Постанова 4857 № 500/1791/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/1791/19 пров. № 857/11522/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., представника позивача Мартинюка Т.Б., представника відповідача Мурованої І.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішення і вимоги про сплату боргу (недоїмки), - суддя (судді) в суді першої інстанції Бабюк П.М., час ухвалення рішення 13:42:32, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 07.10.2019 року, ВСТАНОВИВ: ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області, в якому з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки згідно з наказом від 27.03.2019 року № 646; визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 18.06.2019 року № 0008531302 про застосування штрафних санкцій; визнати протиправною і скасувати вимогу від 18.06.2019 року № 0008521302 про сплату боргу (недоїмки). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року позов задоволено. Рішення мотивоване тим, що відповідачем порушено вимоги Податкового кодексу України щодо пред`явлення наказу на проведення перевірки до її початку, що позбавило контролюючий орган права приступити до проведення такої перевірки, а позивача захищати свої права та інтереси шляхом недопуску посадових осіб відповідача до її проведення. Також суд вказав, що відповідно до наказу про призначення перевірки, вона є виїзною, проте працівники відповідача не здійснювали перевірки за місцезнаходженням ФОП ОСОБА_1 , а провели її за місцезнаходженням контролюючого органу, що є грубим порушенням вимог Податкового кодексу України та має наслідком незаконність перевірки. Відповідно, рішення контролюючого органу, прийняті на підставі незаконної перевірки, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню. Відповідачем належними, достатніми і допустимими доказами не доведено порушення ОСОБА_1 вимог податкового законодавства ні як фізичною особою ні як суб`єктом підприємницької діяльності. Вказані операції купівлі-продажу нерухомого майна здійснені ОСОБА_1 в порядку і в межах чинного законодавства із сплатою податку за встановленою ставкою. Крім цього, доходи отримані від продажу нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності, не включаються до доходу платника єдиного податку. А віднесення відповідачем таких операцій до підприємництва лише враховуючи їх кількість є безпідставним та не підтверджується жодними нормами законодавства. Рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач. Вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з`ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що перевіркою встановлено, що позивач здійснював систематичний продаж нерухомого майна, внаслідок чого отримав дохід в розмірі 2555890,00 грн. Об`єкти нерухомого майна, що продавалось, позивач отримував шляхом укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок з фізичними особами з подальшим їх подрібненням та будівництвом на них об`єктів нерухомості. ФОП ОСОБА_1 занижено отриманий дохід за 2016 рік на 626604,00 грн внаслідок не відображення отриманого доходу від систематичної реалізації об`єктів нерухомого майна та земельних ділянок, що призвело до заниження сплати єдиного податку. Також за даними перевірки встановлено відсутність документально підтверджених витрат, пов`язаних з діяльністю за 2017 рік на 1280690,43 грн та за 2018 рік на 646500,10 грн. При цьому, відповідач зазначає, що перевірку було проведено в приміщенні управління за наданими позивачем раніше документами, а також документами, здобутими контролюючим органом в процесі своєї діяльності, оскільки в процесі виходу за місцезнаходженням позивача було встановлено його відсутність, про що складено відповідний акт. Крім того, на думку відповідача, платник, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки, а якщо допуск до перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому виклав свої заперечення, вважає вимоги та доводи апеляційної скарги безпідставними, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановив суд, в період з 26.04.2019 року до 10.05.2019 року посадові особи ГУ ДФС у Тернопільській області провели документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року до 31.12.2018 року, за результатами якої складено акт від 17.05.2019 року № 595/19-00-18-02/2892202314. В даному акті зафіксовано висновки контролюючого органу про факти порушення позивачем, зокрема, вимог абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 2 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі Закону № 2464-VI), в результаті чого занижено сплату єдиного внеску на суму 251955,00 грн, в тому числі за 2017 рік на 109725,00 грн, за 2018 рік на 142230,00 грн. На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДФС у Тернопільській області прийняло рішення від 18.06.2019 року № 0008531302 про застосування штрафних санкцій на суму 36168,00 грн за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Також відповідач сформував і надіслав позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 року № Ф-0008521302, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 251955,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржених дій та рішень відповідача, зважаючи на таке. Щодо проведення відповідачем спірної перевірки. Підстави та порядок проведення контролюючими органами перевірок з питань нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовано нормами Податкового кодексу України. Так, відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з абзацами 1, 4, 5 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Вичерпний перелік обставин для здійснення документальної позапланової перевірки визначено п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України. Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки і службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Як встановив суд, 27.03.2019 року керівник ГУ ДФС у Тернопільській області виніс наказ № 646 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, вимог правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року до 31.12.2018 року, із визначенням терміну перевірки з 28.03.2019 року тривалістю 5 робочих днів. Наказом від 26.04.2019 року № 885 було внесено зміни до наказу № 646 в частині терміну проведення перевірки, який визначено з 26.04.2019 року тривалістю 5 робочих днів. А наказом від 07.05.2019 року № 920 продовжено термін перевірки з 08.05.2019 року тривалістю 2 робочих дні. При цьому, як встановив суд, 26.04.2019 року у приміщенні ГУ ДФС у Тернопільській області ФОП Старицькому Т.