Постанова Черкаський апеляційний суд № 695/2353/18

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/314/20Головуючий по 1 інстанції Справа №695/2353/18 Категорія: 304090000 Середа Л.В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 року м. Черкаси: Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіСіренко Ю.В., Новіков О.М. учасники справи: позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.12.2019 (повний текст складено 04.12.2019, суддя в суді першої інстанції Середа Л.В.) у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : 23.07.2018 АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 16201,77 грн., що складається з такого: 716,77 грн. заборгованість за кредитом, 10340,00 грн. - по процентах, 3897,30 грн. - пеня та комісія; 500,00 грн. фіксована частина штрафу, 747,70 грн. процентна складова штрафу, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами (відсотки за користування кредитом, пеня, штрафи) банк порушує питання в даній справі. Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.12.2019 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь банку 716,77 грн. кредитної заборгованості (тіло кредиту), а в задоволенні решти вимог - відмовлено. Суд вказав, що позовні вимоги у справі є такими, що не підтверджуються наданими банком доказами, адже банк не довів, що саме долучені до позову умови надання банківський послуг в Приватбанку були чинними на момент укладення договору та надавалися для ознайомлення відповідачу. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості по процентах та неустойці, позивач подав 02.01.2020 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентах та неустойці та новим рішенням задовольнити вказані вимоги банку. В обґрунтування вказано на те, що із анкети-заяви позичальника на отримання кредитних коштів вбачається, що він ознайомився зі змістом умов кредитування в банку та в цій анкеті вказано базову відсоткову ставку в розмірі 1,9 %. Позичальник особисто підписав довідку про умови кредитування в якій вказано відсоткову ставку та порядок сплати відсотків. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 16201,77 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Отже предметом апеляційного перегляду в цій справі є висновки суду стосовно позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та неустойки. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що 09.10.2007 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви (а.с.7). Дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають договір про надання банківських послуг. У відповідності із цією заявою ОСОБА_1 ознайомився із договором надання банківських послуг до його укладення і погодився з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг погодився отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту www.privatbank.ua. Також зобов`язався виконувати Умови і правила надання банківських послуг та регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку. В заяві вказано, що ОСОБА_1 приєднався до умов кредитного договору та отримав кредит у розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» базова процентна ставка в місяць, яка нараховується на залишок заборгованості, становить 1,9 % в місяць (нараховується на залишок заборгованості) (а.с.8). До кредитного договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг (а.с.9-14), які ніким не підписано. Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконав належним чином своїх зобов`язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів - відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, внаслідок чого в нього перед банком виникла заборгованість в сумі 16201,77 грн., що складається з такого: 716,77 грн. заборгованість за кредитом, 10340,00 грн. - по процентах, 3897,30 грн. - пеня та комісія; 500,00 грн. фіксована частина штрафу, 747,70 грн. процентна складова штрафу. За доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві про одержання кредиту від 09.10.2007, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та вказано про наявність базової відсоткової ставки у розмірі 22,8 %. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з позичальника нараховані за умовами договору відсотки, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату коштів по договору. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, банк посилався на Умови та правила надання банківських послуг (а.с.9-14), які ніким не підписано. Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомлювався і погоджувався з ними, підписуючи заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі, сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та правил надання банківських послуг, отже вести мову про те, що з 2007 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2018 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. Зокрема, у 2018 році зміст Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку був суттєво відмінний від того, який мав місце в 2007 році. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послугсамі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. При цьому апеляційний суд враховує право банку на збільшення відсоткової ставки по договору в односторонньому порядку, визначене умовами надання банківських послуг в Приватбанку - п.5.3 (в редакції, долученій до позову), а також те, що за розрахунками заборгованості позичальника в цій справі (а.с.4-6), відсоткова ставка становила і 22,8% і 30,00. Отже слід відхилити апеляційні доводи скаржника про те, що сторони обумовила розмір відсотків за користування кредитом у заяві на його одержання, так як відсоткова ставка, яку банк застосував при визначення заборгованості позичальника, відмінна від тієї, що вказана в договорі. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15). Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів враховує, що Умови та правила надання банківських послуг у Приватбанку, які наявні в матеріалах даної справи, не підписані відповідачем, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 09.10.2007 шляхом підписання заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму договору. З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність позичальника у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, про стягнення яких порушено питання в цій справі, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18. Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. При цьому відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст.264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже саме до повноважень суду входить оцінка наданих сторонами у справі доказів та встановлення на їх підставі фактичних обставин справи. При цьому суд вправі як погодитися з такими доказами, так і відхилити їх, навівши свої міркування з цього приводу. У даному випадку позивач стверджує про наявність між ним та відповідачем, як позичальником, кредитних правовідносин саме на умовах, які надані банком. Однак доказів того, що саме такі умови надання банківських послуг існували в момент укладення кредитного договору та були надані для ознайомлення відповідачу (враховуючи їх мінливий характер, що банком не заперечується) позивач не довів, у зв`язку з чим відповідні позовні доводи судом були обґрунтовано відхилені. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що позичальник особисто підписав довідку про умови кредитування в якій вказано відсоткову ставку та порядок сплати відсотків, адже на цій довідці (а.с.8) відсутній підпис протилежної сторони, що є необхідним для її визначення як кредитного договору у розумінні вимог ч.1 ст.1055 ЦК України про те, що кредитний договір укладається у письмовій формі, та ч.2 ст.207 ЦК України про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). При цьому, розрахунок боргу, наданий суду банком, проведений не у відповідності до зазначеної ним відсоткової ставки, на яку він вказує як на погоджену сторонами при укладенні кредитного договору. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.12.2019 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 04.12.2019 у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 10.02.2020. Суддя-доповідач Судді