Постанова 4855 № 620/2513/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2513/19 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- ВСТАНОВИЛА: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якому просила суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2019 року № Ф-8660-17 на суму 15819,54 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. При цьому зазначив, що згідно копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань записи щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця відсутні. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що відомості про припинення підприємницької діяльності на момент винесення податкової вимоги ФОП ОСОБА_1 були відсутні, а в інформаційній картці платника ІС «Податковий блок» було нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік а за 1, 2, 3 квартали 2018 року, яка позивачем залишається не сплаченою. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач позбавлена статусу підприємця, а тому не є платником податку єдиного внеску як фізична особа-підприємець. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що з 12 серпня 1999 року по 23 грудня 2002 року ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа-підприємець та здійснювала підприємницьку діяльність. Після прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності позивачем 23 грудня 2002 подано відповідну заяву. При цьому, на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", який набув чинності з 01 липня 2004 року та яким було запроваджено функціонування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 30 липня 2004 року до ЄДР були внесені відомості щодо припинення діяльності ФОП ОСОБА_1 та зняття з обліку. З моменту прийняття рішення про припинення здійснення підприємницької діяльності, позивач її не здійснює, дохід не отримує, звітність до органів доходів та зборів не подається. Поряд з викладеним суд встановив, що починаючи з 02 січня 2003 року і по теперішній час позивач є державним службовцем центрального органу виконавчої влади, посада категорії Б, а тому має заборону здійснювати підприємницьку діяльність згідно вимог ст.25 Закону України "Про запобігання корупції", що підтверджується довідкою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 22 липня 2019 року № 24.1-27/73 (а.с.27). Крім того, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач з 02 січня 2003 року є державним службовцем та з 07 квітня 2016 року працює в Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (а.с.21-25). З довідки форми № 601-012-15/32 від 16 серпня 2019 (про доходи за 2018-2019 роки) вбачається отримання позивачем заробітку, з якого сплачено єдиний внесок (а.с.26). З матеріалів справи вбачається, що 06 листопада 2018 року Головним управлінням ДФС у Чернігівській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-8660-17, згідно якої станом на 31.10.2018 позивач має борг в розмірі 15819,54 грн. (а.с.15). Борг нараховано за 2017 рік, 1, 2, 3 квартал 2018 року. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2018 року № Ф-8660-17 на суму 15819,54 грн. є протиправною та підлягає скасуванню. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон). До вказаного Закону Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону). Пункт 3 частини першої статті 7 Закону передбачає, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з нормами частини п`ятої статті 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону (в редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, яка діє з 01 січня 2018 року, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно частин четвертої статті 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №

449. Крім того, згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449). В силу абзацу третього пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. При цьому, у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції № 449). Здійснивши системний аналіз зазначених вище норм законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Разом з тим, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Згідно пунктів четвертого, сьомого частини першої статті 1 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи. Водночас, пунктом восьмим частини першої статті 4 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" установлено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Викладене свідчить, що, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Доводи апелянта про відсутність відомостей щодо припинення позивачем підприємницької діяльності на момент винесення оскаржуваної вимоги колегією суддів оцінюються критично, оскільки спростовуються наявною в матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 20). Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що починаючи з 02 січня 2003 року і по теперішній час позивач є державним службовцем центрального органу виконавчої влади, посада категорії Б, а тому має заборону здійснювати підприємницьку діяльність згідно вимог ст.25 Закону України "Про запобігання корупції", що підтверджується довідкою Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 22 липня 2019 року № 24.1-27/73 та наявними в матеріалах справи копіями трудової книжки ОСОБА_1 . При цьому, позивачем надано висновок Податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 10046/9/26-56-17-03-18 від 09 грудня 2015 року, яким встановлено достовірність відомостей, визначених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади», вказаних ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази доводять відсутність у нього статусу фізичної особи-підприємця на момент формування вимоги, а тому винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2018 року № Ф-8660-17 на суму 15819,54 грн. є протиправною та підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов Повний текст постанови складено «10» лютого 2020 року.