Постанова 4809 № 391/781/17

ПОСТАНОВА Іменем України 30 січня 2020 року м. Кропивницький справа № 391/781/17 провадження № 22-ц/4809/144/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Голованя А. М., Кіселика С. А., секретар судового засідання Кравченко Я. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 жовтня 2019 року у складі головуючого судді Мумиги І. М. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 21 490 доларів США, що за курсом Національного банку Україна на день подачі позову становить 578 381,86 грн. Позовні вимоги мотивувала тим, що у липні 2009 року між нею та відповідачем було досягнуто домовленість щодо купівлі-продажу належного йому домоволодіння по АДРЕСА_1 , за ціною 25 000 доларів США. Однак, договір купівлі-продажу вищезазначеного будинку сторони не уклали, оскільки на той час будинок перебував у заставі як забезпечення зобов`язання ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором від 25.04.2008 року. За домовленістю сторін 27 липня 2009 року ОСОБА_1 було укладено договір поруки у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором, і за умови сплати нею грошових коштів по кредиту згідно договору поруки останній обіцяв вчинити дії щодо переоформлення на неї правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1 . На підтвердження цих намірів відповідач дозволив зареєструватись ОСОБА_1 в цьому будинку. В період з 18.08.2009 року по 22.05.2015 року позивач здійснила на погашення кредиту 71 платіж на загальну суму 21490 доларів США, що підтверджується наявними у неї оригіналами квитанцій. Після 22.05.2015 року вона через матеріальну скруту не змогла здійснювати подальшу сплату кредиту і решту боргу за вказаним кредитом відповідач погасив самостійно. Після погашення кредиту застава на домоволодіння по АДРЕСА_1 припинена, але ОСОБА_2 відмовився продавати їй будинок за ціною 25 000 доларів США та у серпні 2016 року звернувся до суду з позовом про виселення її з родиною. Відповідач відмовляється повернути їй сплачені на погашення кредиту кошти в добровільному порядку, що стало підставою для звернення з даним позовом. Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 жовтня 2019 року позов задоволений. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 490 доларів США, що за курсом Національного банку Україна на день подачі позову становить 578 381,86 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування вказаного судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Звертає увагу, що в забезпечення виконання зобов`язань за укладеним 25.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредитним договором 25.04.2008 року також було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано належний відповідачу на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . 27.07.2009 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 25.04.2008 року було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручителями за вказаним кредитним договором виступили ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Між відповідачем, позивачем та її чоловіком ОСОБА_3 існувала домовленість про те, що вони здійснюють погашення кредитної заборгованості, а відповідач у свою чергу після повного виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором від 25.04.2008 року перед ПАТ КБ «ПриватБанк», переоформить на них вказаний житловий будинок. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 свої зобов`язання згідно договору поруки та домовленості належним чином не виконували, у зв`язку з чим перед ПАТ КБ «ПриватБанк» виникла заборгованість в сумі 26750,12 доларів США. В квітні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подав до суду позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 26 750,12 доларів США, що станом на 16.03.2015 року становило 582350,16 грн., і 01.09.2015 року останнім було повністю погашено заборгованість за вказаним кредитним договором. Також просив врахувати, що у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 391/566/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення розписка ОСОБА_2 від 27 липня 2009 року та дії сторін згідно з установленими судами обставинами справи свідчать про наявність між сторонами домовленостей щодо користування житлом за умови проведення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оплати за кредитом згідно з договором поруки та оформлення правовстановлюючих документів на зазначений будинок ОСОБА_1 . Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не врахував правову позицію Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-466цс15, згідно якої часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором, та не дав оцінки тому, що позивач як поручитель не в повному обсязі погасила кредит, тому у неї не виникло право на пред`явлення зворотної вимоги до боржника; сплачені позивачкою кошти не є коштами, які можуть бути стягнені на підставі вимог ст. 556 ЦК України. Суд не виявив справжню правову природу існуючих між сторонами правовідносин, не врахував , що грошові кошти у розмірі 21490 доларів США не були коштами сплаченими поручителем внаслідок невиконання зобов`язань основним боржником, а були коштами, які внесені фактично на виконання домовленостей щодо користування житлом - за умови проведення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 оплати за кредитом згідно з договором поруки, за таких обставин у правовідносинах із відповідачем позивач не мала статусу поручителя в звичайному розумінні цього поняття та існуючі між ними правовідносини за своєю природою не є відносинами між поручителем та основним боржником, спосіб захисту свого порушеного права обрано неправильно. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши пояснення відповідача та його представника адвоката Шепеленко А. О., які підтримали доводи апеляційної скарги, позивача та її представника ОСОБА_4 , які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. 25 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір № KGK0GA01580015, на строк з 25.04.2008 року по 25.04.2028 року, у розмірі 32312,50 дол. США, забезпечений договором іпотеки від 25 квітня 2008 року з об`єктом обтяження - житловим будинком з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.5-11). Згідно копії розписки від 27.07.2009 року ОСОБА_2 зобов`язався переоформити правовстановчі документи на будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться в заставі по кредитному договору № KGK0GA01580015, ОСОБА_1 , яка буде проводити оплату по кредиту згідно договору поруки № KGK0GA01580015 (т. 1 а.с.12). 27 липня 2009 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір поруки, за яким одвоє останніх поручилися за зобов`язаннями згідно з Договором про іпотечний кредит № KGK0GA01580015 від 25.04.2008 року відповідати солідарно з боржником перед кредитором в тому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки (т. 1 а.с.13-15). Згідно наданих до справи копій квитанцій, оригінали яких оглянуті судом і залишаються у ОСОБА_1 , нею від імені ОСОБА_2 проводилась оплата за вказаним договором поруки від 27 липня 2009 року, у період з 18.08.2009 року по 22.05.2015 року, та здійснено 71 платіж на загальну суму 21490 доларів США (т.1 а.с.16-36). ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором № KGK0GA01580015 від 25.04.2008 року, за наслідками розгляду якого, ОСОБА_2 сплачено на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 507328,82 грн., що підтверджується копією квитанції (т.1 а.с. 61). Згідно довідки ПАТ КБ «Приватбанк» від 13.10.2015 року за кредитним договором № KGK0GA01580015 від 25.04.2008 року заборгованість відсутня (т. 1 а.с.62). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 554 ЦК передбачено, що в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Зміст договору як угоди (правочину) становить сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов`язки, що становлять зміст договірного зобов`язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, котрим визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. (ч.1, 2 ст. 553 ЦК України). Права поручителя, який виконав зобов`язання, передбачені ст. 556 ЦК України. Після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Враховуючи повне погашення кредитної заборгованості за вказаним кредитним договором, до ОСОБА_1 як поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана нею і підтверджена оригіналами наявних у неї квитанцій на суму 21490 доларів США, що відповідає вимогам ст. 556 ЦК України. Правова

позиція Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-466цс15 щодо застосування ч. 2 ст. 556 ЦК України, згідно якої часткове виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором, не застосовується у даній справі, оскільки встановлені інші обставини, а саме в даному випадку зобов`язання по кредиту на час звернення з позовом поручителя виконані в повному обсязі і заборгованість відсутня, що підтверджено довідкою банку. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з вищевикладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. В межах доводів апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, колегією суддів відхиляються, оскільки судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України. Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий С. М. Єгорова Судді А. М. Головань С. А. Кіселик