М. було вручено копію наказу від 26.04.2019 року № 885 «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС у Тернопільській області від 27.03.2019 р. № 646», що підтверджується підписом позивача на наказі, а також пред`явлено направлення на проведення перевірки. Водночас, доказів про вручення позивачу первинного наказу від 27.03.2019 року № 646 «Про проведення документальної позапланової перевірки» відповідач суду не надав. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, наказ від 26.04.2019 року № 885, копію якого було вручено позивачу, не містить обов`язкових даних, що повинні зазначатись у наказі про проведення перевірки згідно з вимогами п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, а саме: найменування та реквізити суб`єкта, який перевіряється, підстави для проведення перевірки, період діяльності, який буде перевірятись. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог Податкового кодексу України щодо пред`явлення наказу на проведення перевірки до її початку. Також із змісту наказу від 26.04.2019 року № 885 вбачається, що перевірка є виїзною, тобто з врахуванням описаних вище положень ст. 75 Податкового кодексу України повинна проводитись за місцем здійснення господарської діяльності позивачем, а саме за адресою: вул. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , м. Тернопіль. Однак, як встановив суд і не заперечує відповідач, в період з 26.04.2019 року до 10.05.2019 року посадові особи ГУ ДФС у Тернопільській області за адресою реєстрації та фактичного місцезнаходження не з`являлись та не здійснювали заходів щодо проведення перевірки. Крім того, в судовому засіданні представник відповідача інспектор, який брав участь у перевірці, підтвердив, що перевірка проводилась в приміщенні податкового органу, оскільки місце здійснення діяльності позивача є його місцем проживання. В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що 28.03.2019 року посадові особи ГУ ДФС у Тернопільській області виходили за адресою реєстрації позивача ( АДРЕСА_2 , м. АДРЕСА_3 ) з метою проведення перевірки, однак ФОП ОСОБА_1 був відсутній, в зв`язку з чим був складений відповідний акт. Такі доводи відповідача колегія суддів оцінює критично і не бере до уваги, оскільки, як описано вище, відповідач не надав жодних доказів про вручення позивачу копії наказу від 27.03.2019 року № 646 про призначення перевірки з 28.03.2019 року, а також доказів повідомлення позивача про проведення перевірки цього дня. Також слід зазначити, що в акті перевірки від 17.05.2019 року її вид вказано як виїзна, а місце проведення вул АДРЕСА_1 17, м. Тернопіль, тобто місце реєстрації позивача. Водночас, колегія суддів зазначає, що нормами Податкового кодексу України чи інших нормативно-правових актів не передбачено, що відсутність суб`єкта господарювання за його зареєстрованим місцезнаходженням в день (період), на який призначено виїзну перевірку, є підставою для призначення невиїзної перевірки з аналогічних питань чи проведення виїзної перевірки за місцезнаходженням контролюючого органу. Доводи відповідача з посиланням на практику Верховного Суду про те, що платник, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки, а якщо допуск до перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, по-перше, позивач не оспорює наявність підстав призначення перевірки та не оскаржує наказу про її призначення, а по-друге, невихід працівників контролюючого органу на перевірку за місцезнаходженням позивача позбавила останнього можливості скористатись правом не допуску уповноважених осіб контролюючого органу до перевірки. Також колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на те, що перевірку проведено за наданими позивачем раніше документами, а також документами, здобутими контролюючим органом в процесі своєї діяльності, оскільки це, як правильно вказав суд першої інстанції, свідчить про фактичне проведення невиїзної документальної перевірки, що суперечить наказу про її проведення (з врахуванням змін, внесених іншими наказами). Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії ГУ ДФС у Тернопільській області щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача та оформлення її результатів актом перевірки від 17.05.2019 року є протиправними, оскільки перевірку здійснено з грубим порушенням вимог законодавства та самого наказу на проведення перевірки, в зв`язку з чим підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання протиправними дій ГУ ДФС в Тернопільській області щодо проведення спірної перевірки. Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що акт перевірки від 17.05.2019 року, оформлений за результатами документальної виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки він одержаний з грубим порушенням порядку, встановленого законом. Вказана обставина, на думку колегії суддів, є достатньою підставою для визнання протиправними рішень контролюючого органу, прийнятих за результатами такої перевірки. Аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.03.2018 року у справі № 810/1438/17 та від 19.02.2019 року у справі № 825/924/17. Разом з тим, колегія суддів вважає доцільним надати оцінку висновкам контролюючого органу щодо зафіксованих в акті перевірки порушень. Підставою для прийняття оскаржуваних рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу був висновок податкового органу про те, що у періоді, який перевірявся, ОСОБА_1 , укладаючи договори купівлі-продажу нерухомого майна (житлових будинків), здійснював підприємницьку діяльність з метою отримання доходу саме як фізична особа підприємець, а не фізична особа, отже, отримував дохід від операцій з продажу об`єктів нерухомого майна, у тому числі перевищивши його граничний розмір, у зв`язку з чим у позивача виник обов`язок переходу на загальну систему оподаткування та, відповідно, сплати податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного податку за відповідною ставкою та єдиного соціального внеску. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість і необґрунтованість таких тверджень відповідача, виходячи з наступного. Як встановив суд, ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 09.10.2003 року. Основним видом діяльності позивач за КВЕД були штукатурні роботи. Також серед видів його діяльності було Агентство нерухомості. Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`ємів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Відповідно до положень ст. ст. 3, 42, 44, 128 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями. Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Громадянин підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Також відповідно до положень ст. ст. 50, 51 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Отже, відповідно до змісту наведених норм законодавства, як правильно зазначив суд першої інстанції, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних та нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку. Як встановив суд, у 2016-2017 роках ОСОБА_1 як продавець уклав ряд договорів купівлі-продажу нерухомого майна (житлових будинків) з фізичними особами, а саме: від 07.07.2016 року з ОСОБА_2 щодо житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ціна будинку 114000,00 грн; від 25.08.2016 року з ОСОБА_3 щодо житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ціна будинку 109870,00 грн; від 07.10.2016 року з ОСОБА_4 щодо житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ціна будинку 109290,00 грн.; від 12.10.2016 року з ОСОБА_5 щодо житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ціна будинку 110720,00 грн; від 12.12.2016 року з ОСОБА_6 щодо житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 в, ціна будинку 110720,00 грн.; від 18.08.2017 року з ОСОБА_7 щодо садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ціна будинку 238070,00 грн.; від 19.08.2017 року з ОСОБА_8 щодо садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ціна будинку 105280,00 грн.; від 21.09.2017 року з ОСОБА_9 щодо садового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ціна будинку 254690,00 грн. Разом із вказаним нерухомим майном продано і земельні ділянки, на яких розташовані будинки. При цьому, як встановлено з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, описані вище будинки належали ОСОБА_1 на праві власності як фізичній особі. Відповідно до п. п. 177.1, 177.2, 177.4, 177.6 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. У разі якщо фізична особа підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку фізичних осіб. Проаналізувавши зміст наведених норм колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вказав, що при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежовувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких як фізична особа. Водночас, сам по собі факт реєстрації фізичної особи підприємцем не може бути підставою для визначення всіх укладених такою особою правочинів, за якими вона отримує дохід, такими, що укладені в межах підприємницької діяльності, а також даний статус не може обмежувати прав фізичної особи, які випливають з її цивільної правоздатності та дієздатності. Тобто фізична особа, перебуваючи в статусі суб`єкта господарювання, вправі здійснювати не заборонені відносини, зокрема, укладати договори від свого імені як фізична особа, поза межами підприємницької діяльності. Нормами Податкового кодексу України встановлено особливості порядку оподаткування доходів, отриманих фізичною особою (не підприємцем). Так, відповідно до п. 172.2 ст. 172 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податків від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 ст.167 цього кодексу, тобто у розмірі 5 відсотків бази оподаткування. Отже, законодавством визначено, що підлягають оподаткуванню за відповідною ставкою операції з продажу фізичною особою протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості. Як встановив суд, при укладенні усіх зазначених договорів купівлі-продажу позивач відповідно до вимог п. 172.2 ст. 172 Податкового кодексу України сплатив податок з доходів фізичних осіб у розмірі 5% від вартості відчуженого майна, а також відобразив відповідні суми у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2017 та 2018 роки. Водночас, будь-якої заборони чи обмеження кількості продажу таких об`єктів фізичною особою протягом звітного податкового року Податковий кодекс України не містить. Відповідно, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що віднесення відповідачем таких операцій до підприємництва лише враховуючи їх кількість є безпідставним та не підтверджується жодними нормами законодавства. Інших доказів того, що вказані операції здійснені позивачем в межах підприємницької діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця контролюючий орган суду не надав. Крім того, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до п. 292.1 ст. 292 Податкового кодексу України доходом платника єдиного податку є, зокрема, для фізичної особи підприємця дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності. Однак відповідач не надав жодних доказів про те, що суму понесених ОСОБА_1 витрат на будівництво об`єктів нерухомості, які він пізніше відчужив за описаними вище договорами купівлі-продажу (матеріали, роботи, і таке інше), віднесено до складу витрат, у зв`язку з чим не підтвердженим належними доказами є отримання позивачем прибутків від вказаних операцій купівлі-продажу майна, як однієї з ознак підприємництва. Враховуючи описані вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 18.06.2019 року № 0008531302 про застосування штрафних санкцій та вимога від 18.06.2019 року № 0008521302 про сплату боргу (недоїмки) є протиправними і підлягають скасуванню. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 500/1791/19 за адміністративним позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішення і вимоги про сплату боргу (недоїмки) залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 07.02.2020 року