Постанова Луганський апеляційний суд № 419/2138/19

Головуючий суду 1 інстанції - Мартинюк В.Б. Доповідач -Луганська В.М. Справа № 419/2138/19 Провадження № 22-ц/810/1050/19 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Луганської В.М. суддів: Авалян Н.М., Єрмакова Ю.В. за участю секретаря: Перишкіна Т.М. учасники справи: позивач- Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року, ухвалене судом у складі судді Мартинюка В.Б. за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У серпні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором станом на 31 травня 2019 року утворилася заборгованість у сумі 170648,31 грн, яка складається з: 1955,02 грн - заборгованість за кредитом, 163121,72 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5571,57 грн - заборгованість за пенею та комісією. Позивач, посилаючись на право на власний розсуд вимагати від боржника будь-якої частини суми заборгованості за кредитом, просив суд стягнути на його користь з відповідача заборгованість у сумі 123924,90 грн, яка складається з: 1955,02 грн - заборгованість за кредитом, 121969,88 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом з 20 вересня 2013 року по 31 грудня 2018 року, а також судовий збір у сумі 1921 грн. Заочним рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року у задоволенні позовним вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1955,02 грн., судові витрати у сумі 30,35 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив. Не погодившись з вказаним рішенням АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Скаржник просить суд скасувати рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості з процентів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» у повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд безпідставно звільнив боржника від сплати відсотків, з урахуванням того, що відповідачем не заявлялися вимоги про визнання кредитного договору недійсним. Під час підписання анкети-заяви від 20 вересня 2013 року відповідач погодився з умовами та правилами надання банком послуг, які разом з цією заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Відповідач, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. При вирішені спору суд повинен був виходити із положень ст.ст.634, 1054 ЦК України. Доказів, що відповідача було ознайомлено з іншими тарифами та/або умовами та правилами, ніж ті, що долучені до позовної заяви відповідачем не надано, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав не брати до уваги саме ті тарифи, умови та правила, що долучені банком до позовної заяви. Скаржник вважає, що суд, встановивши що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом. Суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, не маючи обґрунтованих заперечень відповідача та відповідних доказів проти вимог позивача. В судове засідання представник АТ КБ «Приватбанк» не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. На адресу апеляційного суду надійшла заява від представника скаржника про розгляд справи без участі представника скаржника. В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений відповідно до положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим розгляд справи провести без участі учасників справи, оскільки вони повідомлені про місце та час судового засідання належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частини вимог судове рішення не оскаржується. Згідно апеляційної скарги позивачем рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованісті по процентам за користування кредитом з 20 вересня 2013 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 121969,88 грн. Рішення суду в частині стягнення на користь АТ КБ «Приватбанк» з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 20 вересня 2013 року у розмірі 1955,02 грн. не оскаржується учасниками справи, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом з 20 вересня 2013 року по 31 грудня 2018 року у розмірі 121969,88 грн. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам суд виходив з того, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. На підтвердження своїх позовних вимог позивач до позову додав копію анкети- заяви від 20 вересня 2013 року, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не містять підпису відповідача, Витяг із Умов і Правил надання банківських послуг, затверджені наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256 та розрахунок заборгованості. З тексту анкети- заяви, яка підписана відповідачем, вбачається, що він просив оформити картку «Зарплатний проект», однак будь-яких інших відміток, як то про видачу кредитної картки, погодження процентної ставки за користування кредитом анкета-заява підпису відповідача не містить. Умови та Правила надання банківських послуг також не містять розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при укладенні договору. Відповідно до п. 2.1.1.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид зазначений у пам`ятці клієнта/ довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладання договору є дата отримання картки, вказана у заяві. Позивачем суду першої інстанції не була надана ні пам`ятка клієнта, ні довідка про умови кредитування, ні інші докази, з яких можна встановити, яку саме картку і коли саме було отримано відповідачем. Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, досягнуто між сторонами на час укладення договору, не дозволяють суду перевірити правильність такого розрахунку та визначення розміру заборгованості. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що до 01 вересня 2014 року проценти за користування кредитом нараховувалися за ставкою 30%, з 01 вересня 2014 року банком була змінена процентна ставка з 30% на 34, 80%, з 01 квітня 2015 року збільшена до 43, 20% і остаточна заборгованість була розрахована, враховуючи змінені процентні ставки. Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Позивачем до суду не було надано доказів, що збільшення процентної ставки було погоджено з відповідачем або здійснено відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. Також позивачем суду першої інстанції не було надано доказів видачі відповідачу кредитної картки, строку дії картки та виписки з рахунку, який був відкритий відповідачу, що позбавляє можливості апеляційний суд перевірити дотримання позивачем умов договору та користування відповідачем кредитними коштами. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом і процентів за кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 20 вересня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію картки на невизначений строк, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20 вересня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08 серпня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20 вересня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів у підтвердження погодження між сторонами розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, а відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги про те, що кредит не може надаватися без сплати процентів за користування ним, а відтак відповідно до положень ст. 1048 ЦК України суд повинен був стягнути проценти, розмір яких визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, колегія суддів вважає безпідставними, так як таких позовних вимог позивачем заявлено не було. Посилання у апеляційній скарзі на те, що не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, колегія відхиляє, оскільки відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів у підтвердження погодження між сторонами розміру процентної ставки за користування кредитними коштами, а відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази, правильно застосував норми матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в цій частині та задоволення апеляційної скарги. Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати покладаються на позивача. Керуючись ст. ст. 259, 367, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 06 лютого 2020 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: Н.М. Авалян Ю.В.Єрмаков