України» (Заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18) від 17 жовтня 2019 року, люстраційні заходи зачіпали право заявників на їхнє приватне життя, оскільки вони вплинули на їхню репутацію та/або професійні можливості. Розглядаючи питання застосовності статті 8 Конвенції, Суд вказує, що у цій справі не може бути використаний підхід, заснований на підставах, оскільки Закон було застосовано до заявників через зайняття ними посад на державній службі за часів президентства ОСОБА_2 , що не має жодного стосунку до їхнього приватного життя. Розглядаючи поняття "приватне життя" у світлі підходу, заснованого на наслідках, Суд вказав, що Закон вплинув на заявників таким чином: 1) вони були звільнені з державної служби; 2) їм було заборонено обіймати посади державної служби впродовж десяти років; 3) імена заявників були внесені до публічного, доступного онлайн реєстру люстрованих осіб (Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади") (пункт 208 Рішення). Поєднання таких заходів мало серйозний вплив на здатність Заявників створювати та підтримувати відносини з іншими особами, а також на їхню професійну репутацію. Вони не були просто відсторонені від роботи, переведені на нижчі посади або ж на посади з меншою відповідальністю, а їх було звільнено та взагалі виключено з державної служби, вони втратили свої винагороди. Заявників було позбавлено будь якої можливості працевлаштування на посадах державної служби у тій сфері, де вони працювали державними службовцями багато років (пункт 209 Рішення). Законом не вимагав жодних проявів індивідуальної вини, водночас він проголошував необхідність "очищення" державної служби від осіб, пов`язаних з "узурпацією влади", підривом національної безпеки і оборони та порушеннями прав людини. У цій справі заявники обіймали посади у державних установах, діяльність яких ґрунтується на конституційних засадах, хоча вони працювали за часів президентства ОСОБА_2 , який широко піддавався критиці за авторитарні тенденції, і вважалося, що заявники брали участь у широкомасштабній системній корупції. Більше того, їх звільнення було засноване на колективній відповідальності осіб, які працювали в державних установах за часів президента ОСОБА_2 незалежно від конкретних функцій, які вони виконували, та їх зв`язку з антидемократичними тенденціями та подіями, що відбулися в той період. Цілі, передбачені Законом, могли б бути досягнуті менш суворими заходами, такими як індивідуальна оцінка, відсторонення осіб від посад або переведення, де можливо, на нижчі посади. Характер застосованих до заявників заходів у поєднанні з надміру напруженим характером викладу цілей в розділі 1 Закону підвищує імовірність того, що ці заходи могли бути мотивованими частково помстою тим, хто мав стосунок до попередньої влади. Застосування заходів, передбачених Законом, не було жодним чином індивідуалізованим. Фактично, ніколи не стверджувалось, що заявники мали відношення до вчинення дій, що підривають демократичний устрій, верховенство права, національну безпеку, захист або права людини. Вони були звільнені лише на підставі зайняття високих відповідальних посад на державній службі під час президентства ОСОБА_2 . Підсумовуючи, ЄСПЛ вказав, що втручання в права кожного із заявників не були необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки звільнення Позивача у даній справі здійснено лише на підставі того, що він працював на певній посаді у відповідний період, встановлення конкретних функцій, які він виконував, та їх зв`язку з антидемократичними тенденціями та подіями, що відбулися в той період, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржений Позивачем Наказ Генеральної прокуратури України є протиправним і підлягає скасуванню, а Позивач - поновленню на роботі. Позивачем в апеляційній скарзі зазначено, що з Прокуратури Чернігівської області має бути стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням підвищень посадового окладу. Згідно з п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення; виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу вираховується із виплат, які звільнена особа отримувала на час звільнення, вимоги Позивача щодо проведення коригування середньоденної заробітної плати з урахуванням підвищень посадового окладу після його звільнення з посади задоволенню не підлягають. Прокуратурою Чернігівської області в апеляційній скарзі зазначено, що Позивач з моменту звільнення працював і отримував відповідні доходи, що є підставою для перегляду суми виплати за час вимушеного прогулу. Проте, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 за позовом ОСОБА_4 до Національного банку України про скасування Наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу і вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, згідно зі статтею 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. А відповідно до частини п`ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, Прокуратурою Чернігівської області в апеляційній скарзі зазначено, що вона не є належним відповідачем щодо стягнення коштів за час вимушеного прогулу. Проте, як вбачається з Постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №808/892/17 за позовом ОСОБА_5 до Генеральної прокуратури України, Третя особа - Прокуратура Запорізької області, про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на те, що позивач обіймав посаду заступника керівника Прокуратури Запорізької області, на яку його було поновлено судом з 07.03.2016р., суд погоджується з доводами Генеральної прокуратури України в частині того, що вона не є належним відповідачем за позовною вимогою про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.03.2016р. по 21.05.2018р. Щодо адміністративного позову в частині зобов`язання Генеральної прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України щодо відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади», колегією суддів встановлено наступне. Згідно з частиною першої ст. 7 Закону №1682-VІІ, відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (надалі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України; положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України. Відповідно до п.п. 4, 8, 9 розділу І Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 16 жовтня 2014 року №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057 (надалі - Положення), Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (надалі - Держатель); Реєстраторами Реєстру (надалі - Реєстратор) є: Держатель через Департамент кадрової роботи та державної служби, який вносить або вилучає відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі; Держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням. Згідно з п. 5 розділу II Положення, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, зокрема відповідного судового рішення. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні адміністративного позову в цій частині, оскільки зазначену позовну вимогу заявлено передчасно. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Генеральної прокуратури України та Прокуратури Чернігівської області залишити без задоволення, а Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Постанову складено в повному обсязі 10.02.2020 року. Головуючий суддя Бабенко К.А. Судді: Губська Л.В. Єгорова Н.М.