Постанова КЦС ВС № 761/21768/16-ц

Постанова Іменем України 05 лютого 2020 року місто Київ справа № 761/21768/16-ц провадження № 61-7361св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року у складі судді Юзькової О. Л. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., ВСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача ОСОБА_1 у червні 2016 року звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі - ПТ «Укрінбанк», банк) про визнання такою, що припинилася з 30 березня 2010 року поруки, яка виникла на підставі договору поруки, укладеного 30 вересня 2008 року між Акціонерним товариством «Український інноваційний банк» (далі - АТ «Укрінбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрінбанк», та ОСОБА_1 , Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Байкал» (далі - ТОВ «ТД «Байкал», товариство). Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 30 вересня 2008 року між АТ «Укрінбанк» та ТОВ «ТД «Байкал» укладена кредитна угода, за умовами якої товариству надано грошові кошти у розмірі 547 000, 00 грн на умовах повернення, платності, строковості. Цього ж дня між АТ «Укрінбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 поручився за виконання позичальником зобов`язань за зазначеним кредитним договором. Строк дії договору поруки окремо визначений не був, строк виконання основного зобов`язання сторони кредитного договору встановили 29 вересня 2009 року. Порука припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки банк не пред`явив позовну вимогу до поручителя протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання за кредитним договором. Стислий виклад заперечень відповідача Банк заперечував проти задоволення вимог, пояснив, що твердження позивача про те, що банк не скористався правом та не пред`явив вимогу про стягнення заборгованості з поручителя, не відповідає дійсності, оскільки 12 жовтня 2010 року Святошинським районним судом міста Києва прийнято рішення про стягнення з ТОВ «ТД «Байкал» та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український інноваційний банк» заборгованості за кредитним договором. Також зазначив, що Шевченківським районним судом міста Києва вже розглядалася справа за позовом ОСОБА_1 про припинення зобов`язань за кредитним договором та договором поруки і у задоволенні вимог відмовлено у повному обсязі. Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зазначені судові рішення обґрунтовувалися тим, що 12 жовтня 2010 року Святошинським районним судом міста Києва ухвалено рішення, яким стягнуто з ТОВ «ТД «Байкал» та ОСОБА_1 солідарно заборгованість за кредитним договором від 30 вересня 2008 року № 748, яка у зв`язку із неналежним виконанням обов`язків позичальником виникла станом на 18 червня 2010 року. Зважаючи на наведене, врахувавши, що кредитор пред`явив вимогу до поручителя у зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору до поручителя, суди зробили висновки, що підстави вважати, що порука за договором поруки від 30 вересня 2008 року № 748/П1 припинилася з підстав непред`явлення кредитором до ОСОБА_1 вимоги щодо виконання зобов`язання, відсутні. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у листопаді 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року, постановити нове рішення про задоволення вимог позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами правил частини четвертої статті 559 ЦК України. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року. Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій 30 вересня 2008 року між АТ «Укрінбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрінбанк», та ТОВ «ТД «Байкал» укладено кредитну угоду № 748, за умовами якої товариство отримало грошові кошти у розмірі 547 000, 00 грн на строк до 29 вересня 2009 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою 30 вересня 2008 року між банком, ОСОБА_1 та ТОВ «ТД «Байкал» укладено договір поруки № 748/П1, за умовами якого позивач взяв на себе зобов`язання у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитною угодою від 30 вересня 2008 року № 748 відповідати перед кредитором як солідарний боржник. Також встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2010 року у справі №2-774/2010 стягнуто з ТОВ «ТД «Байкал» та ОСОБА_1 солідарно заборгованість за кредитним договором від 30 вересня 2008 року № 748, яка у зв`язку із неналежним виконанням обов`язків позичальником виникла станом на 18 червня 2010 року. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України). Правовою підставою вимог позову, пред`явленого ОСОБА_1 , є положення частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зробила висновок, що враховуючи встановлену законодавцем правову природу поруки, як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору, та пряму залежність від його умов, наявність рішення про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя свідчить про закінчення строку дії договору, а тому на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Зважаючи на наведений правовий висновок, враховуючи, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2010 року у справі №2-774/2010 стягнуто з позичальника та поручителя суму кредиту в повному обсязі, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , обґрунтовано виходили з того, що підстави для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні, оскільки порука не може бути припинена після ухвалення рішення суду у справі про стягнення заборгованості з поручителя. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд перевірив законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення в цілому відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядалися Верховним Судом відповідно до правил статті 400 ЦПК України у межах доводів касаційної скарги, підстав вийти за межі доводів не встановлено. Враховуючи, що банк не подав відзив на касаційну скаргу, не просив у суді касаційної інстанції закрити провадження у справі з підстав наявності рішення суду, яке набрало законної сили, ухваленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, такі доводи під час перегляду справи Верховним Судом не перевірялися. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний І. Ю. Гулейков В. В. Яремко