Постанова 4824 № 761/16904/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1321/2020 Справа № 761/16904/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 05 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Богдан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Піхур О.В., ухвалене в м. Київ 31 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання договору частково недійсним, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист прав споживачів, визнання договору частково недійсним. Позов мотивувала тим, що 16 серпня 2018 року між нею та АТ «Альфа-Банк» укладено договір кредиту № 501055900 шляхом акцептування банком оферти-пропозиції позивача. За умовами договору кредиту банк надає позичальнику споживчий кредит у сумі 50000 грн. під 16,99 % річних строком на 36 місяців до 16 серпня 2021 року. Відповідно до умов п. 1. (б) договору кредиту під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме за обслуговування кредиту 2,25 % від суми кредиту, зазначені в цьому акцепті без ПДВ. Згідно з додатком № 1 до кредитного договору - графіку платежів та розрахунків сукупної вартості споживчого кредиту та реальної вартості всіх супутніх послуг, сторони погодили погашення кредиту з 16 серпня 2018 року черговими щомісячними платежами в розмірі 2907,39 грн., до даного платежу включена сума погашення кредиту, проценти за користування кредитом та платіж за додаткові та супутні послуги банку. При цьому загальна сума за послуги банку, що має сплатити позивач за строк користування кредитом, становить 40500 грн., і в додатку № 1 зазначена реальна процентна ставка 73,47 грн. Тобто, отримавши споживчий кредит в розмірі 50000 грн., за користування кредитом вона сплачує відсотки на загальну суму 14165,95 грн., а також сплачує на користь банка додаткові та супутні послуги на загальну суму 40500 грн., що майже досягає розміру отриманого кредиту. На підставі вищевикладеного, вважаючи ці умови договору несправедливими, просила визнати недійсним п. 1 (б) договору кредиту № 501055900 від 16 серпня 2018 року, укладеного між нею та АТ «Альфа-Банк». Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним п. 1 (б) договору кредиту № 501055900 від 16 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», вирішено питання про розподіл судових витрат. Відповідач АТ «Альфа-Банк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що позивач була ознайомлена з усіма умовами угоди та додатку № 1 до неї, в якому зазначені всі відомості, зокрема про дату платежу, суму платежу, платежі за додаткові та супутні послуги, реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту, про що свідчить власноручний підпис позичальника. Зазначав, що в позові та рішенні суду є посилання на п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, яким визначено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку, або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин. Однак дана постанова втратила свою чинність 10 червня 2017 року, замість неї набула чинності постанова правління Національного банку України від 08 червня 2017 року, а угоду укладено 16 серпня 2018 року, позивачем та судом першої інстанції не було враховано даний факт та допущено хибне тлумачення закону. З огляду на форму, наведену в додатку № 2 до Правил, затверджених новою постановою правління НБУ, додаток № 1 до угоди містить всі відомості, передбачені чинним законодавством, та вони були доведені до відома позивача в повному обсязі. Від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач вказувала, що банком не спростовано висновків суду першої інстанції, не доведено законність пункту кредитного договору про стягнення додаткових платежів за обслуговування кредиту, взагалі так і не визначено поняття обслуговування кредиту. Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи, 16 серпня 2018 року АТ «Альфа-Банк» прийнято пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про надання кредиту № 501055900 від 16 серпня 2018 року, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб. Умовами споживчого кредиту є: тип кредиту «Кредит готівкою», сума кредиту - 50000 грн., процентна ставка - 16 % річних, фіксована, строк кредиту - 36 міс. (а. с. 5). Згідно п. 1 договору під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором. За ці послуги встановлюється комісійна винагорода, а саме: обслуговування кредиту 2,25 % від суми кредиту, зазначеної в цьому акцепті без ПДВ. Згідно п. п. 2, 3 договору строк повернення кредиту 16 серпня 2021 року, кредит надається позичальнику для власних потреб. Сторони погодили, що позичальник перед укладенням угоди ознайомлений з усією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту, з нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ. В додатку № 1 та додатку № 4, що є невід`ємною частиною угоди, визначаються такі деталі: складові загальної вартості кредиту, графік платежів з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, суми комісійної винагороди та інші платежі за угодою. На а. с. 6 наявний додаток № 1 до угоди про надання кредиту № 501055900 від 16 серпня 2018 року, яким є графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг. Так, розрахунком сукупної вартості передбачено повернення кредиту в розмірі 50000 грн., процентів за користування кредитом в розмірі 14165,95 грн., платежі за розрахунково-касове обслуговування 40500 грн., реальна процентна ставка 73,47 %, загальна вартість кредиту - 104665,95 грн. На а. с. 7 міститься паспорт споживчого кредиту, в нижній частині якого позичальником ОСОБА_1 погоджено власним підписом отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних нею умов кредитування, отримання нею всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що умовами п. 1 (б) договору кредиту передбачено комісійну винагороду банку за обслуговування кредиту, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є незаконним і несправедливим. Крім того, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавалися позивачу як позичальнику. Як на підставу позову ОСОБА_1 посилалася на ч. ч. 2, 3, 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2, 5, 7, 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, ст. ст. 203, 215, 1054 ЦК України. