Постанова 4818 № 616/513/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 03 лютого 2020 року м. Харків справа № 616/513/19 провадження № 22-ц/818/359/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Огар І.В., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 25 вересня 2019 року в складі судді Рикова М.І., у с т а н о в и в: В червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (далі - ТОВ «ВЕЛЛФІН») в особі представника Терни Олександра Віталійовича звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути з відповідача на його користь заборгованості за договором позики від 03 червня 2016 року № 39896 в розмірі 44 675 грн 14 коп. та 1 921 грн судового збору. Позов мотивовано тим, що 03 червня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики № 39896, згідно з умовами якого останньому надано грошові кошти в розмірі 1 200 грн строком на 25 днів. Відповідно до пункту 1.4 договору дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником і позикодавцем. На виконання вимог вказаного пункту договору ТОВ «ВЕЛЛФІН» перерахувало суму позики в розмірі 1 200 грн, що підтверджується повідомленням від 30 травня 2019 року, яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк - еквайер здійснює зарахування коштів згідно з Договором про організацію переказу грошових коштів від 18 травня 2016 року № ВП - 180516-3. Таким чином, товариством належним чином виконані умови договору позики, в той час як відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість за договором позики, яка станом на 26 червня 2019 року в загальному розмірі становить 44 675 грн 14 коп., з яких: 1 200 грн - тіло позики; 21 809 грн 75 коп. - заборгованість по відсоткам; 21 809 грн 75 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 25 вересня 2019 року позов ТОВ «ВЕЛЛФІН» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики від 03 червня 2016 року № 39896 у загальному розмірі 44 675 грн 14 коп., з яких: 1 200 грн - тіло позики; 21 809 грн 75 коп. - заборгованість по відсоткам; 21 809 грн 75 коп. - заборгованість за простроченими відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» 1 921 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 03 червня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 39896, відповідно до якого відповідачу шляхом перерахування грошових коштів на його банківський рахунок було надано позику в розмірі 1 200 грн, строком на 25 календарних днів, зі сплатою відсотків: за користування позикою в розмірі 1,9 % від суми позики, але не менше ніж 30 грн, за перший день користування позикою; 1,9 % від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку, зазначеного в пункті 1.2 цього договору; 3,8 % від суми позики, що не була повернута своєчасно за кожен день користування позикою понад строк, зазначений в пункті 1.2 договору. Правила розміщені на веб-сайті ТОВ «ВЕЛЛФІН» є загальнодоступними та являють собою публічну оферту ТОВ «ВЕЛЛФІН» до укладення договору позики. Правила є невід`ємною частиною договору позики. Відповідач акцептував оферту, здійснивши дії, які свідчать про укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті ТОВ «ВЕЛЛФІН», із зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому відповідачу було перераховано грошові кошти. У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих за договором позики зобов`язань наявна заборгованість підлягає стягненню на користь банку в судовому порядку. 24 жовтня 2019 року ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи , недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за тілом позики в розмірі 1 200 грн, в іншій частині позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позов є недоведеним, оскільки позивачем не надано належних, допустимих та переконливих доказів на підтвердження вимог. Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки договору позики, як підставі позовних вимог, зокрема відсутності підписів сторін, та не доведено жодними належними та допустимими доказами факт того, яким саме одноразовим ідентифікатором було підписано відповідачем договір позики відповідно до пункту 9 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію». Судом першої інстанції не враховано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, згідно з якою правила надання грошових коштів, які не містять підпису позичальника, не можуть бути враховані як доказ правомірності позовних вимог. Право ТОВ «ВЕЛЛФІН» нараховувати відсотки за договором позики припинилося 28 червня 2016 року, тобто із спливом строку дії кредитного договору. 15 січня 2020 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» в особі представника Яременка Олега Вікторовича подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуально права, на підставі висновків, що відповідають дійсним обставинам справи. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 03 червня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 39896, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 1 200 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. З роздруківки заявки з офіційного веб-сайту ТОВ «Веллфін», яка містить всі ідентифікуючі дані щодо позичальника, а також фото останнього, вбачається, що позивач у встановленому пунктами 4.1, 4.2 Правил порядку оформив заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів заявки, які відмічені як обов`язкові для заповнення. Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про електронну комерцію» дія цього Закону не поширюється на правочини, якщо: - законом встановлено спеціальний порядок переходу права власності або предметом правочину є об`єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежені в цивільному обороті відповідно до законодавства; - однією із сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень цього Закону до правочину. Згідно з частиною другою статті 2 даного Закону порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання цього Закону і регулюється спеціальним законодавством. До послуг систем дистанційного обслуговування, випуску та обігу електронних грошей, страхування та інших послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, випуск та обіг електронних грошей, страхування, зокрема законам України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність" та "Про страхування". У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що: електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характер; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію). Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей (стаття 1046 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). За приписами статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (частини перша - друга статті 631 ЦК України). Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частини перша, третя статті 509 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оскільки ОСОБА_1 надано грошові кошти шляхом перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, що визнається сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми позики в розмірі 1 200 грн з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН». Щодо позовних вимог в частині стягнення відсотків за договором позики судова колегія зазначає наступне. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, пред`являючи вимоги про погашення позики, просив у тому числі, крім тіла позики (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками, в тому числі простроченими. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, посилався на Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27 жовтня 2015 року, розміщені на веб-сайті ТОВ «ВЕЛЛФІН» - https://creditup.com/ua, як невід`ємну частину спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 641/6970/16-ц, провадження № 61-24674св18. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи викладене, правові підстави для стягнення відсотків з відповідача на користь позивача відсутні. Пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення позову ТОВ «Веллфін» та стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача суми позики в розмірі 1 200 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України). ТОВ «ВЕЛЛФІН» при зверненні до суду першої інстанції сплатив судовий збір в розмірі 1 921 грн, що документально підтверджено платіжним дорученням № 418 від 26 червня 2019 року (а. с. 4). ОСОБА_1 при зверненні до суду апеляційної інстанції сплатив судовий збір в розмірі 2 881 грн 50 коп., що документально підтверджено платіжним дорученням № 0.0.1504625817.1 від 24 жовтня 2019 року (а. с. 93). Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 51 грн 61 коп. (44 675 грн 14 коп. - заявлені позивачем вимоги : 1 200 грн - задоволені позовні вимоги = 37,22 частина задоволених вимог; 1 921 грн. : 37,22 = 51 грн 61 коп.). З ТОВ «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 825 грн (44 675 грн 14 коп. - заявлені позивачем вимоги: 43 475 грн 14 коп. - вимоги, у задоволенні яких позивачеві відмовлено = 1,02 частина вимог, в задоволенні яких відмовлено; 2 881 грн 50 коп. : 1,02 = 2 825 грн). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України). На підставі вказаного, з ТОВ «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 773 грн. 39 коп. (2 825 грн - 51 грн 61 коп. = 2 773 грн. 39 коп.). Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 25 вересня 2019 року - скасувати та ухвалити нову постанову. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , податковий номер - НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики від 03 червня 2016 року № 39896 в розмірі 1 200 грн (одна тисяча двісті грн). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 2 773грн. 39коп. (дві тисячі сімсот сімдесят три грн 39 коп.) судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 07 лютого 2020 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді Р.М. Піддубний О.Ю. Тичкова