Постанова 4855 № 826/15889/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/15889/18 Головуючий у І інстанції - Літвінова А.В. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Національні інформаційні системи" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Національні інформаційні системи" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: Державне підприємство "Національні інформаційні системи" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2018 року № 0009861406, № 0009871406, № 0009881406. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2018 року № 0009861406, № 0009871406, № 0009881406, прийняті на підставі акта перевірки від 15 серпня 2018 року № 2353/28-10-14-06-02/39787008, є протиправними, необґрунтованими та підлягають скасуванню. Так, Позивачем зазначено, що висновок Відповідача щодо порушення Державним підприємством «Національні інформаційні системи» статті 134 Податкового кодексу України та заниження податку на прибуток в розмірі 2 864 417 грн., а також статті 185, 198, 201 Податкового кодексу України та заниження суми податкового зобов`язання в розмірі 4 264 715 грн., статті 176 Податкового кодексу України, є помилковим та не відповідає фактичним обставинам, які виникли в результаті невірного тлумачення норм чинного законодавства України. Зокрема, Позивачем зазначено, що на початку 2017 року Державною аудиторською службою України проводилась перевірка Державного підприємства «Національні інформаційні системи» та відповідно до висновків, викладених в аудиторському звіті за результатами державного фінансового аудиту діяльності Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Міністерства юстиції України за період з 01 травня 2015 року по 31 березня 2017 року від 27 червня 2017 року № 08-21/7 порушень зі сторони Державного підприємства «Національні інформаційні системи» у розрізі договірних відносин по постачанню бланкової продукції не встановлено. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з постановленим рішенням, Державне підприємство "Національні інформаційні системи" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов. В апеляційній скарзі Державне підприємство "Національні інформаційні системи" посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Державне підприємство "Національні інформаційні системи" вказує на те, що ДП «НАІС» при прийнятті тендерної пропозиції ТОВ «ІНПРЕС» проявила належну обачність. У пропозиції конкурсних торгів ТОВ «ІНПРЕС», було гарантовано технічну спроможність щодо виконання умов торгів, з виготовлення продукції. ТОВ «ІНПРЕС» підтверджено наявність обладнання та матеріально-технічної бази для належного виконання умов договору, також подавалась інформація про працівників яких планується залучити до виконання договору та про досвід виконання аналогічних договорів. Відповідно до вимог законодавства ТОВ «ІНПРЕС» була надана фінансова звітність, яка підтверджує діяльність і фінансову стабільність підприємства. Таким чином, за результатом проведення процедури відкритих торгів між ДП «НАІС» (Замовник) та ТОВ «ІНПРЕС» (Виконавець), було укладено Договори, предметом яких було надання Замовником послуг щодо друкування, інші (послуги з виготовлення спеціальних бланків). Водночас, Позивач вказує на наступне, що відсутність виробничих потужностей у ТОВ «ІНПРЕС» за адресою, вказаною у ТТН, не доводить факту неможливості проводити виготовлення бланкової продукції на інших виробничих площах. При цьому у ДП «НАІС» є в наявності довідка ТОВ «ІНПРЕС» про наявність обладнання та матеріально-технічної бази від 04.11.2015 року № 85-1238/31. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Також, Відповідач звертає увагу на те, що саме товарно-транспортна накладна є єдиним юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а отже оприбуткування Позивачем товарів згідно умов договорів не підтверджено відповідними доказами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства «Національні інформаційні системи» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.01.2015 року по 30.11.2017 року, за результатами якої складено акт від 15.08.2018 року № 2353/28-10-14-06-02/39787008. Так, перевіркою встановлено порушення Державним підприємством «Національні інформаційні системи»: - підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 5 П(С)БО «Дохід», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.11.1999 року № 290, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 868417,00 грн., в тому числі за: 2015 рік - 282 869,00 грн., 2016 рік - 88 814,00 грн., ІІІ квартал 2017 року - 1 696 734,00 грн.; - пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, статті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 4 264 715,00 грн., в тому числі за: грудень 2015 року - 314 299,00 грн., березень 2016 року - 987 572,00 грн., березень 