Постанова 4857 № 140/2769/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2020 року Справа № 140/2769/19 пров. № А/857/5/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача - Качмара В.Я., суддів - Большакової О.О., Старунського Д.М., при секретарі судового засідання - Пильо І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року (суддя Каленюк Ж.В., м.Луцьк) у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області (далі - Виконавчого комітету) в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невчинення дій для притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Комунального підприємства «Луцьке підприємство електротранспорту» (далі - КП); визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету щодо невчинення дій для розриву договору з міських перевезень пасажирів автобусним транспортом з КП; зобов`язати відповідача вчинити дії для притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб КП; зобов`язати Виконавчий комітет вчинити дії для розриву договору з міських перевезень пасажирів автобусним транспортом з КП; стягнути з відповідача на користь позивача 272224 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.08.2019. Зобов`язано відповідача у визначеному Законом України «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР) порядку повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 27.08.2019 та письмово повідомити останнього про результати її розгляду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині відмовлених позовних вимог, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а також доповнити мотивувальну частину рішення наступним: «Положення пункту 2.2.15 договорів (стор.7, абзац 3), підписаних відповідачем з перевізниками, про те, що перевізник зобов`язаний перевозити не більше семи пасажирів пільгових категорій, суперечить законодавству України, оскільки такі обмеження не встановлені жодним нормативно-правовим актом, а тому підлягають скасуванню. Перевізником КП систематично порушуються умови договорів, оскільки перевізник відмовляється перевозити пільгові категорії пасажирів, тому такі договори підлягають скасуванню. Відповідачем не вчинено жодних дій для притягнення посадових осіб перевізника до відповідальності. Натомість відповідач безпідставно стверджує про правомірність порушення перевізником законодавства України щодо відмови у перевезенні пільгових категорій громадян. Абзац 2 на сторінці 10 викласти у такій редакції: «Застосовуючи положення частини другої статті 9 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідно до частини другої статті 45 КАС України позов належить задовольнити повністю».» В доводах апеляційної скарги наводячи окремі обставини справи вказує, що у зв`язку із систематичними порушеннями перевізником КП правил перевезення пасажирів, яке полягає у безпідставній відмові йому як інваліду ІІ групи у безкоштовному проїзді у міському автобусному транспорті, 27.08.2019 він звернувся зі скаргою до відповідача на яку отримав відповідь від відповідача, з якою не погоджується та зазначає, що направлена ним скарга розглянута неналежно, при цьому звертає увагу на обов`язок відповідача, встановлений статтею 19 Закону №393/96-ВР, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення. На його думку, відсутність дій щодо притягнення до відповідальності посадових осіб перевізника та припинення договору перевезення з перевізником КП є бездіяльністю відповідача. Виходячи з цього, вказує, що внаслідок протиправної поведінки відповідача йому завдано моральну шкоду, яка полягає у переживаннях та душевних стражданнях. Рішення в частині задоволених позовних вимог, оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати таке у відповідній частині та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції дійшов до хибного висновку щодо неналежного розгляду скарги позивача, не надавши значенню тим обставинам, що відповідь на скаргу була надана в порядку та в строки визначені Законом №393/96-ВР, також те, що скаржник своєю скаргою та позовною заявою переслідував мету саме притягнення водія маршрутного автобуса до адміністративної відповідальності, що є поза компетенцією відповідача та розірвання договору на перевезення пасажирів міським автомобільним транспортом, укладеного між КП та Виконавчим комітетом з обставин не визначених договором перевезення. Сторони відзивів на апеляційні скарги не подали, в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга позивача підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга Виконавчого комітету підлягає задоволенню, з наступних підстав. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як орган місцевого самоврядування, якому ОСОБА_1 адресована скарга про порушення його прав, не довів, що діяв відповідно до Закону №393/96-ВР, а саме: повно та всебічно забезпечив розгляд скарги, виконав усі необхідні та визначені законодавством дії, добросовісно та неупереджено. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи загальне захворювання (а.с.6). 27.08.2019 позивач ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету із скаргою, в якій повідомив про факт порушення його права на безкоштовний проїзд як інваліда ІІ групи на міському маршруті №26 із зазначенням відомостей щодо перевізника, водія та транспортного засобу. Просив вчинити дії щодо притягнення до відповідальності за статтею 155, 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) водія та генерального директора КП Пуца В.В. та розглянути питання про припинення договору перевезення пасажирів у м.Луцьку із таким перевізником. До скарги додано копію посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи (а.с.6). За результатами розгляду скарги відповідач надіслав ОСОБА_1 відповідь від 05.09.2019 №6.1-7/1461/2019, якою повідомлялося про проведення службового розслідування. Вказано, що з водієм автобуса проведено інструктаж щодо пільгового проїзду пасажирів відповідно до рішення Виконавчого комітету від 06.12.2018 №787-1, правил надання послуг при перевезенні пасажирів автомобільним транспортом та відповідна роз`яснювальна робота. Також зазначалося, що компенсація за пільгове перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у міському бюджеті на 2019 рік не передбачена (лише за перевезення у міському електротранспорті). Роз`яснено право позивача на пільговий проїзд у міському електротранспорті. З урахуванням наведеного відповідач не вбачає підстав для розірвання договору із перевізником та притягнення до відповідальності водія автобуса, з яким проведено відповідний інструктаж та роз`яснювальна робота (а.с.7). Вважаючи вказану відповідь такою, що не задовольнила усіх вимог позивача, що наведені ним у скарзі останній звернувся до суду із цим позовом. Відповідно до статті 1 Закону №393/96-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. У розумінні статті 3 Закону №393/96-ВР скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (частина перша статті 16 Закону №393/96-ВР). Згідно зі статтею 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення. Приписами статті 20 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. У розглядуваному спорі терміну розгляду скарги не встановлено. Скарга отримана Виконавчим комітетом 27.08.2019, відповідь надана 05.09.2019. Щодо суті вимог, які наведені у скарзі, а також доводів позивача стосовно бездіяльності відповідача щодо невчинення ним жодних дій на виконання вимог скарги, то необхідно зазначити наступне. Так, підставою для звернення із розглядуваною скаргою стала відмова водія міського автобуса ДНЗ НОМЕР_1, який назвався ОСОБА_3 , що здійснював міські перевезення на маршруті №26 у безкоштовному проїзді позивача-апелянта, як особи з інвалідністю 2 групи у зв`язку з чим останній просив відповідача вжити необхідні заходи щодо притягнення особи водія та генерального директора КП, якому належить міський автобус для притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно із статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №875-XII) транспортне обслуговування осіб з інвалідністю здійснюється на пільгових умовах (стаття). Відповідно до згаданої статті особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. Пільгове перевезення осіб з інвалідністю здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт». Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається. Порядок транспортного обслуговування осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю на пільгових умовах визначається нормативно-правовими актами, що регламентують правила користування громадянами повітряним, залізничним, річковим, автомобільним та міським електричним транспортом. За змістом статті 12 Закону України «Про транспорт» підприємства транспорту зобов`язані, зокрема, забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом. Відповідно до статті 11 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-III) послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства є соціально значущими послугами автомобільного транспорту. У свою чергу, статтею 37 Закону №2344-III обумовлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень. На міських автобусних маршрутах загального користування забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту (стаття 7 Закону №2344-III). Виконавчим комітетом прийнято рішення «Про перелік категорій громадян, яким додатково надаватимуться пільги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах в м. Луцьку у 2019 році» від 06.12.2018 №787-1 (далі - Рішення №787-1). Цим рішенням затверджено перелік категорій громадян, яким у 2019 році будуть додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, надаватись безоплатно та бездотаційно послуги при здійсненні перевезень пасажирів у автобусах на міських маршрутах (при пред`явленні відповідного посвідчення). Серед них: особи з інвалідністю внаслідок війни (з одним супроводжуючим