Постанова 4852 № 280/2906/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 280/2906/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Кругового О.О., за участю секретаря судового засідання Іотової А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 р. (суддя Прасов О.О.) в адміністративній справі №280/2906/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, про визнання протиправними та скасування припису та постанови, - В С Т А Н О В И В: Приватне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат" звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати припис №ЗП1503/566/АВ/П від 18 квітня 2019 р. про усунення виявлених порушень, винесений Головним управлінням Держпраці в Запорізькій області, постанову першого заступника начальника Головного управління Держпраці в Запорізькій області Дановського В.В. від 10 травня 2019 р. №ЗП1503/566/АВ/П/ТД-1ФС, якою на Приватне акціонерне товариство Запорізький абразивний комбінат накладено штраф у розмірі 625950,00 грн., постанову першого заступника начальника Головного управління Держпраці в Запорізькій області Дановського В.В. від 10 травня 2019 р. №ЗП1503/566/АВ/П/ІП-2ФС, якою на ПрАТ Запорізький абразивний комбінат накладено штраф у розмірі 4173,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав про порушення, допущені службовими особами відповідача під час інспекційного відвідування, невідповідність висновків, викладених в акті інспекційного відвідування, щодо допуску до роботи громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 без укладення трудового договору, дійсним обставинам, ігнорування доводів ПрАТ Запорізький абразивний комбінат про наявність укладених цивільно-правових договорів із зазначеними особами. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 р. позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував припис №ЗП1503/566/АВ/П від 18 квітня 2019 р. про усунення виявлених порушень в частині виявленого порушення №2, винесеного Головним управлінням Держпраці в Запорізькій області стосовно ПрАТ "Запорізький абразивний комбінат", визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці в Запорізькій області №ЗП1503/566/АВ/П/ТД-1ФС від 10 травня 2019 р., якою на ПрАТ Запорізький абразивний комбінат накладено штраф у розмірі 625950 грн. 00 коп. У задоволені решти позову судом відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині, якою позовні вимоги задоволено, оскаржено в апеляційному порядку Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вказуючи, що головним держаним інспектором Ващиліною І. було проведено інспекційне відвідування ПАТ «Запоріжабразив» з 10 квітня 2019 р. по 17 квітня 2019 р. під час якого було встановлено порушення частин 1, 3 статті 24 КЗпП України, яке полягає у допуску до роботи осіб без укладення трудових договорів. Суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що в договорах про надання послуг, які надані позивачем на підтвердження законності допуску осіб до роботи, не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику. Жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у них і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик. Крім того, вартість послуг визначена у фіксованій сумі, незалежно від обсягу та виду робіт, як щомісячна винагорода за роботу, яка носить систематичний характер. Підставою для відповідальності за ст. 265 КЗпП України є допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а сам факт укладання цивільно-правового договору не є перешкодою до застосування таких санкцій та подальше існування такого цивільного договору залежить лише від волевиявлення сторін. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обгрунтоване. Скаржник надіслав до суду клопотання, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, розглянути справу без його участі або в порядку письмового провадження. Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом першої інстанції встановлено, що 03 квітня 2019 р. ГУ Держпраці у Запорізькій області видано наказ №658 про проведення інспекційного відвідування, на підставі інформації отриманої із Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про роботодавців, в яких застраховані особи виконують роботи за цивільно-правовими договорами більше року (т.2, а.с.54-55).На підставі вказаного наказу №658 від 03 квітня 2019 р. оформлено направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування №464 від 05.04.2019 (т.1, а.с.55). За результатами інспекційного відвідування 17 квітня 2019 р. складено Акт інспекційного відвідування №ЗП1503/566/АВ, на підставі якого 18 квітня 2019 р. винесено припис №ЗП1503/566/АВ/П про усунення виявлених порушень (т.1, а.с.177). За результатами розгляду ГУ Держпраці у Запорізькій області матеріалів інспекційного відвідування, Акта №ЗП1503/566/АВ від 17 квітня 2019 р., першим заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області Дановським В.В. винесено постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №ЗП1503/566/АВ/П/ТД-1ФС та №ЗП1503/566/АВ/П/ІП-2ФС від 10 травня 2019 р. (т.1, а.с.199-203). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про про протиправність спірної постанови №ЗП1503/566/АВ/П/ТД-1ФС від 10 травня 2019 р. та частково припису №ЗП1503/566/АВ/П від 18 квітня 2019 р. Колегія суддів не погоджується висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України. Верховний Суд у постанові від 04.07.2018 року у справі №820/1432/17 дійшов наступного правового висновку: Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 ЦК України ), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт". Предметом укладених позивачем договорів про надання послуг та договорів підряду з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). Крім того, актами приймання робіт не визначений обсяг робіт, які виконані зазначеними особами, відсутні документи на підтвердження фактичного виконання робіт/надання послуг, відсутнє обгрунтування визначеної суми винагороди (т.1 а.с.18-167). У судовому засіданні представник скаржника не зміг надати пояснення щодо змісту актів приймання робіт. Натомість, за результатами дослідження наявних у справі письмових доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначені вище особи щомісячно виконували одну і ту саму роботу, отримуючи щомісячну плату в розмірі, який не залежав від фактичного обсягу робіт. Систематичність, тривалість роботи, систематичність винагороди у незмінному щомісячному розмірі свідчить про те, що між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 склалися трудові правовідносини. З аналізу вищевикладеного вбачається, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до положень ч. 1 ст. 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. За приписами ч. 2 ст. 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, зокрема, в разі порушення інших вимог трудового законодавства, ніж ті, які передбачено у ч. 2 ст. 265 КЗпП. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. N 509 "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" та визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 КЗпП України та частинами 2 - 7 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення". Відповідно до п. 2 вказаного Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Отже, припис №ЗП1503/566/АВ/П від 18 квітня 2019 р. про усунення виявлених порушень у частині виявленого порушення №2 та постанова №ЗП1503/566/АВ/П/ТД-1ФС від 10 травня 2019 р. є правомірними, тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 р. в адміністративній справі №280/2906/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Постанова набирає законної сили 04 лютого 2020 р. і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Постанова складена у повному обсязі 07 лютого 2020 р. Головуючий - суддя А.В. Шлай суддя Т.С. Прокопчук суддя О.О. Круговий