Постанова 4854 № 540/1670/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2020 р.м. ОдесаСправа № 540/1670/19 Головуючий в І інстанції: Попов А.Ф. Дата та місце ухвалення рішення: 23.09.2019 р. м. Херсон П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шеметенко Л.П. судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. за участю секретаря Коваль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білокриницький вапняний завод» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Севстройтехноплюс», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Білокриницький вапняний завод» звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Севстройтехноплюс», в якому позивач просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 23.07.2019 року №№ 0006214617, 0006244617. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006214617 від 23.07.2019 року прийнятого Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, яким збільшено суму грошового зобов`язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Білокриницький вапняний завод» по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму у розмірі 307725 грн., в тому числі 246180 грн. за податковим зобов`язанням та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 61545 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0006244617 від 23.07.2019 року прийнятого Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, яким збільшено суму грошового зобов`язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Білокриницький вапняний завод» по податку на прибуток приватних підприємств на суму 332343 грн., в тому числі 265874,40 грн. за податковими зобов`язаннями та 66468,60 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні заявленого позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права. Представником позивача поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що в період з 31.05.2019 року по 12.06.2019 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Білокриницький вапняний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ «Севстройтехноплюс» за січень 2017 року - показників декларації з податку на додану вартість та за 1 квартал 2017 року - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, за результатами якої акт від 12.06.2019 року № 80/28-10-46-14/31070558. В ході проведення перевірки встановлені порушення: - п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за період січень 2017 року на загальну суму 246180 грн. - п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток приватних підприємств за 1 квартал 2017 року в розмірі 265874,40 грн. Висновки акта перевірки стали підставою для винесення 23.07.2019 року податкових повідомлень-рішень: № 0006214617 про збільшення суми грошових зобов`язань з податку на додану вартість в розмірі 307725 грн.; № 0006244617 про збільшення суми грошових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 332343 грн. Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи справу та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у відповідності до норм Податкового кодексу України правомірно включив до складу витрат вартість товарів, отримання яких, оформлено від імені ТОВ «Севстройтехноплюс», а також правомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ по оформленим документам на придбання товарів від імені ТОВ «Севстройтехноплюс», а контролюючий орган при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дійшов хибного висновку про порушення позивачем положень ПК України. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене. Як вбачається з акта перевірки та поданої апеляційної скарги, підставою для виставлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень рішень стали господарські операції позивача з ТОВ «Севстройтехноплюс». При цьому, виставляючи наведені податкові повідомлення рішення, відповідач послався на встановлені порушення з боку позивача при здійсненні господарських операцій із вказаним контрагентом наступних положень: п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Відповідно до п.п. 44.1, 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України, чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, на які посилається податковий орган, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності. Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У відповідності до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 р. 3 «Податок на прибуток приватних підприємств» Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Згідно п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Аналізуючи вимоги Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає, що для визнання доходів і витрат для цілей оподаткування податком на прибуток у податковому обліку необхідною умовою є фактичність таких доходів та витрат, а також їх підтвердження первинними документами. Так само, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. На підтвердження фактичності здійснення господарських операцій з ТОВ «Севстройтехноплюс» та відповідно правомірності формування податкового кредиту і показників податкової звітності з податку на прибуток за перевіряємий період позивачем, як до перевірки, так і до суду, був наданий договір про постачання вугільної продукції № 01/12-15/1 від 16.12.2015 року, відповідно до умов якого продавець (ТОВ «Севстройтехноплюс») зобов`язується поставити, а покупець (ТОВ «Білокриницький вапняний завод») зобов`язується прийняти та оплатити на умовах даного договору вугільну продукцію. Також, позивачем надана додаткова угода до цього договору, наявність якої передбачена п. 1.1 наведеного вище договору, в якій визначено найменування, марка, обсяг, ціна, якість, вантажовідправник, вантажоодержувач, терміни і умови поставки товару. Факт отримання вказаного товару позивачем від наведеного контрагента ТОВ «Білокриницький вапняний завод» підтверджено видатковими накладними, а також залізничними накладними щодо транспортування товару. Крім того, як до перевірки, так і до суду позивачем надано посвідчення щодо якості поставленого наведеного вище товару. Окрім викладеного, позивачем, як до перевірки, так і до суду, надано податкову накладну, на підставі якої останнім сформований податковий кредит за перевіряємий період. Як вбачається зі змісту акта оскаржуваної перевірки, при її проведенні відповідачем були досліджені наведені первинно - бухгалтерські документи позивача щодо господарських операцій з ТОВ «Севстройтехноплюс», відповідач не заперечує їх наявність. Також, згідно самого акта перевірки, позивачем у повному обсязі проведено оплату придбаного товару, кредиторська заборгованість відсутня. Більш того, колегія суддів наголошує, що зі змісту акта перевірки вбачається, що податковий орган не заперечує також і факту отримання позивачем наведеного вище товару. Поряд з цим, дослідивши надану позивачем первинну-бухгалтерську документацію щодо господарських операцій з ТОВ «Севстройтехноплюс», а так само визнавши факт отримання позивачем вказаного товару, відповідач дійшов висновку про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності з податку на прибуток та з податку на додану вартість за рахунок цих операцій, при цьому, посилаючись виключно на податкову інформацію щодо контрагента позивача, а також щодо підприємств, що мали взаємовідносини з контрагентом позивача, в тому числі, щодо вантажовідправника. Однак, колегія суддів вважає недостатніми для висновків акта перевірки про порушення позивачем податкового законодавства посилання в ньому на податкову інформацію щодо контрагента позивача, а також щодо підприємств, що мали взаємовідносини з контрагентом позивача. Колегія суддів зазначає, що відповідно до абз. 11 ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію. Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку. За таких обставин, при проведенні документальної перевірки позивача та посилаючись на порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту і показників податкової звітності з податку на прибуток по операціям з ТОВ «Севстройтехноплюс» відповідач зобов`язаний був визначити в акті перевірки в чому полягає невідповідність договору позивача з його контрагентом, його виконання, з посиланням на первинні документи. В свою чергу, за відсутності такого визначення, висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та показників податкової звітності з податку на прибуток по господарських операціях з вказаним контрагентом є необґрунтованим і не може бути підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов`язань. На думку колегії суддів, такого роду обґрунтування, взагалі не припустимі в офіційних документах суб`єктів владних повноважень, на підставі яких приймаються акти індивідуальної дії, на зразок оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, по-перше, приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України чітко визначено, що органи державної влади та їх посадові особи можуть діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто, роблячи висновок про допущення будь-яким суб`єктом правовідносин порушення діючого законодавства, орган державної влади зобов`язаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши, в якій саме події воно полягає та якими саме фактичними даними (доказами) це підтверджується, та жодним чином не викладати припущення щодо порушення законодавства за відсутності належних доказів на підтвердження їх вчинення. По-друге, суб`єкт владних повноважень повинен бути здатним підтвердити правомірність зроблених ним висновків у законодавчо визначеному порядку. Більш того, колегія суддів наголошує, що з акта оскаржуваної перевірки вбачається, що відповідачем не здійснювалась перевірка діяльності ТОВ «Севстройтехноплюс», а також діяльності контрагентів цього підприємства, перелік який наведений відповідачем (іменовані відповідачем перший ланцюг, вантажовідправник). Так само відповідачем не проводились зустрічні звірки контрагента позивача та інших підприємств, що мали взаємовідносини з контрагентом позивача. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок відповідача, за відсутності дослідження діяльності ТОВ «Севстройтехноплюс», діяльності контрагентів цього підприємства, про не підтвердження взаємовідносин позивача та вказаного контрагента згідно аналізу інформації стосовно постачальників цього підприємства є безпідставним та необґрунтованим. Фактично доводи відповідача про відсутність придбаного позивачем товару на першій ланці його постачання ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними доказами з боку відповідача під час судового розгляду справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов`язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов`язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товарів (послуг), який у складі вартості проданого товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов`язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару. Також, колегія суддів вказує, що не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Можливі ж порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача при здійсненні господарських операцій в ланцюзі постачання з третіми особами для зниження об`єкту оподаткування, доказів чого податковим органом до суду надано не було, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення цим суб`єктом господарювання господарських операцій для позивача та відсутність у позивача, як покупця товару, права на податковий кредит та права на формування показників податкової звітності з податку на прибуток, а тому не можуть бути підставою для позбавлення позивача права формувати такий податковий кредит та показники податкової звітності з податку на прибуток по господарських операціях з цим контрагентом. Також, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим формування платником податків показників податкової звітності з податку на додану вартість та з податку на прибуток, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та їх постачальниками, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. У спірних правовідносинах відповідач не заперечує, що позивач та його контрагент на момент укладання та виконання спірних операцій були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ, мали свідоцтва платника податку на додану вартість. Крім того, колегія суддів критично ставиться до посилань відповідача, як в акті перевірки, так і в апеляційній скарзі, на відсутність у контрагента позивача та його контрагентів необхідних умов для здійснення господарської діяльності, оскільки чинним законодавством чітко не регламентована обов`язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В свою чергу, представник відповідача у судовому засіданні також не зміг надати пояснення стосовно того, яка кількість працюючих осіб достатня для такого виду діяльності, за яким було здійснено господарські операції між позивачем та його контрагентом. Що стосується посилань відповідача на наявність кримінального провадження № 32016100060000119, яке, на думку останнього, підтверджує висновок про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Севстройтехноплюс», колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Проте, контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було. Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Доказів наявності вироків суду відносно позивача чи його контрагента відповідачем не надано, а договір, укладений позивачем з даним товариством не визнаний нечинним. Більш того, колегія суддів наголошує, що за змістом ухвали суду, прийнятої у справі № 757/24040/17-к, яка процитована відповідачем в акті перевірки, вбачається, що в рамках кримінального провадження № 32016100060000119 досліджується питання щодо безтоварних операцій з купівлі-проваджу цінних паперів, що фактично не мають жодної цінності. Будь-яких обставин щодо господарських операцій позивача та ТОВ «Севстройтехноплюс» щодо придбання вугілля досудовим розслідування цього кримінального провадження не встановлено та операції позивача у вказаному КП не досліджуються. Тобто, операції позивача з ТОВ «Севстройтехноплюс» не є предметом дослідження кримінального провадження № 32016100060000119. Таким чином, під час розгляду справи колегією суддів не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним. Колегія суддів зазначає, що укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, - не встановлено. Також, відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість та на підставі яких сформовані показники податкової звітності з податку на прибуток. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, видані ТОВ «Білокриницький вапняний завод», за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред`являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані. Як наслідок колегія суддів приходить до висновку про фактичність господарських операцій щодо придбання позивачем товару від свого контрагента за перевіряємий період, а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку. В свою чергу, в акті перевірки висновки відповідача, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку колегії суддів, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача. Більш того, припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування показників податкової звітності з податку на прибуток. На підставі наведеного у сукупності, враховуючи надану позивачем первинно-бухгалтерську документацію щодо операцій з його контрагентом, з огляду на те, що усі доводи відповідача, що наведені ним в акті оскаржуваної перевірки, в обґрунтування правомірності винесення податкових повідомлень - рішень та відповідно в обґрунтування висновків про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та показників податкової звітності з податку на прибуток за перевіряємий період спростовані матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявленого позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень. Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Судове рішення складено у повному обсязі 11.02.2020 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька