Постанова 4801 № 126/442/18

Справа № 126/442/18 Провадження № 22-ц/801/160/2020 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Губко В. І. Доповідач:Оніщук В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2020 рокуСправа № 126/442/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Оніщука В.В (суддя-доповідач), суддів: Копаничук С.Г., Медвецького С.К., з участю секретаря судового засідання Богацької О.М., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Лісниченська сільська рада Бершадського району Вінницької області, ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2019 року, постановлене у складі судді Губко В. І., в залі суду, встановив: У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Лісниченської сільської ради Бершадського району Вінницької області та ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 червня 2009 року 17 сесією 5 скликання Лісниченської сільської ради Бершадського району Вінницької області прийнято рішення «Про безкоштовну передачу земельної ділянки у приватну власність і видачу державного акту на право приватної власності на землю», згідно із яким вирішено: пунктом 29: «Передати громадянину ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,4344 га по АДРЕСА_1 , в тому числі: 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлових та господарських будівель; 0,1844 га для ведення особистого селянського господарства» та видано ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю. 14 липня 2009 року 18 сесією 5 скликання Лісниченської сільської ради Бершадського району Вінницької області прийнято рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою та видачу державного акту на право приватної власності на земельну ділянку», згідно із яким вирішено: пунктом 20.1: «затвердити матеріали технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянину ОСОБА_2 на території АДРЕСА_1 , загальною площею 0.4344 га»; пунктом 20.2: «видано гр. ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку в розмірі фактичного землеволодіння загальною площею 0, 4344 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0.2500 га по АДРЕСА_1 ; для ведення особистого селянського господарства - 0,1844 га.» Зі змісту вказаного вище рішення від 14 липня 2009 року видно, що його прийнято на підставі матеріалів технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельні ділянки громадян на території с. Лісничі, розробленої ПП «Олліком», на підставі фактичних результатів проведених обмірів земельних ділянок та погоджень суміжних землекористувачів і землевласників. Позивач вказує, що згідно із спірними рішеннями Лісниченської сільської ради Бершадського району Вінницької області, ОСОБА_2 набув право приватної власності на спірну земельну ділянку площею 0,4344 га, в той час як у його фактичному користуванні знаходилась земельна ділянка площею 0,4200 га, тобто площу земельної ділянки ОСОБА_2 , яку передано у власність, було збільшено на 0,0144 га. Також, позивачем зазначено, що ОСОБА_2 набув права приватної власності на частину земельної ділянки загального користування, і до того ж вона, як суміжний землекористувач, встановлення в натурі меж спірної земельної ділянки не погоджувала та про прийняття спірних рішень та видачу державного акту ОСОБА_2 їй стало відомо лише у липні 2017 року. Набуття ОСОБА_2 права приватної власності на земельну ділянку відбувалось шляхом безоплатної передачі її у власність, однак без прийняття рішення органу місцевого самоврядування про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації. Технічна документація на спірну земельну ділянку відсутня, тому прийняття оскаржуваних рішень та видача державного акту здійснені з порушенням приписів ст. 118 ЗК України. У зв`язку із наведеним, позивач просила визнати незаконним рішення 17 сесії 5 скликання Лісниченської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 25 червня 2009 року "Про безкоштовну передачу земельної ділянки у приватну власність і видачу державного акту на право приватної власності на землю" в частині передачі ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,4344 га по АДРЕСА_1 , в тому числі: 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлових та господарських будівель та 0,1844 га для ведення особистого селянського господарства, та в частині видачі ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на землю згідно п.29 цього рішення; визнати незаконним рішення 18 сесії 5 скликання Лісниченської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 14 липня 2009 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та видачу державного акта на право приватної власності на землю" в частині затвердження матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 на території АДРЕСА_1 , загальною площею 0,4344 га та в частині видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку в розмірі фактичного землеволодіння, загальною площею 0,4344 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 0,2500 га по АДРЕСА_1 ; для ведення особистого селянського господарства 0,1844 га"; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 0520482800:03:003:0007) серії ЯИ № 819938 від 07 квітня 2010 року, виданий ОСОБА_2 . Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка, на яку набув право приватної власності ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку загального користування, а ненадання відповідачем технічної документації із землеустрою та непогодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, не може бути підставою для визнання рішень сільської ради та державного акту недійсними. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу вказуючи, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і за неповного з`ясування обставин справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що передача спірної земельної ділянки у власність відбулася з грубим порушенням земельного законодавства, оскільки рішення про надання дозволу на розробку технічної документації не приймалося, вона, як суміжний землекористувач, встановлення в натурі меж спірної земельної ділянки не погоджувала, технічна документація на спірну земельну ділянку відсутня. Також, зазначено, що Лісниченська сільська рада Бершадського району Вінницької області прийняла рішення, яким передано у власність відповідача земельну ділянку більшу ніж та яка перебувала в його фактичному користуванні, а саме 0,4344 га замість 0,4200 га., у зв`язку із чим відповідач набув права приватної власності на частину земельної ділянки загального користування. З підстав викладених у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені в ній обставини. Представник Лісниченської сільської ради Бершадського району Вінницької області в судовому засіданні апеляційну скаргу визнав. ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, при цьому згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, від отримання судових повісток відмовився, а тому згідно вимог ч.9 ст. 130 ЦПК України він вважається повідомленим. Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням 17 сесії 5 скликання Лісниченської сільської ради Вінницької області від 25 червня 2009 року «Про безкоштовну передачу земельної ділянки у приватну власність і видачу державного акта на право приватної власності на землю» вирішено: передати громадянину ОСОБА_2 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,4344 га по АДРЕСА_1 в тому числі: 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлових та господарських будівель; 0,1844 га для ведення особистого селянського господарства», видано ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю згідно п. 29 цього рішення. 14 липня 2009 року, 18 сесією 5 скликання Лісниченської сільської ради Бершадського району Вінницької області прийнято рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою та видачу державного акту на право приватної власності на земельну ділянку», згідно із яким вирішено: пункт 20.1: «затвердити матеріали технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянину ОСОБА_2 на території АДРЕСА_1 , загальною площею 0,4344 га»; пункт 20.2: «видати гр. ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку в розмірі фактичного землеволодіння загальною площею 0, 4344 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,2500 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства - 0,1844 га». На підставі рішення 18 сесії 5 скликання Лісниченської сільської ради, від 14 липня 2009 року відповідачу ОСОБА_2 07 квітня 2010 року було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯТ № 819938. Відповідно до ч. 2,3 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Згідно із ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 набув права власності на спірну земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог закону. Щодо заявлених ОСОБА_1 підстав позову, то колегія суддів виходить з наступного. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. За змістом пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376(далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до пункту 2.3 Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками. За змістом статті 55 Закону України «Про землеустрій», межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акту узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки. Крім того, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність чи оренду, а чинне земельне законодавство не обмежує права (користування чи приватизації) на земельну ділянку у зв`язку із відсутністю погодження суміжним землекористувачем меж земельних ділянок. Отже, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що вказані вимоги позовної заяви не можуть бути підставою для визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним. Щодо доводів позивача про те, що спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку загального користування (дорогу), то вказані доводи є безпідставними, оскільки не підтверджені належними і допустимими доказами. Звертається увага на те, що позивач незважаючи на своє право заявити клопотання про призначення у справі судово-земельної експертизи з метою встановлення факту накладення земельних ділянок, таким правом не скористалась і відповідного клопотання не заявляла, а в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства та положень ЦПК України, суд не вправі призначити у справі експертизу без відповідного клопотання сторони. Слід зазначити, що з доводів позивача вбачається, що вона позбавлена можливості належним чином користуватись земельною ділянкою, а тому єдиним можливим способом відновлення порушеного права вважає визнання недійсним державного акту на право власності суміжного землекористувача ОСОБА_2 .. Така мета пред`явленого позову є не прийнятною, оскільки спрямована не на захист порушеного права, а на позбавлення суміжного землекористувача права власності на земельну ділянку. Щодо посилань на обов?язок відповідача підтвердити правомірність отримання земельної ділянки, то дані посилання є безпідставними, оскільки у справі, що розглядається, потребує доказування факт накладення земельних ділянок і порушення прав землекористувача, обов?язок по доказуванню цієї обставини лежить саме на позивачеві, а оскільки це не було доведено, то і у відповідача не виникло підстав для підтвердження зазначеної обставини. Згідно вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ст. 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1,2 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до положень статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони. Оскільки, обставини на які скаржник посилається в апеляційній скарзі нічим не підтвердженні, а тому не можуть впливати на правильність прийнятого рішення судом першої інстанції. При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Визнання апеляційної скарги представником Лісниченської сільської ради Бершадського району суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки воно не має значення для вирішення справи, при цьому саме вказаний орган місцевого самоврядування приймав оскаржувані рішення і у випадку виявлення певних порушень ним не було вжито заходів для їх усунення, а будучи учасником розгляду даної справи, сільською радою не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту накладення земельних ділянок чи інших порушень прав позивача. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 18 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: /підпис/ В.В. Оніщук Судді: /підпис/ С.Г. Копаничук /підпис/ С.К. Медвецький Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду 11.02.2020 Помічник голови суду О.П. Маняк