Постанова 4808 № 353/714/19

Справа № 353/714/19 Провадження № 22-ц/4808/156/20 Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У. Ю. Суддя-доповідач Матківський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого Матківського Р.Й. суддів Василишин Л.В., Горейко М.Д., секретаря Бойчука Л.М. з участю представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Рокетської С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2019 року, ухвалене суддею Луковкіною У.Ю., Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У липні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому, після уточнення позовних вимог просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 12.04.2012 року, нараховану на 31.05.2019 року, у розмірі 124627,40 грн., що складається з: 22000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 102627,40 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом з 12.04.2012 року по 30.05.2017 року, а також понесені судові витрати. Позивач свої вимоги обгрунтував тим, що 12.04.2012 року відповідачка отримала кредит у розмірі 22500 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим допустила виникнення вказаної заборгованості. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 12.04.2012 року станом на 31.05.2019 року в сумі 22000 грн, що становить тіло кредиту, а також 339,06 грн понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, з відповідача підлягає стягненню тільки заборгованість за тілом кредиту. При цьому суд врахував, що відповідачка не подала суду відзиву на позовну заяву та жодних письмових чи електронних доказів на спростування позовних вимог в частині отримання кредитних коштів (тіла кредиту) в розмірі 22000 грн. Відмовляючи у вимозі про стягнення процентів за користування кредитом, суд виходив із того, що позивач не подав достатньо матеріалів, які обґрунтовують його позовні вимоги, і з урахуванням вищевказаної позиції Великої Палати Верховного Суду, вважав, що сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, тому у відповідача відсутній обов`язок з їх сплати. Короткий зміст вимог апеляційної скарги На дане рішення представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення процентів та задовольнити вимоги банку у цій частині, стягнути з відповідача судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалив рішення, нехтуючи засадами змагальності сторін, засадами доказовості обох сторін судового спору. Посилання суду на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року є безпідставним, оскільки такий зроблено у іншій справі за інших правовідносинами, де відповідач заперечував умови договору як погоджені сторонами у належний спосіб, у цій же справі обґрунтованих заперечень від відповідача не поступало та відповідних доказів проти вимог позивача, відповідач не оспорював договір, не визнавав його недійсним, що свідчить про його згоду з усіма умовами договору, підписав анкету-заяву, користувався кредитним коштами, чим висловив згоду із умовами договору та його формою. Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 28.03.2019 року у справі 428/2873/17, саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання не укладеними кредитних правовідносин. А відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між сторонами договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами і правилами надання банківських послуг - є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними умовами та правилами - закон не вимагає. Представник апелянта стверджує, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, що суперечить статтям 1048, 1054 ЦК України та ст.49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», відповідно до яких надання безпроцентних кредитів забороняється, позичальник зобов`язаний сплатити проценти за користування кредитом, важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Тому встановивши, що позивач надав кредит, а відповідач його не повернув, у суду не було підстав для відмови у стягненні процентів за користування кредитом. Також представник апелянта вказує, що оскарженим рішенням місцевий суд призводить до нехтування принципами платності кредитного договору і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку, та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Відповідач у засідання апеляційного суду не з`явилась, хоча належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду. Фактичні обставини справи встановлені судом Судом встановлено, що 12.04.2012 року відповідачка ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 67) і отримала кредит у розмірі 22500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, а.с. 58). У заяві зазначено, що відповідачка згідна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, які розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. До матеріалів позовної заяви позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 68, 69-92). Зазначені витяги з Тарифів та Умов та правил надання банківських послуг відповідачем не підписані. У підписаній анкеті-заяві позичальника від 12.04.2012 року процентна ставка не зазначена. Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 27.08.2019 року, відповідачка 07.09.2013 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 та після державної реєстрації шлюбу їй було присвоєно шлюбне прізвище « ОСОБА_1 » (а.с. 107-108). Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 12.04.2012 року на 31.05.2019 року становить 631865,75 грн та складається з: 22000 грн заборгованості за тілом кредиту; 607465,75 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 2400 грн комісії. Проте позивач пред`явив позовні вимоги про стягнення частини заборгованості, яка становить 124627,40 грн та складається з: 22000 грн. заборгованості за тілом кредиту та 102627,40 грн заборгованості по процентам за користування кредитом з 12.04.2012 року по 30.05.2017 року (а.с. 65-66). Позиція суду апеляційної інстанції Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення оскаржується тільки в частині відмови судом у стягненні процентів за користування кредитом, тому в іншій частині воно не переглядається. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. У подібній справі Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком не підписані відповідачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла відповідачка, ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачкою АТ КБ «ПриватБанк» дотрималось вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як встановлено судом, зазначені вище витяги з Тарифів та Умов та правил надання банківських послуг відповідачем не підписані, тому вони не можуть вважатися частиною кредитного договору, укладеного між сторонами у цій справі, а у анкеті-заяві позичальника від 12.04.2012 року процентна ставка не зазначена. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Наведене вище узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), висловленими в постанові від 03 липня 2019 року. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідачки відсотків, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідачки по їх сплаті позивачу. Колегія суддів вважає, що не є обгрунтованими доводи апелянта, що через відсутність заперечень відповідача про неознайомлення із Умовами та Правилами не можна вважати, що вони не є складовою кредитного договору зважаючи на наступне. Відповідно до вимог ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 83, 84, 89, 229, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне і обгрунтоване рішення у справі неможливо. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи. У даній справі сторони не обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами відповідно до вимог ст.ст.207, 1055 ЦК України, позивач, звертаючись до суду із заявленими вимогами повинен був довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, що проценти є складовою кредитного договору, і тільки тоді вимоги про стягнення за дотриманням принципів цивільного судочинства можуть бути задоволені. Матеріали справи, які подані позивачем як підстави для задоволення вимог не містять необхідних письмових доказів на підтвердження факту зобов`язання відповідача сплачувати проценти за отримані кошти. Тому банк, звертаючись до суду з даним позовом не довів, що надані ним Умови та правила є складовою кредитного договору і що відповідач брав на себе зобов`язання зі сплати процентів, тому не мають правового значення доводи апелянта, що у зв`язку із відсутністю особистих заперечень відповідача, суд не вправі був робити висновку, що обов`язок сплати процентів не є складовою частиною кредитного договору. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до висновків Верховного Суду у постанові 28.03.2019 року у справі 428/2873/17, саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання не укладеними кредитних правовідносин, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена апелянтом постанова була ухвалена ще до того, як Велика Палата Верховного Суду висловила правовий висновок у постанові від 03 липня 2019 року. В апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що оскарженим рішенням місцевий суд призводить до нехтування принципами платності кредитного договору і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку, та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави; суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Ці доводи є перебільшеними та не можуть бути взяті до уваги, оскільки висновок суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитом відповідає правовій позиці Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, спрямований на захист прав позичальника як слабшої сторони кредитних правовідносин. Навпаки місцевий суд своїм рішенням сприяє зміцненню банківської системи, оскільки спонукає позивача та інші банківські установи, під час укладення кредитного договору точно на неухильно дотримуватися вимог Законодавства України, в тому числі щодо захисту прав споживачів, що у перспективі сприяє збільшенню довіри у споживачів до конкретного банку і банківської системи у цілому, а відтак і збільшенню кредитних операцій, що, у свою чергу, веде до збільшення у майбутньому доходів банківської системи і зміцнення фінансового сектору держави. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому підстав для скасування оскарженого рішення немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 08 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 лютого 2020 року. Головуючий: Р.Й. Матківський Судді: Л.В. Василишин М.Д. Горейко