Постанова 4816 № 582/591/19

Справа № 582/591/19 Номер провадження 22-ц/816/100/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2020 року м.Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Орлова І. В. (суддя-доповідач), суддів: Левченко Т.А., Хвостика С.Г. за участю секретаря судового засідання: Кияненко Н.М. позивача: ОСОБА_1 представника позивача: адвоката Менька Д.Д відповідачки : ОСОБА_2 учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідачка: ОСОБА_2 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Сумського апеляційного суду в режими відеоконференції цивільну справу № 582/591/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 29 жовтня 2019 року (суддя Петен Я.Л., дата складення повного тексту рішення - 01 листопада 2019 року) про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - в с т а н о в и в : 06 травня 2019 року ОСОБА_1 пред`явив своїй колишній дружині - ОСОБА_2 позов у якому, посилаючись на приписи статті 391 Цивільного кодексу (ЦК) України, 150, 71,72 Житлового кодексу, просив суд визнати відповідачку такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , одноособовим власником якого є позивач. Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 29 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не врахував, що з 26 січня 2019 року, коли набрало законної сили рішення про розірвання шлюбу між сторонами, відповідачка втратила статус члена сім`ї позивача, який надавав і обумовлював право користування житловим будинком. Матеріалами справи, показаннями свідків з достатньою повнотою встановлено, що з вересня 2018 року ОСОБА_2 не пов`язана з ОСОБА_1 спільним побутом, оскільки добровільно виїхала з будинку і з того часу там не проживає. Правом на подачу відзиву в порядку, передбаченому статтею 360 Цивільного процесуального кодексу України, відповідачка не скористалася. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 і його представника, пояснення відповідачки ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, у справі встановлено, що ОСОБА_1 є одноособовим власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується виданим позивачу 30 січня 1989 року Свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок (а.с. 10). 03 серпня 1991 року сторони уклали шлюб, який заочним рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 19 грудня 2018 року розірвано. 26 січня 2019 року рішення суду про розірвання шлюбу набрало чинності (а.с. 11, 8). З 10 серпня 1991 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18). З жовтня 2018 року відповідачка у належному позивачу будинку не проживає, спільним побутом з позивачем не пов`язана. Допитані судом свідки підтвердили, що ОСОБА_2 виїхала з будинку, вивезла свої речі, продовжувати сумісне проживання з позивачем відмовилася. Інформацією Недригайлівського відділення поліції РВП ГУНП в Сумській області встановлено, що сторони із заявами до відділення поліції не зверталися. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що сам факт переїзду відповідачки до житла іншої особи не є безумовною підставою для втрати нею права на користування спірним будинком. До того ж, станом на день звернення позивача до суду ( 06 травня 2019 року) з моменту виїзду відповідачки пройшло лише шість місяців. Апеляційний суд не може погодитися з правильністю висновку місцевого суду про відмову у задоволенні позову з огляду на таке. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша стаття 321 ЦК України). Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, яке не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідачка ОСОБА_2 , будучи дружиною позивача, вселилась у будинок як член сім`ї власника цього житлового будинку і набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. Пунктом 4 частини 1 статті 406 ЦК України визначено, що сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є одноособовим власником спірного житлового будинку. Відповідачка з вересня 2018 року спільним побутом із позивачем не пов`язана, з 26 січня 2019 року не є дружиною ОСОБА_1 , а тому право відповідачки на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18). Отже, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим висновок місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Обставини, з приводу яких ухвалювалися наведені в рішенні суду першої інстанції правові висновки Верховного Суду (справи № 569/4373/19 і № 641/2647/17), відрізняються від обставин, які були встановлені у справі за позовом ОСОБА_1 . Посилання місцевого суду на зазначені правові висновки є помилковими. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Отже, через неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 29 жовтня 2019 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Відповідно до статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 768,40 гривень, 1152, 60 гривень за подання апеляційної скарги, а всього - 1921 гривня. Керуючись статтями 367, частиною 1 пунктами 2,4 статті 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 29 жовтня 2019 рокускасувати і ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позову і апеляційної скарги у загальному розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна тисяча) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 10 лютого 2020 року. Суддя-доповідач: І.В.Орлов Судді: Т.А.Левченко С.Г.Хвостик