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про захист прав споживачів і визнання договору частково недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення окремої плати за додаткові та супутні послуги є незаконним, а тому позов підлягає повному задоволенню. Апеляційний суд не може погодитися із даними висновками, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері. Згідно п. 2 Прикінцевих і перехідних положень цього Закону, його дія поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після дня набрання чинності цим Законом. Тобто даний Закон України є спеціальним законом, який застосовується до правовідносин в сфері споживчого кредитування, якщо договір про споживчий кредит укладений після 10 червня 2017 року, разом із тим, норми даного закону судом першої інстанції не проаналізовані та не застосовані взагалі. На обґрунтування своїх вимог позивач посилалася зокрема на частини 2, 3, 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які припинили свою дію 10 червня 2017 року, тобто до укладення кредитного договору, а згідно нової редакції статті 11, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув і задовольнив позов, керуючись ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто застосував норму матеріального права, яка застосуванню не підлягала. Крім того, застосовуючи ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції не навів мотивів, із яких він виходив, приходячи до висновку про наявність несправедливих умов, зокрема дисбалансу договірних прав та обов`язків у кредитному договорі, і обмежився загальним посиланням на п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, відповідно до якої банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що наведена постанова втратила чинність на підставі постанови Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49, якою затверджено Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Таким чином, враховуючи, що рішення суду ухвалене із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та в результаті неправильного застосування норм матеріального права, воно не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Вирішуючи по суті вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла станом на час укладення кредитного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; порядок дострокового повернення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла станом на час укладення кредитного договору) реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі. До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: 1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит; 2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 затверджено Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, додатком 2 до яких є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить, у тому числі, платежі за додаткові та супутні послуги банку, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування. Апеляційний суд приймає до уваги, що розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, який є додатком № 1 до угоди про надання кредиту, відповідає за формою таблиці у додатку 2 зазначених Правил. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що така форма витрат як плата за обслуговування кредиту, в тому числі, за ведення рахунків (розрахунково-касове обслуговування) існує, передбачається Законами України «Про споживче кредитування» та «Про банки і банківську діяльність» та підзаконним нормативно-правовим актом (постанова НБУ), визначається кожним банком індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу, що послуги, передбачені ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» надаються банком на безоплатній основі, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норми права, оскільки наведена стаття передбачає безоплатне надання інформації, а не послуг розрахунково-касового обслуговування. Тому сама по собі умова в договорі споживчого кредиту щодо сплати позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредиту не є несправедливою і повинна додатково оцінюватись з точки зору дотримання ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Частиною 3 ст. 18 цього закону передбачено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров`я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов`язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Разом із тим, в позові ОСОБА_1 не обґрунтовано, в чому полягає істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, оскільки доводи позову зводяться до посилання на вимоги нечинної редакції ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які також втратили чинність. Не відповідають фактичним обставинам доводи позовної заяви, що банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу як позичальнику, оскільки із самого змісту кредитного договору вбачається, що послуги з обслуговування кредиту відносяться банком до категорії розрахунково-касового обслуговування. Апеляційний суд враховує, що позивач при укладенні кредитного договору була повідомлена про реальну річну процентну ставку 73,47 % та загальну вартість кредиту 104665,95 грн., що вбачається із розрахунку сукупної вартості та паспорту споживчого кредиту, однак погодилася укласти договір на таких умовах, не вважаючи їх несправедливими. Апеляційний суд враховує, що правом відмови від договору без пояснення причин протягом 14 днів з дня його укладення, передбаченого ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», ОСОБА_1 також не скористалася. Апеляційний суд не погоджується із доводами позивача у відзиві на апеляційну скаргу на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 127/11844/16-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 753/6484/16-ц, оскільки правові позиції в них викладені щодо кредитних договорів, укладених до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», а отже спірні правовідносини у цих справах є відмінними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зауважує, що надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (Vyerentsov v. Ukraine, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; Del Rio Prada v. Spain, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про захист прав споживачів, визнання договору частково недійсним не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає. З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові. Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснюється перерозподіл судових витрат, і оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги в розмірі 1921 грн., підлягають компенсації за рахунок держави. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_1 в позові до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання договору частково недійсним. Судові витрати в розмірі 1921 грн. компенсувати Акціонерному товариству «Альфа-Банк» (м. Київ вул. Велика Васильківська 100 код ЄДРПОУ 23494714) за рахунок держави. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 06 лютого 2020 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.