Постанова 4873 № 910/11433/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" лютого 2020 р. Справа№ 910/11433/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коротун О.М. суддів: Гаврилюка О.М. Ткаченка Б.О. за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л., за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 04.02.2020 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 (повне рішення складено 15.10.2019) у справі №910/11433/19 (суддя Котков О.В.) за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсною додаткової угоди до договору, Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи У серпні 2019 року Акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» (далі - ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор») про визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/К від 15.04.2019, укладеної між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор». Позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди обґрунтовані тим, що 28.03.2019 на інтернет-ресурсі https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-28-000102-b опубліковано протокол електронного аукціону № UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019, переможцем відкритих торгів за яким по лоту №F110139420 оголошено ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор». 15.04.2019, за результатами вказаних торгів між АТ «Дельта банк» та ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» укладено договір №1295/к про відступлення права вимоги від 15.04.2019. А 28.05.2019 між АТ «Дельта банк» та ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» укладено додаткову угоду № 1 до договору №1295/к від 15.04.2019, за умовами якої ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» набуло права вимоги сум, які не були предметом торгів лоту № F110139420 та не можуть бути предметом договору №1295/К від 15.04.2019. Оскаржувана додаткова угода, на думку заявника, суперечить ч. 2 ст. 1, ч. 6, 7 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є підставою для визнання її недійсною на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у позові відмовлено повністю. Рішення обґрунтовано тим, що зі змісту оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/к від 15.04.2019 слідує, що нова редакція п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 жодним чином не суперечить іншим умовам договору відступлення, зокрема, не змінює предмет договору, визначений у п. 1 договору, протоколу електронних торгів та змісту оголошення про продаж активу, що визначали предмет торгів. Також суд першої інстанції, виходячи з аналізу змісту додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/к від 15.04.2019, встановив, що обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами у новій редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 повністю поглинається обсягом прав, визначених у первісній редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019. Відповідно, доводи позивача про те, що наслідками укладення додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 було збільшено обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами, суд першої інстанції відхилив, оскільки такі не знайшли свого підтвердження, як необґрунтовані.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду У листопаді 2019 року АТ «Укргазвидобування» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Також скаржник просив стягнути з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019. Надано учасникам справи час для подачі відзиву, заперечень, клопотань та заяв. Призначено до розгляду апеляційну скаргу у судовому засіданні на 11.12.2019. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (судді-доповідача) - Коротун О.М. в період з 04.12.2019 до 18.12.2019, розгляд справи, призначений на 11.12.2019, не відбувся. 20.12.2019 ухвалою Північного апеляційного господарського суду було продовжено строк розгляду апеляційної скарги на підставі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.01.2020. 22.01.2020 та 03.02.2020 в судовому засіданні оголошувалися перерви в розгляді справи, зокрема, до 04.02.2020. 04.02.2020 у судове засідання з`явилися представники сторін - позивача, відповідачів та третьої особи. 04.02.2020 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшли пояснення з роздруківками публічних паспортів активів 1 та 2 і загальної інформації про торги та паспорту відкритих торгів. У судовому засіданні усі учасники справи зазначили, що такі роздруківки відповідають оригіналам паспортів, розміщених на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (та на які на аркуші 5 позовної заяви посилався заявник), а тому в порядку ч. 1 ст. 75 ГПК України прийняті як належні докази. Спорів з приводу указаного доказу в учасників не було. Про цей доказ позивач заявив у позовній заяві в суді першої інстанції, він не є новим. Тому постановлена ухвала з урахуванням його дослідження в порядку ст. 269, 270 ГПК України судом апеляційної інстанції в судовому засіданні. Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представники відповідачів та третьої особи проти вимог апеляційної скарги заперечили та просили відмовити в її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів АТ «Укргазвидобування» в апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на таке. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не дослідив усі обставини, які мають значення для справи, а саме: «чи встановлені ст. 1, ч. 6, 7 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п. 1 розділу VI «Умови та порядок проведення відкритих торгів (аукціону)» Положення 388, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.03.2016 (далі - Положення № 388), вимоги реалізовувати право вимоги банку на відкритих торгах? Що було предметом відкритих торгів лоту №F110139420 в частині договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013? Який розмір права вимоги в частині права вимоги договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, що є предметом договору № 1295/К від 15.04.2019 в редакції оскаржуваної угоди № 1? Чи є тотожним предмет відкритих торгів №F11GL39420 в частині кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 та право вимоги, яке є предметом договору № 1295/К від 15.04.2019 в редакції оскаржуваної угоди №1?». Також, на переконання скаржника, внаслідок укладення спірної додаткової угоди № 1 було відчужено право вимоги банку без проведення торгів, а тому така угода суперечить ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п. 1 розділу VI «Умови та порядок проведення відкритих торгів (аукціону)» Положення

388. А тому така угода, в силу ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсною. Скаржник вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права заявника, оскільки внаслідок укладення оскаржуваної додаткової угоди № 1 протиправно було збільшено обов`язок скаржника по відношенню до відповідача

2. Хибним скаржник вважає висновок суду про незмінність предмету договору внаслідок укладення спірної додаткової угоди № 1, оскільки останньою АТ «Дельта банк» надало ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор», у тому числі, права вимоги сум 3 % річних та інфляційних (чим порушено ст. 625 Цивільного кодексу Укарїни), які були предметом договору № 1295/К від 15.04.2019.