особи з інвалідністю внаслідок війни першої групи); учасники бойових дій; особи, на яких поширюється статус члена сім`ї загиблого (померлого); дитина з інвалідністю до 18-ти років (з одним супроводжуючим) та діти з інвалідністю першої та другої груп (з одним супроводжуючим дитини з інвалідністю першої групи); особи з інвалідністю по зору та особи з інвалідністю першої та другої груп з ураженням опорно-рухового апарату (з одним супроводжуючим особи з інвалідністю першої групи); постраждалі від аварії на ЧАЕС першої категорії та учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС другої категорії; ветерани ОУН-УПА; особи, визнані жертвами нацистських переслідувань, та потерпілі від політичних репресій; почесні громадяни міста Луцька; бійці-добровольці АТО; постраждалі учасники Революції Гідності; вдови осіб з особливими заслугами; громадяни, яким за рішенням виконавчого комітету міської ради видано посвідчення на право безоплатного проїзду в міських автобусах; працівники департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (а.с.34). За приписами частини першої статті 31 Закону №2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати. З матеріалів справи видно, що Виконавчим комітетом, як організатором перевезень пасажирів автомобільним транспортом, із перевізником КП укладено такі договори на перевезення пасажирів автомобільним транспортом: від 08.11.2018 №04, 25.03.2019 №08, 05.09.2018 №11, 08.02.2019 №17, від 02.06.2015 №22, від 08.02.2019 №№24, 25 (на маршрути №№9а, 17а, 24, 25, 26, 28, 29 відповідно) (а.с.23-29). У пункті 2.2.15 наведених вище договорів, які є типовими, визначено, що перевізник додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Пунктом 3.2 договорів передбачено, що договір може бути розірваний з ініціативи організатора в односторонньому порядку у випадках: виявлення фактів подання перевізником на конкурс неправдивої інформації; якщо перевізник неодноразово порушив (більше трьох разів протягом календарного року) умови договору, про що складено відповідні документи; якщо перевізником не забезпечена (не нижче 95%) щоденна робота обладнання, сумісного з протоколом роботи системи, визначеної організатором на конкурсних засадах, в автобусах (основних та резервних) протягом десяти днів від часу їх роботи на маршруті, що підтверджено управлінням транспорту і зв`язку; використання найманої праці без оформлення трудових договорів; невиконання пунктів 2.2.2, 2.2.4, 2.2.5, 2.2.8, 2.2.9, 2.2.10, 2.2.13 договору. Згідно з пунктом 3.4 договорів договір може бути розірваний з ініціативи будь-якої із сторін у випадку невиконання умов договору іншою стороною. За правилами статей 651 і 652 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також у разі істотної зміни обставин. З огляду на наведене для ініціювання питання про його розірвання має бути встановлений та доведений факт невиконання визначених договором умов. Разом з тим, суд погоджується із доводами відповідача, що організація перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування віднесена до виключної компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування. Водночас, суд зауважує, що органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за дії перевізників. Перевізники є суб`єктами відповідальності за порушення вимог законодавства відповідно до статті 60 Закону №2344-III (у тому числі за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира). Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян має наслідком притягнення водіїв транспортних засобів до адміністративної відповідальності на підставі частини сьомої статті 133-1 КУпАП. Порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, є підставою для адміністративної відповідальності згідно зі статтею 155 КУпАП. Притягненню до адміністративної відповідальності та накладенню адміністративного стягнення за статтями 133-1, 155 КУпАП передує складення протоколу про адміністративне правопорушення. Як визначено статтею 218 КУпАП адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 155 КУпАП. У справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати: 1) уповноважені на те посадові особи: органів внутрішніх справ (Національної поліції) за статтею 155 КУпАП (абзац 1 пункту 1 частини першої статті 255 КУпАП). Органи автомобільного транспорту та електротранспорту (тролейбус, трамвай) розглядають справи про адміністративні правопорушення, зв`язані з порушенням правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, правил користування автомобільним транспортом та електротранспортом (стаття 119, частина п`ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п`ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135). Від імені органів автомобільного транспорту та електротранспорту розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: 1) на автомобільному транспорті - керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його заступники, керівник територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його заступники (частини перша, друга, четверта, п`ята і сьома статті 133-1, стаття 133-2); керівник перевізника, який в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, його заступники та контролери (частина третя статті 119, частина п`ята статті 133, частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий та восьмий статті 135) (статті 229 КУпАП). Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Притягнення до адміністративної відповідальності вимагає дотримання певного алгоритму дій, який повинен здійснюватися відповідними органами у порядку та в спосіб, визначений КУпАП. З огляду на наведене вище, апеляційний суд вважає безпідставними доводи позивача щодо бездіяльності відповідача, яка полягала у не притягненні до адміністративної відповідальності за статтями 155, 133-1 КУпАП водія міського автобуса та генерального директора КП, так як Виконавчий комітет не є тим органом, який здійснює заходи щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні вимог статей 133-1, 155 КУпАП. При цьому, як зазначено у відповіді на скаргу із водієм автобуса проведено відповідний інструктаж щодо пільгового проїзду пасажирів відповідно до Рішення №787-1, правил надання послуг при перевезенні пасажирів автомобільним транспортом та відповідна роз`яснювальна робота. За порушення статті 133-1 КУпАП справи про адміністративні правопорушення і накладення адміністративного стягнення здійснюється керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його заступниками, керівником територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його заступником; за порушення статті 155 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядають адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад на підставі протоколів про адміністративне правопорушення складених уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ (Національної поліції). Крім того, перевізники є самостійними суб`єктами відповідальності за порушення вимог законодавства відповідно до статті 60 Закону №2344-III (у тому числі за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира). Щодо вимоги у скарзі про розгляд питання про припинення договору на перевезення пасажирів у м.Луцьку із КП, то виходячи із підстав, що визначені у пунктах 3.2 перелічених договорів для їх розірвання такі у розглядуваному випадку не встановлені. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позову та визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо належного розгляду скарги і зобов`язання повторно розглянути таку лише з тих підстав, що відповідачем не доведено, що ним вчинялися дії щодо повного та всебічного забезпечення розгляду скарги, з огляду на те, що скарга по змісту своїх вимог спрямована на спонукання відповідача щодо вчинення дій по притягненню до адміністративної відповідальності за статтями 133-1, 155 КУпАП водія міського автобуса по маршруту 26 та генерального директора перевізника КП Пуца В.В., що як встановлено судом першої інстанції не входить до компетенції Виконавчого комітету та розірвання договору на перевезення з підстав, що не передбачені цим договором. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо належного розгляду скарги від 27.08.2019 та зобов`язання Виконавчого комітету у визначеному Законом №393/96-ВР порядку повторно розглянути скаргу позивача-апелянта та письмово повідомити останнього про результати її розгляду, оскільки по суті заявлених вимог та встановлених у цій справі обставин, такі вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, який просить позивач, через відсутність у Виконавчого комітету повноважень на вчинення таких дій. Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 272224 грн, то апеляційний суд погоджується із позицією суду першої інстанції про те, що позивачем-апелянтом не наведено та не надано належних доказів щодо підтвердження обґрунтованості заявленої суми моральної шкоди, а також те, що моральна шкода у вигляді переживань та душевних страждань є наслідком протиправних дій відповідача. З огляду на встановлені обставини, апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу відповідача задовольнити. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, внаслідок переоцінки фактичних обставин справи дійшов помилкових висновків про необхідність задоволення позову шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо належного розгляду скарги і зобов`язання повторно розглянути таку в порядку встановленому Законом №393/96-ВР, оскільки виходячи із вище встановленого відповідач в силу наданих йому повноважень позбавлений можливості задовольнити вимоги скарги позивача від 27.08.2019 у спосіб, що у ній викладений. Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог, скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовити. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 10 лютого 2020 року.