Постанова Чернігівський апеляційний суд № 751/7237/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 11 лютого 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/7237/19 Головуючий у першій інстанції - Овсієнко Ю. К. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/318/20 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді - Бобрової І.О., суддів - Мамонової О.Є., Шитченко Н.В., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, місце ухвалення рішення судом першої інстанції - м.Чернігів, дата складання повного тексту рішення судом першої інстанції - 02.12.2019, У С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 аліменти на своє утримання як повнолітньої дитини, що продовжує навчання, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він є рідним сином відповідача, наразі навчається на денному відділенні Вищої школи торгівлі та послуг факультету Туризм і рекреація в м.Познань Республіки Польща, та потребує матеріальної підтримки. Мати позивача не має можливості надавати матеріальну допомогу, оскільки знаходиться у декретній відпустці. Відповідач працює та має можливість надавати матеріальну допомогу. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 листопада 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на його утримання у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно на період навчання у Вищій школі торгівлі та послуг у Познані (Республіка Польща), починаючи з 02 жовтня 2019 року і до 30 вересня 2022 року, але не більше як до досягнення ОСОБА_1 23 років. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 768,40 грн судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у позові, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Скаржник посилається на те, що він ніколи не ухилявся від сплати аліментів на сина, сплачував їх під час отримання позивачем першої освіти у Польщі, придбав для навчання ноутбук, надавав грошову допомогу у зв`язку з лікуванням, на свята, дні народження, від`їздом на навчання до Польщі. Вважає, що позивач навмисно вказав адресу, за якою він (відповідач) не проживає, оскільки він знає, що відповідач проживає разом з сестрою, яка знаходиться на його утриманні. Відповідач зазначає, що він сплачує аліменти також і на утримання ОСОБА_3 , проте цей факт позивач також свідомо замовчував. Вважає, що позивач не має право на отримання аліментів, зловживає своїми правами та намагається отримати кошти без законних підстав. Подання ним позову не відповідає ні закону, ні моралі. Також відповідач вказує, що має достовірну інформацію про те, що позивач працював та отримував значну заробітну плату. В довідці про навчання сина відсутня інформація стосовно вартості такого навчання. Відповідач зазначає, що суд не врахував факт утримання ним своєї сестри, яка не працює, а також не надав належної оцінки факту фальсифікації доказів позивачем, зокрема, довідки про доходи, в якій відсутня інформація про сплату аліментів на іншого сина. Не прийняв суд до уваги і покази свідків, один з яких чув розмову сторін, в якій позивач розповідач, що працює у Польщі та яка у нього заробітна плата. Не був досліджений судом електронний доказ, на якому записано розмову сторін. Відповідач наполягає на тому, що у суду були всі підстави для відмови у позові. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що в ній відповідач не навів жодних фактів неправомірності рішення, яке було прийнято судом першої інстанції. Зазначає, що відповідач, крім аліментів, не надавав йому жодної матеріальної допомоги, не цікавився його життям, не приймав в ньому участі. Путівки на море безкоштовно надавались КЕП «Чернігівська ТЕЦ», а відповідач їздив вихователем разом зі своїм сином від першого шлюбу. Довідка про доходи від 27.02.2019 надавалась для підтвердження доходів відповідача, а не його витрат. Позивач зазначає, що його навчання є платним, він платить за оренду житла та житлово-комунальні послуги, не працює, так як навчається на денній формі. В суді першої інстанції було з`ясовано, що відповідач зареєстрував на себе об`єкти нерухомого майна - житловий будинок та земельну ділянку, про що надано відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Твердження відповідача про те, що будинок недобудований є безпідставним. Відповідач стверджує, що утримує рідну сестру, але останній виповнилось 30 років, вона є працездатною, донедавна працювала за кордоном. Позивач вважає, що відповідач в силу закону зобов`язаний та має можливість утримувати його на період навчання. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Згідно із ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язаний утримувати свого сина, який продовжує навчання, відповідач може надавати матеріальну допомогу. При визначенні розміру аліментів, судом було враховано сплату відповідачем аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , 2007 року народження. Такі висновки суду першої інстанції повністю відповідають матеріалам справи, є законними та обґрунтованими, а наведені в апеляційній скарзі аргументи колегія суддів не вважає підставними, враховуючи наступне. По справі встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до довідки про прийняття іноземної особи на навчання від 24.09.2019 ОСОБА_1 був прийнятий на період з 01.10.2019 до 30.09.2022 на навчання першого ступеня денної форми факультету Туризм і рекреації на платній основі у Вищу школу торгівлі та послуг у Познані. Згідно із цією ж довідкою станом на 24.09.2019 ОСОБА_1 , сплатив необхідну суму за семестр навчання, заборгованості перед Вищою школою торгівлі та послуг у Познані не має. Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження тощо. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)». Судом першої інстанції ретельно перевірені наявні у справі докази, які підтверджують вказану вище сукупність юридичних фактів. Твердження скаржника про те, що позивачем не надано доказів здійснення оплати за навчання, відсутності доходів та доведення відповідачем неможливості надання матеріальної допомоги позивачеві не можуть бути прийняті до уваги. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до положень ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Виходячи зі змісту наведених норм, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи в сукупності, дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на навчання сина ОСОБА_1 , який продовжує навчання. Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина, у зв`язку з продовженням навчання у розмірі 1\6 частини всіх видів доходів відповідача, суд першої інстанції врахувавши, що позивач навчається на денній формі, у зв`язку з чим не в змозі офіційно працювати та отримувати доходи, витрачає кошти на оренду житла, а отже потребує матеріальної допомоги на своє утримання на час навчання, та те, що на утриманні відповідача перебуває неповнолітній син від іншого шлюбу, зокрема він сплачує на його утримання аліменти в розмірі 1\4 частини всіх видів доходу щомісяця; відповідач на підставі свідоцтва про право на спадщину 28.01.2019 отримав у власність земельну ділянку площею 0,0785 га та 07.02.2019 зареєстрував за собою право власності на житловий будинок загальною площею 220,7 кв.м, дійшов обґрунтованого висновку, що аліменти в розмірі 1\6 частини всіх видів доходу щомісячно відповідають потребам ОСОБА_1 у допомозі батька та можливостям останнього надавати таку допомогу. Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частина 6 ст. 81 ЦПК України передбачає, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-яких доказів, що підтверджують неможливість надання матеріальної допомоги сину у зв`язку з його навчанням, та доводів на спростування висновків суду першої інстанції, відповідач суду апеляційної інстанції не надав. Доводи скаржника про існування достовірної інформації про те, що позивач працював та отримував значну заробітну плату, не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, тобто є лише голослівними твердженнями. Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Твердження відповідача про те, що позивач не надав доказів здійснення оплати за навчання, не може бути визнано законною підставою для відмови в позові, оскільки аліменти на навчання стягуються незалежно від оплатності договору про навчання. Посилання відповідача на те, що на його утриманні знаходиться інша дитина, що звільняє його від сплати аліментів на навчання на повнолітнього сина, є необґрунтованими, оскільки необхідність утримувати інших дітей не виключає обов`язку відповідача надавати матеріальну допомогу також своєму повнолітньому сину - ОСОБА_1 , який її потребує. Як вказувалося вище, суд при визначенні розміру аліментів, вказану обставину врахував. Твердження відповідача щодо перебування на утриманні відповідача його сестри не є підставою для зменшення розміру аліментів з огляду на відсутність обов`язку ОСОБА_2 її утримувати. Зазначення позивачем адреси, за якою відповідач фактично не проживає, не впливає на висновок суду про наявність у відповідача обов`язку утримувати позивача. Крім того, відповідачу було забезпечене його право для надання відзиву на позов, документів на підтвердження чи спростування доводів позову, а також на участь у розгляді справи по суті. Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 26 листопада 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Чернігівського апеляційного суду І.О.Боброва О.Є.Мамонова Н.В.Шитченко Повний текст постанови складений 11.02.2020.