Ухвала КЦС ВС № 205/3479/15-ц

Ухвала Іменем України 27 січня 2020 року м. Київ справа № 205/3479/15-ц провадження № 61-932ск20 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - Національнаакадемія внутрішніх справ, відповідач - ОСОБА_1 , розглянув касаційну скаргу Національної академії внутрішніх справ, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року, у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., ВСТАНОВИВ: У травні 2015 року Національна академія внутрішніх справ звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі. Позов обґрунтовано тим, що з 01 вересня 2007 року ОСОБА_1 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Київського національного університету внутрішніх справ. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 1709-р «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» Київський національний університет внутрішніх справ реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ. 04 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір № Дп-40 про підготовку фахівця у КНУВС. Відповідно до договору відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов`язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати витрати пов`язані з утриманням у навчальному закладі. З 01 вересня 2007 року по 17 червня 2011 року відповідно до умов договору, відповідач у період навчання перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом із наданням комунальних послуг. Наказом НАВС від 17 червня 2011 року №464 відповідачу присвоєно кваліфікацію юриста за спеціальністю «Правознавство» та видано диплом спеціаліста. Після здобуття вищої освіти, відповідно до умов договору відповідача направлено для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Дніпропетровській області. Таким чином, навчальним закладом умови договору виконано у повному обсязі. Наказом ГУМВС України в Дніпропетровській області від 21 січня 2014 року № 10 о/с відповідача звільнено з ОВС за порушення дисципліни. За цієї умови, відповідно до п. 2.3.6. договору відповідач зобов`язався відшкодувати витрати пов`язані з утриманням у навчальному закладі. Вартість витрат пов`язаних з утриманням його у навчальному закладі становить 29 400, 58 грн. Із сумою витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі відповідача ознайомлено. Грошові кошти від відповідача до НАВС не надходили. Просили стягнути з відповідача вартість витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у сумі 29 400, 58 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2016 року позов Національної академії внутрішніх справ задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ вартість витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у розмірі 29 400,58 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2016 року скасовано. Провадження у справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі закрито. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі Національна академія внутрішніх справ, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2016 року. Касаційна скарга обґрунтована тим, що спір стосується порушення умов цивільно-правового договору, в якому права та обов`язки сторін засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності сторін, при цьому сторони не є суб`єктами владних повноважень і не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а саме договір не стосується проходження публічної служби, вважають, що такий спір, відповідно до законодавства України, повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства. Також, заявник просить поновити строк на касаційне оскарження, оскільки оскаржувану постанову суду було отримано 16 грудня 2019 року. На підтвердження зазначених обставин, заявник додав копію супровідного листа з відміткою про дату отримання, з якої вбачається, що копію постанови апеляційної інстанції було отримано 16 грудня 2019 року. Оскільки повний текст судового рішення не було вручено у день його проголошення або складення, заявник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України. Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, заявник у розумний інтервал часу після отримання копії постанови суду апеляційної інстанції звернувся з касаційною скаргою, тому є підстави для його поновлення. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіривши доводи касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення. Такого висновку суд дійшов з огляду на таке. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, перш за все цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-IV, далі - КАС України 2005 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України 2005 року визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України 2005 року юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Частиною третьою статті 6 КАС України 2005 року передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС України 2005 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), чинного на час виникнення спірних правовідносин, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною. Відповідно до статті 18 Закону № 565-XII підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18) зробила висновок, що спори, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 17 КАС України 2005 року (статті 19 КАС України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що поняття «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». Із урахуванням наведеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому апеляційний суд, дійшов правильного висновку. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо: правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п`ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Поновити Національній академії внутрішніх справ в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної академії внутрішніх справ в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2019 року у справі запозовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді І. А. Воробйова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк