Постанова 4855 № 640/17793/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17793/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Парінова А.Б., Собківа Я.М. за участю секретаря Скидан С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/17793/19 (розглянуту за правилами спрощеного позовного провадження) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним і скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у м. Києві від 15 травня 2019 року № Ф-34490-17. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що податковим органом зроблено хибні висновки щодо наявності у нього заборгованості із сплати єдиного внеску за період з 2015 року по 2019 рік включно, оскільки у вказаний період позивач не здійснював підприємницьку діяльність. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано неповним з`ясуванням судом першої інстанції фактичних обставин справи та поставлених у позові обґрунтувань, зокрема не враховано, що позивач не здійснював підприємницьку діяльність упродовж останніх років, був працевлаштований та відповідно єдиний внесок сплачувався роботодавцем, крім того не враховано порушення податковим органом порядку прийняття податкової вимоги про сплату недоїмки. Позивач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд апеляційної справи. До початку судового розгляду справи від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та надав усні пояснення. Відповідачем відзив на апеляційну скаргу подано не було. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 24 вересня 2012 року по 08.07.2019 року був зареєстрований, як фізична особа-підприємець та перебував на обліку у податкових органах по 30.09.2015 рок, як платник податків за спрощеною системою, а в подальшому за загальною системою оподаткування. Станом на 15 травня 2019 року в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 19724, 89 грн. У зв`язку із зазначеним, відповідачем 15 травня 2019 року було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, згідно з якою за позивачем визнано суму боргу в розмірі 19724, 89 грн. Не погоджуючись із правомірністю винесення вимоги про сплату недоїмки позивачем оскаржено таку в адміністративному порядку. Рішенням Державної сальної служби України від 21.08.2019 року № 40226/6/99-99-11-05-02-05 скаргу позивача залишено без задоволення, а спірну вимогу без змін ( а.с. 19). Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) із сплати єдиного внеску, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нездійснення позивачем підприємницької діяльності не являється підставою для звільнення його від обов`язку сплати єдиного внеску. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до вимог статті 1 вказаного Закону (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні, зокрема: - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; - органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи. Стаття 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає, що платниками єдиного внеску, в тому числі, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч. 1). Відповідно до ч. 2 статті 6 зазначеного Закону, платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Частиною 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідно до ч. 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Відтак, нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обов`язок із сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не ставиться у залежність від підтвердження факту зайняття безпосередньо підприємницькою діяльністю чи отримання прибутку. Колегія суддів акцентує увагу апелянта, що зазначений платіж є обов`язковим для фізичних осіб-підприємців, факт отримання прибутку від такої діяльності може впливати на розмір внеску, що підлягає сплаті Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів позивача з приводу відсутності у нього обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску. Крім того, з аналізу наданих доказів, зокрема із змісту інтеграції картки платника ОСОБА_1 вбачається, що нарахування єдиного внеску здійснювався у розмірі мінімального страхового внеску, та загалом склали 31156,10 грн, а саме : - ІІІ квартал 2013 року - 1194,03 грн.; - 2014 рік -5071,80 грн; - І-ІІІ квартали 2015 року - 3859,37грн; - 2017 рік -8448,00грн; - 2018 рік -9828,72грн.; - 01.01.2019-15.05.2019 року(по день складання вимоги) -2 754,18 грн (а.с. 38-39). За вказаний період, позивачем сплачено єдиний внесок в розмірі 11431,21грн (у тому числі 796,02грн. за інформацією наданою територіальними органами Пенсійного фонду України). Як вбачається із змісту заявленого позову та апеляційної скарги, позивачем зазначені суми нарахованого єдиного внеску та розмір здійсненої сплати жодним чином не спростовуються, доказів, що позивачем сплачено іншу суму ніж 11431,21 грн суду не надано. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що податковим органом вірно встановлено розмір недоїмки із сплати єдиного внеску як 19 724,89грн. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на офіційне його офіційне працевлаштування, у період нарахування відповідачем єдиного внеску, оскільки доказів перебування позивачем у трудових відносинах, у вказаний період з іншим суб`єктом господарювання як до суду першої інстанції так і до апеляційної скарги не надано. Також безпідставним є доводи апелянта щодо обов`язковості проведення перевірки податковим органом до складання податкової вимоги. Так, відповідно до положень ч.ч. 1 - 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449). Відповідно до п. 1 розділу VI Інструкції № 449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Згідно п. 2 розділу VI Інструкції № 449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. За вимогами п. 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. З аналізу наведених норм вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі, в тому числі, даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Відтак, здійснення перевірки платника не є єдиною і обов`язковою підставою для формування та направлення йому вимоги про сплату боргу (недоїмки). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо дотримання податним органом вимог законодавства при складенні та направлення вимоги про сплату недоїмки. Крім того, надуманими є посилання позивача з приводу протиправної бездіяльності відповідача, що полягала у не зверненні до суду в установленому порядку з приводу виключення з ЄДРПОУ відомостей щодо позивача в силу неподання останнім податкової звітності протягом року. Нормами статей 20 та 67 ПК України передбачено саме право, а не обов`язок податкового органу на звернення до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, відтак відсутні правові підстави стверджувати про протиправну бездіяльність відповідача. З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірного винесення податковим органом спірної вимоги про стягнення недоїмки. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення. Головуючий суддя: Г.В. Земляна Судді: А.Б. Парінов Я.М. Собків