Постанова Київський апеляційний суд № 753/383/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 753/383/18 Головуючий у першій інстанції - Мицик Ю.С. Номер провадження № 22-ц/824/1623/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 через мережу «Інтернет» запропонував інвестувати кошти у взаємний фонд « Меркурій » під 240 % річних з виплатою винагороди кожного тижня. Погодившись з такою пропозицією, ОСОБА_2 у лютому-березні 2015 року перерахував на банківську картку відповідача кошти загальною сумою 250 000 грн. В подальшому позивачу стало відомо, що АТ КБ «ПриватБанк» заблокував можливість використання своїх фінансових інструментів для фонду «Меркурій», діяльність якого має всі ознаки фінансової піраміди та підпадає під норми закону про протидію шахрайству. Оскільки відносини між сторонами офіційно оформлені не були, позивач вважав, що вказані кошти були отримані ОСОБА_1 без достатньої правової підстави. Вказував, що повертати кошти відповідач відмовляється, звернення позивача ігнорує. ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 250 000 грн та судові витрати по справі. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набутті кошти у розмірі 250000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про перегляд заочного рішення, та ухвалою від 13 вересня 2018 року вказану заяву залишено без задоволення. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2018 року, яку обґрунтовує тим, що судом хибно встановлено безпідставність отримання коштів відповідачем. Він не заперечує факту отримання вказаних позивачем коштів, проте вказані кошти були передані йому як позика, про що свідчить підписана ним розписка. Також вказує, що отримані грошові кошти повернуто у 2016 році, внаслідок чого розписку було повернуто ОСОБА_1 . Окрім того, відповідач не погоджується із вказаним у рішенні суду твердженням про зловживання довірою та введенням в оману позивача, адже він ніколи не притягався до кримінальної відповідальності та не має жодного статусу в жодному кримінальному провадженні. Також апелянт зазначає, що твердження про блокування його картки в ПАТ «ПриватБанк» також є хибним та не відповідає дійсності, адже він користується послугами ПАТ «ПриватБанк» до цих пір та жодні з його рахунків ніколи не були заблокованими. Виходячи з викладеного, просив заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . На адресу суду надійшов відзив від ОСОБА_2 відповідно до якого вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а вимоги, викладені в ній такими, що не відповідають дійсності, а тому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення залишити без змін. Свої доводи позивач обґрунтовує тим, що твердження апелянта про його неможливість прибути в судові засідання для доведення своєї позиції та надання доказів на підтвердження такої позиції не відповідає дійсності, адже виходячи із копій закордонного паспорту апелянта, що він надав до заяви про перегляд заочного рішення, ОСОБА_1 не перебував закордоном ні під час першого, ні під час другого судового засідання, а інших доказів, що підтверджують поважність причин його неявки в засідання надано не було. Позивач також вказує на те, що рахунки ОСОБА_1 були закритими саме в 2015 році, а в наданій ним довідці інших доказів про наявність у нього рахунків в даній установі та причин закриття попередніх рахунків не вказано. Позивач стверджує, що кошти ОСОБА_1 не позичав, розписок від останнього не отримував й має сумнів у справжності копії розписки, що надана відповідачем та наявності оригіналу зазначеної розписки. У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року скасовано та передано справу № 753/383/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При апеляційному розгляді справи представник ОСОБА_1 , адвокат Ємельянов В.Р. підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, посилаючись при цьому що вказані кошти дійсно були отримані ОСОБА_1 від ОСОБА_2 в зазначеній сумі в якості позики за відповідним договором про що відповідачем було складено письмову розписку, а в подальшому ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором позики були виконанні шляхом повернення грошових коштів та отримано від ОСОБА_2 розписку назад, тому вважав що таким чином зобов`язання між сторонами припинилися фактичним виконанням позичальником своїх зобов`язань. Вважає позовні вимоги з підстав яких поданий позов необґрунтованими та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Позивач у судове засідання не з`явився та подав заяву про розгляд справи у його відсутність. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував своє рішення тим, що позивачем було доведено той факт, що за його рахунок, без будь-якої правової підстави, відповідачем було набуте майно у вигляді грошових коштів, а тому є обґрунтовані правові підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 250 000 грн. Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , позиціонуючи себе як досвідчений інвестор, в своїх публікаціях запропонував віддати йому кошти під процент 240 % річних (0,8% в день) з виплатою винагороди кожного тижня. Відповідач позиціонував себе як «хранитель» Взаємного Фонду «Меркурій», зловживаючи довірою та вводячи позивача в оману про надійність інвестицій, розповідав про високі доходи, покупки автомобілів, квартир та можливість часто подорожувати за кордон на відпочинок, завдяки доходам у Фонді, таким чином спокушаючи стати його членом і робити постійні грошові внески та не попереджаючи про ризики. Так, ОСОБА_2 було перераховано на карту «Приватбанку» відповідача кошти загальною сумою 250 000 грн, а саме: 100 000 грн. відповідно до квитанції №Р23А119517255550594 від 19 лютого 2015 року, 100 000 грн. відповідно до квитанції №Р23А365027093626009 від 25 лютого 2015 року та 50 000 грн. відповідно до квитанції №Р23А621962575179227 від 04 березня 2015 року (а.с.5-7, т.1). В подальшому, позивачу стало відомо, що 09 червня 2015 року о 09:06 год. на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було опубліковано інформаційне повідомлення - про сумнівну діяльність групи осіб з брендом «Меркурій - Взаємний Фонд». У листі зазначено, що діяльність Фонду свідчить про противоправні дії з метою заволодіння коштами громадян України шляхом введення їх в оману, яка здійснюється групою осіб з брендом «Меркурій - Взаємний фонд». Фонд не має реєстрації як фінансової установи. Інформація про «Меркурій - Взаємний фонд» не внесена до Державного реєстру фінансових установ та до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, які веде Нацкомфінпослуг. Крім того, діяльність «Меркурій - Взаємний фонд» має ознаки порушення Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони нечесної підприємницької практики, що вводить споживача в оману або є агресивною і спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він би не погодився (а.с.8-10, т.1). Так, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняються як такі, що вводять в оману, зокрема, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Також відповідно до листа від 03 липня 2015 року на офіційному сайті «Приватбанку» - «Приватбанк» заблокував фінансову піраміду «Меркурій». Зокрема, «Приватбанк» заблокував можливість використання своїх фінансових інструментів для фонду «Меркурій» діяльність якого має всі ознаки фінансової піраміди та підпадає під норми закону про протидію шахрайству. Як зазначають у «Приватбанку», блокування операцій функціонерів фінансової піраміди здійснюється згідно з вимогами законодавства про запобігання відмиванню коштів, отриманих незаконним шляхом, а також вимогам обов`язкового фінансового моніторингу операцій приватних осіб у великих розмірах. Приміром, щоденний обіг за картками й рахунками функціонерів «Меркурія» перевищує 1 млн грн. Окрім того, діяльність «Меркурія» порушує норми закону про роботу фінансових установ (а.с.11, т.1). Таким чином, карта «Приватбанку» ОСОБА_1 була заблокована банком, як «хранителя» офіційно визнаної державою у особі Нацкомфінпослуг фінансової піраміди Взаємний Фонд «Меркурій». Позивач звернувся до відповідача щодо повернення йому коштів, але ОСОБА_1 на дзвінки та на повідомлення ОСОБА_2 не відповідає, а відтак відповідач утримує у себе грошові кошти без достатньої для цього правової підстави. Доводи апеляційної скарги щодо виникнення між сторонами правовідносин що врегульовані положеннями правочину - договір позики, колегія суддів не приймаються виходячи з наступного. Відповідно до положень ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами будь-яких договорів чи інших правочинів, зокрема договору позики. Копія розписки, яка наявна в матеріалах справи не може слугувати належним та допустимим доказом у розумінні статей 77-78 ЦПК України, оскільки вказана розписка написана 01 лютого 2015 року, в той час як грошові перекази здійснювались на рахунок ОСОБА_1 19 лютого 2015 року в розмірі 100 000, 25 лютого 2015 року в розмірі 100 000 грн та 04 березня 2015 року в розмірі 50 000 грн, тобто після складення вказаної розписки. Сама розписка не містить посилання проте, що кошти від ОСОБА_2 , будуть отримані в майбутньому, а також не визначено, що зазначені кошти будуть перераховуватися на картковий рахунок відповідача. Не може вважатися доказом копія розписки про отримання коштів в борг також з тих підстав, що вказана розписка написана ним самим, факт її написання або передачі між сторонами жодним чином не посвідчено, а позивач категорично заперечує як існування між сторонами правовідносин позики, так і факт отримання, а згодом і повернення відповідачу, такої розписки. Жодного іншого належного та допустимого доказу на підтвердження своєї позиції відповідач до суду не надав. Так само не підтверджено доказами по справі і участь позивача в програмі Взаємного Фонду «Меркурій», оскільки доказів реєстрації вказаного фонду як фінансової установи, а також повноважень ОСОБА_1 на отримання коштів (вкладів) від фізичних осіб до даного фонду матеріали справи не містять. Не можуть бути прийняти колегією суддів посилання представника відповідача щодо повернення відповідачем вказаних коштів позивачу через третіх осіб, оскільки вказані твердження не підтвердженні відповідними допустимими та належними доказами. Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Згідно із ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Системний аналіз вказаних норм законодавства дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Разом із тим апелянтом у справі не подано належних та допустимих доказів укладення між сторонами відповідного правочину, за яким він набув права на грошові кошти перераховані на його картковий рахунок ОСОБА_2 , тому зазначені грошові кошти набуті без відповідної правової підстави та підлягають поверненню За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки матеріалами справи не було підтверджено факту такого, що між сторонами існували договірні відносини. Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і не можуть бути визнані підставою для його скасування. Ураховуючи викладене колегія суддів доходить висновку, що судове рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 381 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови викладено 06 лютого 2020 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв