Постанова 4852 № 160/1925/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 січня 2020 року м. Дніпросправа № 160/1925/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., за участю секретаря судового засідання Троянова А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року (суддя 1 інстанції Жукова Є.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області, в якому просив: визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми Ф №3758-13 від 01.02.2018 р. на загальну суму 42 553,6 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № №3758-13 від 01.02.2018, винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на його підставі є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки рішення Камянської міської ради від 24.02.2017 № 622-14/УІІ «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 р. № 139-09/УІ «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами», яким встановлено розміри та ставки відповідного податку на 2017 рік з порушенням строків, встановлених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України. Позивач, вважає, що вказане рішення міськовї ради повинно було набрати чинності лише у 2017 році. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровської області № №3758-13 від 01.02.2018 відповідає вимогам пунктів 1, 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідача наголошує, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братися до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. Податковим кодексом України встановлено обов`язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів. Перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником торговельно-розважального комплексу, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3324,5 м.кв., що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що позивачем не заперечується. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було винесено податкове повідомлення-рішення форми Ф № 3758-13 від 01.02.2018 року, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 42 553,60 грн. Вирішуючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Нормами пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. За приписами статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. За правилами підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. За змістом підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Приписами підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Правилами підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що обчислення суми податку з об`єкта здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до пільги для житлового будинку, встановленої рішенням, сільської ради та відповідної ставки, податку. Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Нормами підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України констатовано, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Правилами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Таким чином, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, з 01.01.2015 року в Україні до переліку місцевих податків і зборів було віднесено обов`язків новий вид місцевого податку на майно, а саме податок на нерухоме майно, відмінне від земельного податку. Верховній Раді України належать повноваження щодо визначення переліку місцевих податків та зборів, установлення яких віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, та положень, визначених в пунктах 7.1,7.2 статті 7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів (тобто, щодо платників податку та об`єкту оподаткування), в той час як до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень належить прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Отже, згідно з правилами за Податкового кодексу України, місцеві ради повинні обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Кам`янською міською радою було прийнято рішення від 24.02.2017 за № 632-14/VІІ «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 р. № 139-09/УІ «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами». Відповідно до вказаного рішення міської ради були збільшені ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Рішення від 24.02.2017 за № 632-14/VІІ «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.06.2011 р. № 139-09/УІ «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в місті» зі змінами». набрало чинності 28.02.2017, з моменту його оприлюднення на офіційному веб-сайті Кам`янської міської ради та в інформаційно-аналітичному щотижневику Кам`янської міської ради «Відомості» від 01.03.2017 року №

9. З урахуванням вказаного рішення Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення-рішення форми Ф № 3758-13 від 01.02.2018 року, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у розмірі 13170,84 грн. За правилами підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Згідно з пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» визначено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Таким чином, у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. При цьому, такі висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 04 вересня 2018 року справа №820/5457/17. Враховуючи встановлені обставини та норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровської області № №3758-13 від 01.02.2018 відповідає вимогам пунктів 1, 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у 2017 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з 30.01.2020 року та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров