Постанова 4822 № 713/1377/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2020 року м. Чернівці Справа № 713/1377/19 Провадження №22-ц/822/129/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М., суддів: Височанської Н.К., Владичана А.І., секретар Скрипка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вижницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Вижницька державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна, головуючий у І-й інстанції Кибич І.А., ВСТАНОВИВ: Краснюк в інтересах ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернувся до суду з позовом Вижницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (далі Вижницьке РВ ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області), Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Вижницька державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна. В обґрунтування вимог посилався на те, що в ході перевірки реєстру заборон на відчуження нерухомого майна виявлено, що 26 червня 2008 року Вижницьким РВ ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області винесено постанову про арешт майна боржника, та оголошено заборону на його відчуження, постанова АН №067216 від 26 червня 2008 року, обтяження було зареєстровано 27 червня 2008 року в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором - Вижницька державна нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження 7474283. Обтяження було накладено у зв`язку з примусовим виконанням рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2007 року у цивільній справі № 2-612/07, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 44 711,41 грн за договором від 18 жовтня 2006 року. Виконавче провадження №7833767 відкрито Вижницьким РВ ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області на підставі виконавчого листа від 27 вересня 2007 року №2-612, який виданий Вижницьким районним судом Чернівецької області на його примусове виконання. Арешт накладено на земельні ділянки площею 0,15 га та 0,2555 га, що розташовані в смт Берегомет Вижницького району Чернівецької області, кадастровий номер 7320555300:01:002:1057 та 7320555300:01:002:1058. Зазначав, що 25 червня 2019 року він звернувся із заявою до Вижницького РВ ДВС ГТУЮ про зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 Листом № 14.5-20/7860 Вижницького РВ ДВС ГТУЮ відмовлено у знятті арешту з посиланням на ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». В процесі примусового виконання рішення Вижницького районного суду у цивільній справі №2-612/07 у ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» було забрано автомобіль ЗАЗ DAEWOO, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, який в подальшому був оцінений без участі ОСОБА_1 за 27 720 грн, з яких 13 860 грн було зараховано в рахунок погашення простроченого тіла кредиту, 328,77 грн - погашення комісії, 4 459 грн погашення пені, а 9 072 грн було зараховано в рахунок погашення кредиту. 27 лютого 2013 року виконавче провадження відповідно до п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» було закрито (стягувач перешкоджає провадженню, не здійснює авансування, в тому числі не авансує витрати на проведення експертної оцінки), виконавчі документи, в тому числі виконавчий лист №2-612 від 27 вересня 2007 року, повернуто стягувачу - АТ КБ «ПриватБанк». В 2015 році АТ КБ «ПриватБанк» знову звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору від 18 жовтня 2006 року. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 квітня 2015 року у цивільній справі №713/180/15-ц в позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено. Враховуючи, що відсутні підстави для подальшого застосування арешту та обтяження майна, а наявність арешту та заборони обмежують права позивача щодо розпорядженням своїм майном, просив зняти арешт з його майна, який було накладено на підставі постанови від 26 червня 2008 року АН № 067216 Вижницького РВ ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області по виконавчому провадженню №7833767 від 12 грудня 2007 року, а саме з наступного нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,15 га цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, (присадибна ділянка), яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7320555300:01:002:1057, на яку ОСОБА_1 реєстраційною службою Вижницького районного управління юстиції Чернівецької області 29 жовтня 2014 року було видано Свідоцтво про право власності та земельної ділянки площею 0,2555 га, цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7320555300:01:002:1058, на яку ОСОБА_1 реєстраційною службою Вижницького районного управління юстиції Чернівецької області 29 жовтня 2014 року було видано Свідоцтво про право власності. Скасувати (виключити) запис про обтяження №7474283 від 27 червня 2008 року в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Знято арешт з майна, що належить ОСОБА_1 , та накладено на підставі постанови Вижницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області АН №067216 від 26 червня 2008 року по виконавчому провадженню №7833767 від 12.12.2007 року, а саме: земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7320555300:01:002:1057, що належить ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_2 382582 від 29 жовтня 2014 року; земельної ділянки, площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7320555300:01:002:1057, що належить ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_2 382583 від 29 жовтня 2014 року. Скасовано (виключено) запис про обтяження №7474283 від 27 червня 2008 року в Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Не погоджуючись з рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішенням, яким в задоволенні позову відмовити. Посилається на те, що рішення суду є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи. Зазначає, що зняття арешту з майна боржника визначені приписами ЗУ «Про виконавче провадження» і винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, коли рішення суду фактично не виконано, не є підставою для зняття накладеного арешту з майна боржника, оскільки виконавче провадження не є закінченим. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга , з огляду на наступне. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день розгляду справи виконавчий лист №2-612 від 27 вересня 2007 року, виданий Вижницьким районним судом з виконання рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 44 711,41 грн, на виконанні не перебуває. А тому є підстави вважати, що на час звернення із заявою до суду, за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно, порушується право приватної власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному об`ємі користуватися та розпоряджатися своїм майном. Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції. Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. З матеріалів справи видно, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2007 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №CVAOAK00031061 від 18 жовтня 2006 року в розмірі 44 711,41 грн, з яких: 39 655,78 грн заборгованість за кредитом, 4104,29 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 384,30 грн заборгованість по комісії за користування кредитом, 567,04 грн пеня за несвоєчасність виконаних зобов`язань за договором. На виконання рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2007 року видано виконавчий лист №2-612 від 27 вересня 2007 року. Державним виконавцем 12 грудня 2007 року відкрито виконавче провадження №7833767 за виконавчим листом № 2-612 від 27 вересня 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 44 711,41 грн. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №174812052 від 23 липня 2019 року видно, що 27 червня 2008 року за №7474283, Вижницькою державною нотаріальною конторою за заявою відділу державної виконавчої служби Вижницького РУЮ Чернівецької області накладено арешт на все майно ОСОБА_1 Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_2 382582 від 29 жовтня 2014 року підтверджено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,15 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7320555300:01:002:1057. Зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_2 382583 від 29 жовтня 2014 року видно, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2555 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7320555300:01:002:1058. 27 березня 2013 року державним виконавцем на підставі п.4 ч.1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» ( в редакції 1999 року) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування), що підтверджується витягом з виконавчого провадження №7833767 від 23 липня 2019 року. Листом начальника Вижницького РВ ВДВС ГТУЮ у Чернівецькій області Васильчук П.С. від 02 липня 2019 року №14.5-20/7860 відмовлено ОСОБА_1 у знятті арешту з майна, оскільки підстав для знаття арешту немає. На виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №7833767 з виконання виконавчого листа №2-612/07, виданого Вижницьким районним судом Чернівецької області від 27 вересня 2007 року. По даному виконавчому провадженні 27 лютого 2013 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України). Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Пунктом 4 частини 3, 4, 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Відповідно до частин першої, другої, третьої та четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії). Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Частини третя та четверта статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця. Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб`єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов`язані з визнанням права власності на арештоване майно. Отже, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За змістом статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно. У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статтей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії). Відповідно до положень статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV і роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у цивільній справі № 607/3894/17 (провадження № 61-34202св18). Підставою обтяження майна позивача є постанова від 26 червня 2008 року, винесена відділом державної виконавчої служби Вижницького РУЮ в рамках виконавчого провадження ВП № 7833767 з примусового виконання рішення Вижницького районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАК КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 45 188, 52 грн. Звертаючись до суду, позивач обґрунтовував вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує його право, як власника, захист якого передбачено статтею 41 Конституції України, статтями 317, 319, 321, 391 ЦК України. Оскільки за змістом поданої заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, заява ОСОБА_1 про зняття арешту з майна повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №910/8019/15-г та у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення виконавчого провадження. Отже, суди першої та апеляційної інстанції безпідставно застосували статтю 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом матеріального або процесуального права. За таких обставин, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. За правилами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи видно, що апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 1 152, 60 грн, який слід стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк». Керуючись статтями 255, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 жовтня 2019 року скасувати. У позові ОСОБА_1 до Вижницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Вижницька державна нотаріальна контора, про зняття арешту з майна, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 1 152 гривні 60 копійок у відшкодування витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 лютого 2020 року. Судді: І.М. Литвинюк Н.К. Височанська А.І. Владичан