Постанова 4803 № 202/913/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1431/20 Справа № 202/913/19 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря Лященко С.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Муніципальна варта Дніпровської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за апеляційною скаргою Комунального підприємства Муніципальна варта Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального підприємства "Муніципальна варта" Дніпровської міської ради (далі відповідач) з вимогою про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням їх уточнення, зазначав, що 27.07.2017 року його було прийнято на посаду інспектора відділу інспекторів в КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради», згідно наказу № 81-к від 25.07.2017 року. З 02.10.2017 року за наказом №100-к від 29.09.2017 року його було переведено на посаду старшого інспектора відділу інспекторів. З 01.12.2017 року на підставі Наказу № 127-к від 30.11.2017 року ОСОБА_1 було переведено на посаду інспектора відділу інспекторів. Під час наради 01.10.2018 року ОСОБА_1 повідомили, що за наказом керівника його було звільнено. В цей же день, його повідомили, що звільнення відбулось на підставі «його особистої заяви за угодою сторін». Враховуючи, що він не писав заяву, на підставі якої його було звільнено, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 88-к (Розпорядження) про припинення трудового договору від 01.10.2018 року, а також поновити його на роботі на посаду інспектора відділу інспекторів в КП «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради». Також, позивач зазначав, що відповідачем було порушено строк розрахунку при звільненні. Так, позивачу були нараховані виплати у розмірі 2034,44 гривні без врахування податків та обов`язкових платежів, які складаються з окладу та компенсації за невикористану відпустку. Нарахування вказаної суми, відповідно до вимог чинного законодавства, повинно було бути здійснено в день звільнення, а саме 01.10.2018 року, однак кошти надішли на його банківську картку лише 18.10.2018 року. Враховуючи зазначене, просив стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. На підставі того, що його було звільнено незаконно, просив стягнути з відповідача суму середнього заробітку за період вимушеного прогулу. З 09.10.2018 року і по теперішній час, позивач працевлаштований в КП «Січ» ДОР» на посаді інструктора з військового патріотичного виховання молоді, тому за період з 02.10.2018 року по 08.10.2018 року з відповідача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2601,43 гривні, без врахування податків та обов`язкових платежів. Крім того, зазначає, що в КП «Січ» ДОР» його заробітна плата значно нижче, тому просить стягнути з відповідача на його користь різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, а саме з 09.10.2018 року по 01.02.2019 року, в розмірі 28018,93 гривень (79 днів * на різницю в заробітку за один день в розмірі 354,67 гривень). Незаконним звільненням йому було спричинено душевних страждань, тому просив також стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 гривень (том 1 а.с.1-6,37-42). Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано незаконним і скасувати наказ № 88-к (розпорядження) віл 01.10.2018 року Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді інспектора групи інспекторів Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, з 01 жовтня 2018 року. Стягнуто з Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 6503,57 гривень, з яких підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі. Стягнуто з Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за період вимушеного прогулу у розмірі 2601,43 гривень, з яких підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі. Стягнуто з Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи у розмірі 28018,93 гривень, з яких підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі. Стягнуто з Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,судові витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 7536,00 гривень. Вирішено питання щодо стягнення судового збору. В іншій частині позовних відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі (том 1 а.с. 225-232). В апеляційній скарзі КП Муніципальна варта Дніпровської міської ради посилається на порушення судом 1 інстанції норм матеріального та процесуального, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (том 1 а.с.235-241). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що твердження апелянта, зазначені в апеляційній скарзі, є помилковими, а тому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. У відповіді на відзив КП Муніципальна варта Дніпровської міської ради зазначило, що між позивачем та відповідачем було досягнуто взаємної згоди щодо припинення трудових відносин, звільнення відбулось з дотриманням п.1 ст. 36 КЗпП України, а тому доводи позивач, які він зазначає у відзиві є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. У зв`язку з чим просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з посади інспектора групи інспекторів КП «Муніципальна варта» ДМР 01.10.2018 року, при цьому розрахунок при звільненні роботодавцем було здійснено лише 16.10.2018 року, що підтверджується наданими представником відповідача платіжними дорученнями № 190, № 193, № 195, № 199 від 16.10.2018 року, реєстрами № 41, № 52 від 16.10.2018 року, відомістю по рахункам від 18.10.2018 року. Згідно довідки № 142 від 30 січня 2019 року, ОСОБА_1 працює в КП «Січ» ДОР» з 09.10.2018 року на посаді інструктора з військового патріотичного виховання молоді по теперішній час, його дохід за період з 09.10.2018 року по 31.12.2018 року становить 16531,77 гривень, без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів, а саме: за жовтень 2018 року 4408,47 гривень; листопад 2018 року 6061,65 гривень; грудень 2018 року 6061,65 гривень. Крім того, відповідний запис, про прийняття ОСОБА_1 на вказану посаду зроблено у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100, середньоденна заробітна плата позивача в КП «Січ» ДОР складає 295,69 гривень. Вказаний середньоденний заробіток значно нижче, ніж середньоденний заробіток ОСОБА_1 на посаді інспектора групи інспекторів КП «Муніципальна варта» ДМР, який відповідно до попередніх розрахунків складає 650,36 гривень, тому за період з 09.10.2019 року по 01.02.2019 року (79 робочих днів) ця різниця у розмірі становить ((650,36 грн.295,69 грн.)*79 роб. днів) 28018,93 гривень. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив доведеності та обґрунтованості. Зокрема поновлюючи строк для звернення позивача із вказаним позовом, суд зазначив, що причини пропуску є поважними, оскільки позивач у визначений строк звертався з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, який ухвалою суду від 05.11.2018 року було передано за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, оскільки предмет спору підлягає вирішенню в цивільному судочинстві. В подальшому з цих же причин, ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.12.2018 року було відмовлено у відкритті провадження. Разом з тим, зі змістом даної ухвали позивач був ознайомлений на електронному порталі Єдиний державний реєстр судових рішень лише 24.01.2019 року. Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції погодитись у повній мірі не можливо, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. У відповідності до положень ст. п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є угода сторін. Згідно ч.2 ст. 235 КзпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З матеріалів справи вбачається, що Наказом № 88-к (Розпорядження) про припинення трудового договору від 01.10.2018 року, ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора групи інспекторів КМ «Муніципільна варта» ДМР, за угодою сторін, на підставі особистої заяви ОСОБА_1 (а.с.26). В матеріалах справи міститься висновок експерта № 2459-19 від 17.07.2019 року з якого вбачається, що рукописні записи в Заяві про звільнення за згодою сторін від 01.10.2018 року, що починаються зі слів: «Директору КП «Муніципальна варта...» та закінчуються: «...за згодою сторін І.В. Гура» - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в Заяві про звільнення за згодою сторін від 01.10.2018 року, що починаються зі слів: «Директору КП «Муніципальна варта...» та закінчуються: «...за згодою сторін І.В. Гура» - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис дати «01.10.18г» в Заяві про звільнення за згодою сторін від 01.10.2018 року, що починаються зі слів: «Директору КП «Муніципальна варта...» та закінчуються: «...за згодою сторін І.В. Гура» - виконаний саме ОСОБА_1 (а.с.176-183). Враховуючи вище викладене, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 було звільнено з посади інспектора відділу інспекторів Комунального підприємства Муніципальна варта Дніпровської міської ради без законної підстави. Що стосується позовних вимог про стягнення заробітку за період вимушеного прогулу, стягнення стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, то в цій частині суд 1 інстанції дійшов також обґрунтованого висновку про задоволення цих позовних вимог, оскільки вони відповідають положенням ст. 116, 117, 235 КЗпП України та узгоджуються з Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати". Перевіряючи доводи апеляційної скарги з приводу поважності причин пропуску строку для звернення із вказаною позовної заявою колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Тобто, буквально досліджуючи зміст вказаної статті законодавець передбачає виникнення права на звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються звільнення з моменту вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поважність причин пропуску строку обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення. З матеріалів справи вбачається, що з наказом Наказом № 88-к (Розпорядження) про припинення трудового договору від 01.10.2018 року позивач був ознайомлений 01.10.2018 року (а.с. 26,56). Також зі справи вбачається, що остаточний розрахунок після звільнення позивач отримав 18.10.2018 року. Із позовом про поновлення на роботі та стягнення різниці в заробітку та середнього заробітку, які за своєю природою не є саме заробітною платою, а є похідним від вимоги про поновлення на роботі, до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Гура ОСОБА_2 . звернувся 04 лютого 2019 року (а.с. 1-6). Тобто поза межами строку, встановленого для звернення з позовом у даній категорії справ. Визнаючи поважними причини пропуску строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору суд 1 інстанції зазначив, що причини пропущення строку є поважними, оскільки позивачем до Дніпропетровського окружного адміністративного суду було подано позов до Відповідача, який ухвалою суду від 05.11.2018 року було передано за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, оскільки предмет спору підлягає вирішенню в цивільному судочинстві. В подальшому з цих же причин, ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10.12.2018 року було відмовлено у відкритті провадження. Разом з тим, зі змістом даної ухвали позивач був ознайомлений на електронному порталі Єдиний державний реєстр судових рішень лише 24.01.2019 року. Однак, такі висновки суду є помилковими, оскільки невірний вибір ОСОБА_1 юрисдикції не свідчить про обставини, які є об`єктивно непереборними чи не залежали від волевиявлення позивача. Колегія суддів зазначає, строки, що встановлені ст. 233 КЗпП, не перериваються і не призупиняються. Але вони можуть бути поновлені судом при наявності поважних причин. Зрештою оцінку причин як поважних робить суд. Тому сам по собі пропуск строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, який допустив працівник або власник, не є підставою для відмови в прийнятті позовної заяви (заяви). При пропуску місячного, тримісячного та річного строків, встановлених ст. 233 КЗпП, суд при розгляді трудового спору повинен з`ясувати всі обставини справи. При необґрунтованості вимог працівника або власника по суті суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог саме з цієї підстави. Якщо вимоги позивача є обґрунтованими, але строк, встановлений ст. 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд також відмовляє у позові, але вже з інших мотивів: у зв`язку з пропуском встановленого строку. Враховуючи вищевикладене колегія вважає за необхідне оскаржуване рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року скасувати, ухваливши нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства Муніципальна варта Дніпровської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи та середнього заробітку за час затримку розрахунку - відмовити, з вищезазначених підстав. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства Муніципальна варта Дніпровської міської ради задовольнити. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства Муніципальна варта Дніпровської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: