Постанова 4852 № 389/2140/19(2-а/389/75/19)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 389/2140/19(2-а/389/75/19) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2019 року (головуючий суддя Ябчик Н.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції Роздобудька Євгенія Вікторовича третя особа Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області із позовом до інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції Роздобудька Євгенія Вікторовича (далі Відповідач), третя особа Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції (далі Третя особа), в якому просив суд: - скасувати постанову інспектора роти №4 батальйону Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції Роздобудька Євгенія Вікторовича у справі про адміністративне правопорушення серії НК №523335 від 09 липня 2019 року, провадження по справі закрити. В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2019 по справі № 389/2140/19(2-а/389/75/19) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено (а.с. 120-122). Третя особа, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржила його в апеляційному порядку (а.с. 126-131). В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що факт скоєння правопорушення Позивачем підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема фото та відеофіксацією подій 09.07.2019 року. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу Позивач зазначив про те, що у зв`язку з напруженим графіком роботи, бути присутнім у судовому засіданні не має змоги, а тому просить суд апеляційної інстанції проводити розгляд справи без його безпосередньої участі. В судовому засіданні 05 лютого 2020 року, порадившись на місці, колегія суддів ухвалила відкласти розгляд апеляційної скарги на 10 лютого 2020 року о 12:30 з огляду на відсутність сторін. Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання 10 лютого 2020 року своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили. За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 липня 2019 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НК №523335, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 гривень. В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 09 липня 2019 року по а/д М-04 «Знам`янка-Луганськ-Ізварине», 22 км. + 100 м., водій, керуючи транспортним засобом Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлене обмеження швидкості на 38 км/год, а саме рухався зі швидкістю 89 км/год, чим порушив п. 12.4 ПДР та здійснив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП (а.с.9). Оскарження правомірності винесеного суб`єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 09 липня 2019 року є предметом судового розгляду в даній справі. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII; Постанови Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" від 10.10.2001 року №1306. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 12.4 Правил дорожнього руху України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год. Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З матеріалів справи встановлено, що Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування, до суду першої інстанції надав докази на підтвердження факту вчинення Позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме: фото та відеофіксацію вчинення позивачем правопорушення, яку здійснено лазерним вимірювачем швидкості TruCам LTI 20/20 № ТС000308, з якої вбачається, що в населеному пункті автомобіль Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_1 здійснив рух зі швидкістю руху 89 км/год. Про фіксування правопорушення саме вимірювачем TruCам LTI 20/20 № ТС000308 зазначено Відповідачем безпосередньо в п. 6 оскаржуваної постанови. Лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM, що використовувався під час фіксації дій Позивача, зареєстрований в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ197-12, затверджений сертифікатом №UA-MI/1-2903-2012, виданим Міністерством економічного розвитку і торгівлі України 29.08.2012 року (а.с. 28). Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/13831, чинного до 22 листопада 2019 року, лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM №ТС000308 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач. Діапазон вимірювань швидкості - від 2 км/год до 320 км/год. Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах :+/- 2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год; +/-1% в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год. (а.с.29). Зазначене свідчить про те, що TruCAM LTI 20/20 є засобом вимірювальної техніки, який введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі та подальша експлуатація якого не обмежена чинним законодавством, відтак фактичні данні отримані за його допомогою є доказами в розумінні статті 251 КУпАП. При цьому, відповідно до наявного в матеріалах справи листа Служби автомобільних доріг у Кіровоградській області від 07.06.2019 року №479/16 на а/д М-04 Знам`янка-Луганськ-Ізварине у населеному пункті Пантаївка на 22 км + 162 м знаходяться два дорожні знаки: 5.45 початок населеного пункту та 5.46 кінець населеного пункту (а.с. 30). Висновок суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи доказів розміщення дорожнього знаку 5.45 станом на 09 липня 2019 року, а не на 07 червня 2019 року, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на те, що дорожній знак 5.45 у відповідності до положень Правил дорожнього руху України не є тимчасовим дорожнім знаком, що свідчить про актуальність інформації зазначеної у листі Служби автомобільних доріг у Кіровоградській області від 07.06.2019 року №479/16 про розміщення вказаного знаку на 22 км + 162 м а/д М-04 Знам`янка-Луганськ-Ізварине. Вищевикладені обставини свідчать про те, що Позивач керуючи транспортним засобом Renault Trafic, номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 89 км/год саме у населеному пункті, де рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год. Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог колегія суддів, бере до уваги й те, що Позивач підписуючи спірну постанову не зазначив у ній про наявність заперечень щодо викладених обставин, зокрема щодо правильності показів вимірюваного пристрою TruCAM №ТС000308, щодо місця вчинення інкримінованого останньому правопорушення, а, також, щодо часу вчинення такого правопорушення. Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що Відповідачем надано належні докази на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів дійшла висновку про доведеність належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, правомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються належними письмовими доказами, тому рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції задовольнити. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2019 по справі № 389/2140/19(2-а/389/75/19) скасувати. В задоволенні адміністративного позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов