Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/9167/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" січня 2020 р. Справа№ 910/9167/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Яковлєва М.Л. Шаптали Є.Ю. при секретарі Даниленко Т.О. за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 29.01.2020. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 (повний текст складено 01.11.2019) у справі №910/9167/19 (суддя Кирилюк Т.Ю.) за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми" про зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми" (далі - відповідач) про зобов`язання відповідача надати повний обсяг послуг, в порядку та на умовах договору № 1607000751, за етапом 1 "Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування" та за етапом 2 "Виготовлення робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель", що передбачені технічним завданням та календарним планом і передати позивачу надані послуги. Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач у повному обсязі не виконав зобов`язання за договором № 1607000751 від 25.07.2016 в частині надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою (право земельного сервітуту) та з розробки робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у позові відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі № 910/9167/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в повному обсязі. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що оскаржуване рішення є безпідставним, необґрунтованим та винесеним в наслідок неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, а також неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначаючи при цьому, що згідно п. 10.3 договору - закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/9167/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 (з врахуванням ухвали про виправлення описки від 11.01.2020) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/9167/19. Призначено справу до розгляду на 29.01.2020. В судовому засіданні 29.01.2020 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/9167/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в повному обсязі. Відповідач в судове засідання 29.01.2020 не з`явився. Про поважність причин нез`явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило. Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача та його повноваженого представника за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні 29.01.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 25.07.2016 між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю послуг по виготовленню технічної документації з землеустрою та розробки робочого проекту землеустрою, за умовами якого відповідач зобов`язався виконати визначений цим договором комплекс робіт та послуг, а позивач - сплатити їх вартість. За своєю правовою природою укладений сторонами у справі договір є змішаним і містить елементи договорів про надання послуг та підряду. За приписами частини другої статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до приписів статей 837 та 901 Цивільного кодексу України за договорами підряду та послуг одна сторона є зобов`язаною виконати певну роботу, а інша - сплатити її вартість. Розділом IV укладеного сторонами у справі договору встановлено обов`язок позивача оплачувати виконану та прийняту роботу протягом 180 календарних днів. Доказів здійснення будь-яких грошових перерахувань позивачем на користь відповідача у межах укладеного договору матеріали справи не містять. Пунктом 5.1 договору від 25.07.2016 сторони визначили строком надання послуг період часу з дати укладення до 21.12.2017. Відповідно до умови пункту 10.1 укладений сторонами у справі договір набирає чинності з моменту його укладення і дії до 29.06.2018. Приймаючи рішення у даній справі про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд керувався тим, що на момент звернення до суду з даним позовом про зобов`язання відповідача надати повний обсяг послуг відповідно до технічного завдання та календарного плану пройшло майже півтора року з моменту закінчення встановленого договором строку надання послуг відповідачем та майже рік - з моменту закінчення дії договору. Виходячи з наведеного, судом першої інстанції встановлено правову неможливість задовольнити вимогу позову восени 2019 року про зобов`язання вчинити дії не пізніше встановлених календарним планом дат - 31.07.2017, 30.09.2017 та 15.12.2017. Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову, а тому, розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз", колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Відповідно до статей 6, 627 та 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо його судом не визнано недійсним (презумпція правомірності правочину). За висновками постанови від 21.03.2018 Великої Палати Верховного Суду у справі №760/14438/15-ц у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Пунктом сьомим статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до умови пункту 10.1 укладений сторонами у справі договір набирає чинності з моменту його укладення і дії до 29.06.2018. Судова колегія звертає увагу, що сторони пунктом 10.3 договору передбачили, що закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку, що відповідно до вищевказаних умов укладеного між сторонами договору чітко визначено, що незважаючи на закінчення строку дії договору сторони зобов`язані виконати свої зобов`язання по договору, відповідно для відповідача це надання в повному обсязі послуг, що передбачені розділом І договору №1607000751 від 25.07.2016. А тому висновок суду першої інстанції, що закінчення строку дії договору унеможливлює надання примусового захисту права сторони на отримання послуги (виконання робіт), проте не позбавляє права іншої сторони виконати своє зобов`язання у добровільному порядку, є передчасним. Щодо тверджень відповідача, що невиконання ним зобов`язань стало наслідком змін законодавства, що регулює земельні відносини, які фактично унеможливили виконання укладення договору, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до статті 652 у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався з листами до позивача з вимогою про укладання додаткових угод, проте, у зв`язку із відмовою позивача в укладанні додаткових угод, відповідач не ініціював внесення змін до істотних умов в судовому порядку, а тому судова колегія дійшла до переконання, що відповідач не в повній мірі скористався своїм правом на внесення змін до істотних умов договору. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку, що висновок суду першої інстанції про доведення відповідачем, що зміни законодавства потребували внесення змін до договору, які було ним ініційовано без отримання відповідної зворотної реакції позивача, є передчасними та такими, що не підтверджуються матеріалами справи. Згідно приписів ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України". Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Тобто, з наведеного полягає, що чинним законодавством визначено можливість захисту особою своїх прав та законних інтересів шляхом звернення до суду з позовом про примусове виконання обов`язку в натурі. Суд зазначає, що цей спосіб захисту застосовується в зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов`язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов`язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. В контексті означеного колегія суддів завертає увагу на те, що за приписами ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно п.п.1, 2 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яку затверджено наказом №512/5 від 02.04.2012 Міністерства юстиції України примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону. Виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону. У ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" вказано, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, в тому числі, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. У виконавчому документі зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень (п.5 ч.1 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження"). Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Розділом VІІІ Закону України "Про виконавче провадження" передбачено прядок виконання рішень немайнового характеру. Частинами 1-3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що рішення за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Тобто, з системного аналізу наведених вище положень полягає, що нормами чинного законодавства передбачено можливість виконання судового рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії у примусовому порядку, а отже, судова колегія дійшла до переконання, що обраний у даному випадку позивачем спосіб захисту є ефективним у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та призведе до дійсного відновлення відповідних прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Груп Інвест". Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Таким чином, беручи до уваги вище встановлені обставини у даній справі, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні позову у даній справі, оскільки закінчення строку дії договору не звільняє відповідача від обов`язку надати позивачу в повному обсязі послуги, що передбачені розділом І Договору №1607000751 від 25.07.2016. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч.1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" - задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/9167/19 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми" (01133, м. Київ, вул. пров. Лабораторний, буд.1, офіс 450, код ЄДРПОУ 23723132) надати повний обсяг послуг, в порядку та на умовах укладеного договору №1607000751, за Етапом 1 «Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування» та за Етапом 2 «Виготовлення робочого проекту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агроресурссистеми" (01133, м. Київ, вул. пров. Лабораторний, буд.1, офіс 450, код ЄДРПОУ 23723132) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну гривню) судового збору за подання позовної заяви, 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню) 50 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва. Матеріали справи №910/9167/19 повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Повний текст складено 06.02.2020 Головуючий суддя В.В. Куксов Судді М.Л. Яковлєв Є.Ю. Шаптала