2017 року - 448 587,00 грн., квітень 2017 року - 179 594 грн., травень 2017 року - 269 389,00 грн., червень 2017 року - 448 998,00 грн., серпень 2017 року - 538 701,00 грн., вересень 2017 року - 538 778,00 грн., листопад 2017 року - 538 799,00 грн.; - пункту 176.2 «б» статті 176 Податкового кодексу України, в частині неподання, не в повному обсязі, з недостовірними відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків (форми №1 ДФ). Керуючись положеннями пункту 86.7 статті 87 Податкового кодексу України, Державним підприємством «Національні інформаційні системи» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби листом від 27.08.2018 №3795/17-09 подано заперечення на акт перевірки. Відповідно до листа Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 07.09.2018 року № 37536/10/28-10-14-06-12, за результатами розгляду заперечень Державного підприємства «Національні інформаційні системи» від 27.08.2018 року № 3795/17-09, висновки акта перевірки від 15.08.2018 року № 2353/28-10-14-06-02/39787008 залишено без змін, а заперечення - без задоволення. На підставі акта перевірки від 15.08.2018 року № 2353/28-10-14-06-02/39787008 складено наступні податкові повідомлення-рішення від 12.09.2018 року: - № 0009861406, яким встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого, сума грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість збільшена з врахуванням штрафу на 5 330 894,00 грн., із яких 4 264 715,00 грн. - збільшення за податковим зобов`язанням та 1 066 179,00 грн. - штраф; - № 0009871406, яким встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(С)БО «Дохід», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.11.1999 № 290 та застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, відповідно до якого, сума грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності збільшена на суму 2 868 417,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 646 386 грн.; - № 0009881406, яким встановлено порушення підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 та пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та на підставі пункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податків у вигляді заробітної плати у розмірі 510,00 грн. Державне підприємство «Національні інформаційні системи», не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 12 вересня 2018 року № 0009861406, № 0009871406, № 0009881406, звернулось до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем жодним чином не спростовано встановлені контролюючим органом під час перевірки факти відсутності виробничих можливостей, матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» та подальшого постачання Державному підприємству «Національні інформаційні системи» товару (спеціальних бланків) у кількості 4 599 119 шт. Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій між Державним підприємством «Національні інформаційні системи» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» надані лише договори, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні. Суд першої інстанції погодився з доводами Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, що надані Позивачем первинні документи не відображають реальний рух активів при здійсненні господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС». Суд першої інстанції прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2018 року № 0009861406, № 0009871406, № 0009881406 винесені Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами підпункту 9.1.1 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків та зборів. Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті. Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку) визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів; бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Зокрема, методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності закріплені у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153) (далі - Положення № 15). Відповідно до пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Як вбачається з акта перевірки від 15.08.2018 року № 2353/28-10-14-06-02/39787008, перевіркою встановлено, що Державним підприємством «Національні інформаційні системи» в звітному розрахунку за третій квартал 2016 року невірно вказано ідентифікаційний номер по одній фізичній особі, чим порушено підпункт «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України. Державне підприємство «Національні інформаційні системи» самостійно виявлено помилку та надано уточнюючий розрахунок від 16.03.2017 року за № 9270740221 за третій квартал 2016 року. Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України). Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Як вбачається з матеріалів справи, у 2015 році відповідальними особами Державного підприємства «Національні інформаційні системи» для належного та безперервного забезпечення замовників спеціальними бланками, було визначено необхідну потребу у кількості таких бланків та передано пропозицію на розгляд комітету конкурсних торгів для опрацювання в законному порядку. Комітетом з конкурсних торгів державного підприємства «Національні інформаційні системи» за результатами проведеного засідання було прийнято рішення про проведення конкурсних торгів на закупівлю послуг з виготовлення спеціальних бланків - 3 лоти. Пропозиція була виставлена на відкриті торги, з зазначенням технічних вимог по процедурі проведення конкурсних торгів відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 10.04.2014 року № 1197-VI. 12.11.2015 року Державним підприємством «Національні інформаційні системи» було проведено оцінку пропозицій конкурсних торгів (цінових пропозицій). До оцінки допущено 4 учасники. Оцінка пропозицій конкурсних торгів здійснювалась на основі єдиного критерію - ціни. Комітетом із конкурсних торгів державного підприємства «Національні інформаційні системи», що підтверджується Протоколом оцінки пропозицій конкурсних торгів, цінових пропозицій від 12.11.2015 року, по першим двом лотам було встановлено, що найбільш прийнятною виявилась пропозиція від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС». У наданій пропозиції конкурсних торгів Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС», було гарантовано технічну спроможність щодо виконання умов торгів, з виготовлення продукції, підтверджено наявність обладнання та матеріально-технічної бази, для належного виконання умов договору, інформація про працівників яких планується залучити до виконання договору та про досвід виконання аналогічних договорів, надано фінансову звітність, яка підтверджує діяльність і фінансову стабільність підприємства, лист-пояснення про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» не внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення і підтверджує не вчинення ним корупційних, або пов`язаних з корупцією правопорушень, про наявність антикорупційної програми та уповноваженої особи з корупційної програми. За результатом проведення процедури відкритих торгів, між Державним підприємством «Національні інформаційні системи» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» (Виконавець) було укладено наступні типові договори про закупівлю послуг за державні кошти: - від 30.11.2015 року № СБ-1, пунктом 1.1. якого визначено, що Виконавець зобов`язується надавати Замовнику послуги щодо друкування, інші (послуги виготовлення спеціальних бланків, 18.12.19-90.00), Лот № 1 - Спеціальні банки документів реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України, Спеціальні бланки свідоцтв про право власності код ДК 016:2010 - 18.12.1, а Замовник приймати послуги та оплачувати їх вартість; - від 30.11.2015 року № СБ-2, пунктом 1.1. якого визначено, що Виконавець зобов`язується надавати Замовнику послуги щодо друкування, інші (послуги виготовлення спеціальних бланків, 18.12.19-90.00), Лот № 2 - Спеціальні банки нотаріальних документів код ДК 016:2010 - 18.12.1, а Замовник приймати послуги та оплачувати їх вартість. Відповідно до положень пункту 1.2 названих договорів, Виконавець зобов`язується здійснити виготовлення, доставку та передачу Замовнику поліграфічної продукції, по цінам, в кількості (обсягах) та асортименті, визначених у Специфікації (Додаток № 1), на підставі письмових заявок Замовника (Додаток № 2) та у строки, передбачені умовами цього Договору, а Замовник приймає готову продукцію та сплачує її вартість: - Договір від 30.11.2015 року № СБ-1: Спеціальних бланків документів реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України (2 600 000 штук), Спеціальних бланків свідоцтв про право власності (1 560 000 комплектів); - Договір від 30.11.2015 року № СБ-2: Спеціальних бланків нотаріальних документів (15 600 000 штук) Відповідно до пунктів 6.3 названих договорів, надання послуг Виконавцем здійснюється на підставі сканованих копій Заявок Замовника, які подаються Замовником на електронну скриньку Виконавця. Пунктами 6.3., 6.7. - 6.9. договорів визначено, що приймання продукції Замовником здійснюється за видатковою накладною на продукцію. Місце поставки продукції - 04655, м. Київ, вул. Пимоненка Миколи, буд. 13, літ «Б» або інше місце, зазначене у Заявці Замовника. Продукція, що передається за цим Договором, доставляється Виконавцем партіями. Вказані зобов`язання щодо виготовлення, доставки та передачі всього об`єму бланків загальною кількістю комплектів/штук - 15 649 118 по даним перевірки, зазначеним в акті перевірки, виконано Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС». Зокрема, Позивачем зазначено, що оплата проводилась за послуги по виготовленню 15 649 985 комплектів/штук. Як зазначено вище, відповідно до зазначених Договорів, приймання продукції Замовником здійснюється за видатковою накладною на продукцію. В матеріалах справи містяться видаткові накладні щодо поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» продукції по Договорах від 30.11.2015 року № СБ-1 та № СБ-2. По видатковим накладним, підписаним між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» та Державним підприємством «Національні інформаційні системи» підтверджується поставка: 1) по Договору № СБ-1: 200 000 шт. спеціальних бланків свідоцтв про право власності; 450 000 шт. - спеціальних бланків документів реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України; 2) по Договору № СБ-2: 14 999 985 шт. - спеціальних бланків нотаріальних документів із проведенням оплати придбання вказаних бланків. Податковим органом під час перевірки встановлено взаємовідносини Позивача з контрагентом - постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС», по яким неможливо підтвердити реальність постачання спеціальних бланків у кількості 4 599 119 шт. на адресу Державного підприємства «Національні інформаційні системи» на загальну суму 25 588 290,09 грн., в тому числі податок на додану вартість 4 264 715,15 грн.. Висновки щодо нереальності господарських операцій ґрунтуються на сукупності з`ясованих доказів, їх об`єктивності та сутнісному зв`язку із такими операціями. Так, Відповідачем наголошено на тому, що факт реальності придбання (одержання) товару (спеціальних бланків) Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» та подальшого його постачання Державному підприємству «Національні інформаційні системи» у кількості 4 599119 шт. не підтверджується з огляду на: - відсутність у постачальника законних джерел походження ідентифікованого товару (активу) та неможливість (нереальність) здійснення господарських операцій із його подальшого постачання; - відсутність інформації про транспортування (наявність власних або орендованих транспортних засобів, визначення перевізника, відомостей про маршрут, посередників у транспортуванні); - недостатність та юридична дефектність наданих паперових носіїв, які не можуть бути визнані в якості первинних документів, що підтверджують реальність настання правових наслідків по господарських операціях в рамках взаємовідносин: «Продавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» - «Покупець» Державне підприємство «Національні інформаційні системи». Під час проведення перевірки, Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби встановлено, що основним видом діяльності контрагента Позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» є роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приладдям в спеціалізованих магазинах, відповідно до фінансового звіту суб`єкта малого підприємства за 2017 рік основні засоби складають - 4 180,5 грн., а у відомостях про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за лютий 2018 року задекларовано лише одного працівника. Колегія суддів звертає увагу на те, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Разом з цим, про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які сукупно з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі № 816/4537/14. Судом першої інстанції встановлено те, що Позивачем жодним чином не спростовано встановлені контролюючим органом під час перевірки факти відсутності виробничих можливостей, матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» та подальшого постачання Державному підприємству «Національні інформаційні системи» товару (спеціальних бланків) у кількості 4 599 119 шт. Проте, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки судом першої інстанції прийнято до відома позицію контролюючого органу викладені в акту перевірки від 15.08.2018 року № 2353/28-10-14-06-02/39787008 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства "Національні інформаційні системи" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.01.2015 року по 30.11.2017 року». Разом із цим не досліджено обставин станом на дату проведення тендеру та укладення договорів із ДП «НАІС». Колегією суддів встановлено, що на початок договірних правовідносин між ТОВ «ІНПРЕС» та ДП «НАІС», ТОВ «ІНПРЕС» основним видом діяльності мало за КВЕД- 2010 - друкування іншої продукції. Вказана обставина свідчить про належну податкову обачність ДП «НАІС» у момент прийняття тендерної пропозиції ТОВ «ІНПРЕС». У пропозиції конкурсних торгів ТОВ «ІНПРЕС» було гарантовано технічну спроможність щодо виконання умов торгів, з виготовлення продукції, підтверджено довідка про наявність обладнання та матеріально-технічної бази від 04.11.2015 року № 85-1238/31 (а.с. 105 том 1). Також ТОВ «ІНПРЕС» подавалась інформація про працівників яких планується залучити до виконання договору (а.с. 106 том 1) та довідка про досвід виконання аналогічних договорів (а.с. 109 том 1). Відповідно до вимог законодавства ТОВ «ІНПРЕС» була надана фінансова звітність, яка підтверджує діяльність і фінансову стабільність підприємства. Крім того, останнім надано лист-пояснення про те, що ТОВ «ІНПРЕС» внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення. ТОВ «ІНПРЕС» підтверджує не вчинення ним корупційних, або пов`язаних з корупцією правопорушень, про наявність антикорупційної програми та уповноваженої особи з корупційної програми (а.с. 111 том 1). З огляду на аналіз наданих документів та відсутність компрометуючих фактів стосовно добросовісності ТОВ «ІНПРЕС», за результатом проведення процедури відкритих торгів між ДП «НАІС» (Замовник) та ТОВ «ІНПРЕС» (Виконавець), було укладено Договори, предметом яких було надання Замовником послуг щодо друкування, інші (послуги з виготовлення спеціальних бланків) (далі - Послуги). При цьому, відповідно до положень Закону України «Про здійснення державних закупівель» ДП «НАІС» не мало права перевіряти відповідність інформації, викладеної у документації, наданій ТОВ «ІНПРЕС». З огляду на положення частини 5 статті 28 України «Про здійснення державних закупівель» ДП «НАІС» було зобов`язане визначити переможця торгів з числа учасників, пропозиції конкурсних торгів яких не було відхилено згідно з цим Законом (у кількості не менше двох), на основі критеріїв і методики оцінки, зазначених у документації конкурсних торгів. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ДП «НАІС» проявило належну податкову обачність, проте судом першої інстанції не надано правової оцінки такої поведінки ДП «НАІС». З метою доведення руху активів ДП «НАІС» надав суду апеляційної інстанції: копії заявок ДП «НАІС» на отримання бланкової продукції по договорах із ТОВ «ІНПРЕС» від 30.11.2015 року № СБ-1 та № СБ-2; копії оборотно-сальдових відомостей по договорах із ТОВ «ІНПРЕС» від 30.11.2015 року № СБ-1 та № СБ-2; копії податкових накладні по договорах із ТОВ «ІНПРЕС» від 30.11.2015 року № СБ-1 та № СБ-2; копії Рахунків-фактур по договорах із ТОВ «ІНПРЕС» від 30.11.2015 року № СБ-1 та № СБ-2; копії платіжних доручень по руху коштів по договорах із ТОВ «ІНПРЕС» від 30.11.2015 року № СБ-1 та № СБ-2. Тобто, вказані документи підтверджують факт надходження бланкової продукції від ТОВ «ІНПРЕС». З огляду на наведені вище обставини, суд першої інстанції неправомірно погодився з доводами Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, що надані Позивачем первинні документи не відображають реальний рух активів при здійсненні господарських взаємовідносин між Позивачем та його контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС». Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги обставину руху активів після їх придбання. Зазначене підтверджується тим, що бланкова продукція зазначена у Реєстрі накладних від ТОВ «ІНПРЕС» до ДП «НАІС», по яких не було підтверджено походження товару (спеціальні бланки) за період з 01.01.2015 року - 31.11.2017 року була реалізована ДП «НАІС», що підтверджується матеріалами справи. Так, зокрема, Позивачем до суду першої інстанції було подано у якості електронних доказів: викопіювання інформації у табличній формі із програми ІС:Підприємство по розпорядженню Спеціальними бланками документів реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України та Спеціальними бланками свідоцтв про право власності; викопіювання інформації із Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів по розпорядженню Спеціальними бланками нотаріальних документів. Також, Позивачем було подано письмові докази, а саме документи, якими підтверджується розпорядження вказаними типами бланкової продукції: видаткові накладні, де контрагентами зазначені органи державної реєстрації актів цивільного стану, органи приватизації, державні нотаріальні контори, архіви та приватні нотаріуси. Таким чином, судом першої інстанції не з`ясовано обставину придбання бланкової продукції Позивачем, а лише визначено, що набуття продукції ТОВ «ІНПРЕС» не було в повній мірі зрозумілим. При цьому, не було встановлено фактів порушення фінансової дисципліни та безгосподарського розпорядження коштами ДП «НАІС». Так, судом першої інстанції взято до уваги протокол допиту свідка від 06 серпня 2018 року - директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС» Пахалюка О. С.. Останнім зазначено, що враховуючи жорсткі терміни постачання за договорами субпідряду спеціальні бланки друкувалися Товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Август Трейд», з подальшим доопрацюванням Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНПРЕС». Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є КПК України. У ч. 1 ст. 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Частиною 4 статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Матеріали досудового розслідування за вказаними вище кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності ТОВ «ІНПРЕС». Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18, який в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Також, суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до уваги доводи Відповідача, що товарно-транспортні накладні складені з порушенням вимог ст. 8 та ст. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує факт придбання та продажу товару. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а. Крім того, відсутність виробничих потужностей у ТОВ «ІНПРЕС» за адресою, вказаною у ТТН, не доводить факту неможливості проводити виготовлення бланкової продукції на інших виробничих площах. Певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що на обґрунтування своєї позиції посилається Відповідач, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару. Відповідно до постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а відсутність у контрагентів Позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Колегія суддів зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій Позивач та його контрагент був належним чином зареєстрований як юридична особа та установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Факт реальності спірних господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, які оформлені відповідно до приписів чинного законодавства України. Первині бухгалтерські документи містять всі необхідні для цілей оподаткування відомості про обсяг, зміст та вартість спірних операцій та підтверджують їх фактичне виконання. Статтею 204 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Контролюючим органом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що Позивач діяв без належної обачності та обережності та, що йому було відомо про порушення, які допускали його контрагенти або, що єдиною метою здійснення господарських операцій було одержання необґрунтованої вигоди. Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 73, 74 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним. В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагент позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи. Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер. Необхідно враховувати, жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платника податку - одержувача товару (послуг) - вимагати від контрагента-постачальника будь-яких відомостей щодо повноти сплати ним податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ним законодавчих приписів, а також наявність у цього контрагента умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента. Межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб`єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності". Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента. Відносно наданої Відповідачем до суду першої інстанції податкової інформації, то колегія суддів вказує, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 29 березня 2019 року № 808/3412/16. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 12 вересня 2018 року № 0009881406 від 12.09.2018 року, яким встановлено порушення Позивачем пп. 49.18.2. п. 49.18. ст. 49 та п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне. Так, у акті перевірки контролюючий орган зазначив, про те що Позивачем в звітному розрахунку за квартали 2016 року було невірно вказано ідентифікаційний номер по 1 фізичній особі, чим порушило п. 176.2(б) ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями). Крім того було підтверджено, що Позивачем самостійно виявлено помилку та надано уточнюючий розрахунок за 3 квартал 2016 року 16.03.2017 року за номером 9270740221. Внаслідок таких дій сума податкового зобов`язання не змінилася, адже податкове зобов`язання не було занижене. Однак, штрафні санкції податковим органом до Позивача у розмірі 510,00 грн. були застосовані, що суперечить положенням статті 127.1 Податкового кодексу України, де встановлено, що передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляються податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого п. 169.4 Податкового кодексу України, та виправляються в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС № 0009881406. Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи Державного підприємства "Національні інформаційні системи" викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національні інформаційні системи" задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року скасувати, та прийняти нове рішення яким адміністративний позов Державного підприємства "Національні інформаційні системи" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДФС від 12 вересня 2018 року № 0009861406, № 0009871406, № 0009881406. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 11.02.2020 року.