Постанова Дніпровський апеляційний суд № 200/1860/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2757/20 Справа № 200/1860/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Женеску Е. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 лютого 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Варенко О.П., Городничої В.С. розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов`язання, - ВСТАНОВИЛА: В лютому 2016 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов`язання. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов`язання повернуто позивачу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року у справі №200/1860/16-ц і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року від інших учасників справи до суду не надходило. Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Вивчивши матеріали справи судова колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу районного суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги ухвали суду від 09.02.2016 року не виконані, позовна заява від 04.02.2016 року має недоліки. Проте в повному обсязі з такими висновком суду погодитись не можна, з наступних підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Відповідно до положень ст. 124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськаз позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов`язання. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2016 рокупозовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та сплату відсотків за прострочення грошового зобов`язання залишено без руху, оскільки вона не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України, а саме: 1) позивачу необхідно сплатити судовий збір, за вимоги майнового характеру. 15 березня 2016 року від представника ОСОБА_1 на виконання ухвали судді надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи квитанції про сплату судового збору у сумі 689,00 грн. та клопотання про розстрочення сплати судових витрат. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняються від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (п. 111 рішення ЄСПЛ від 20.02.2014 року у справі Шишков проти Росії). Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановити наявність у такї особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку, тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26.07.2005 року у справі Kniat v. Poland; пункти 63-64 рішення ЄСПЛ від 26.07.2005 року у справі Jedamski and Jedamska v. Poland). Разом з тим, постановляючи ухвалу від 16 березня 2016 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції не взяв до уваги, що не вирішено питання про те, чи є підстави для відстрочення або звільнення позивача від сплати судового збору та не надано позивачці додаткового строку для виконання вимог ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2016 року. Таким чином, за результатами розгляду поданого клопотання представником позивача про розстрочення сплати судових витрат, суд першої інстанції повинен був або задовольнити подане клопотання або відмовити у його задоволені про що постановити ухвалу. У відповідності до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. У зв`язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку. Оскільки згідно норм законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, тому висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви також є передчасним та виявом надмірного формалізму, що розцінюється як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2016 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді О.П.Варенко В.С.Городнича