5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу 28.11.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відзив прийнято в порядку ст. 263 ГПК України. Третя особа зазначає, що зі змісту оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/К від 15.04.2019 слідує, що нова редакція п. 2 договору № 1295/К від 15.04.2019 жодним чином не суперечить іншим умовам договору відступлення, зокрема, не змінює предмет договору, визначений у п. 1 договору, протоколі електронних торгів та відповідає змісту оголошення про продаж активу, що визначали предмет торгів. Вірним третя особа вважає висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено того, що в результаті укладення оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 були порушенні його права та охоронювані законом інтереси. При цьому учасник звертає увагу на презумпцію правомірності договору і той факт, що обставини, які б свідчили про неправомірність додаткової угоди №1, судом першої інстанції не встановлено. 03.12.2019 до Північного апеляційного господарського суду від ПАТ «Дельта Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 1 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відзив прийнято в порядку ст. 263 ГПК України. Відповідач 1 зазначає, що предметом торгів було визначено: «право вимоги за кревним договором №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, укладеним з юридичною особою» без будь-яких обмежень щодо розміру, складових частин чи обсягу такого права. Відповідно, публічний паспорт активу містив інформаційний опис активу, який жодним чином не обмежує та не визначає предмет торгів та умови наступного договору відчуження. Також відповідач 1 вважає, що скаржником не зазначено, яким чином було порушене його право, за захистом якого він звернувся та в чому полягає таке порушення. 03.12.2019 до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відзив прийнято в порядку ст. 263 ГПК України. Відповідач 1 зазначає, що згідно з нормами Положення № 388 від 24.03.2016 на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися права вимоги за кредитними договорами, що і було зроблено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Предметом продажу було саме «право вимоги за кредитним договором №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013, укладеним з юридичною особою». Сторона зазначає, що предмет договору відступлення права вимоги, викладений у п. 1, повістю відповідає предмету торгів та не містить жодних обмежень щодо прав вимоги, що були продані банком. Вказаним пунктом описано повноту та вичерпність прав кредитора, що відступаються. Також відповідач 1 вказує, що скаржником ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не зазначено, яким чином було порушено його право, за захистом якого він звернувся та в чому полягає таке порушення. Доказів недійсності ж правочину скаржником не наведено.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, 28.03.2019 на інтернет-ресурсі https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2019-01-28-000102-b опубліковано протокол №UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019, згідно з яким переможцем відкритих торгів по лоту № F1GL39420 оголошено ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор». 15.04.2019, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-01-28-000102-b від 26.03.2019, між ПАТ «Дельта Банк» (банк) та ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги № 1295/К (надалі - договір), відповідно до п. 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору. Відповідно до п. 2 договору, новий кредитор у день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у додатку № 1, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказані у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржника, що надане банку відповідно до умов основних договорів. Згідно з додатком № 1 до договору №1295/К, до нового кредитора переходять такі права вимоги за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013: загальна заборгованість за договором на дату відступлення права вимоги - 77 647 468,01 грн, заборгованість по тілу кредиту - 0, 00 грн, заборгованість по нарахованим % за кредитом на дату відступлення права вимоги - 77 647 468, 01 грн, пеня, штраф, тощо на дату відступлення прав вимоги - 0,00 грн. З матеріалів справи вбачається, що додатковою угодою № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/К від 15.04.2019 викладено п. 2 договору № 1295/К від 15.04.2019 в наступній редакції: «новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами (кредитний договір (договір кредитної лінії) №ВКЛ-2022390 від 29,08.2013, кредитний договір (договір кредитної лінії) №ВКЛ-2022390/1 віл 30.09.2013), включаючи, проте не обмежуючись, право вимагати за основними поговорами належного виконання боржниками обов`язків, сплати боржниками заборгованості за кредитом, сплати процентів, сплати комісій, сплати штрафних санкцій (штрафу та пені), сплати інфляційного збільшення суми заборгованості, сплати 3% річних, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, а також всі інші права, встановлені для кредитора основними договорами або чинним законодавством України, які виникли або можуть виникнути в майбутньому у зв`язку з виконанням, неналежним виконанням або невиконанням боржниками своїх зобов`язані, за основними договорами. Розрахунок заборгованості за основними договорами вказаний у додатку 1 до цього договору. Зазначений у додатку 1 до цього договору розрахунок заборгованості за основними договорами жодним чином не перешкоджає новому кредитору вимагати виконання всіх зобов`язань, встановлених основними договорами або чинним законодавством України, із проведенням власного розрахунку заборгованості за основними договорами. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, передбачених даним договором, за виключенням права здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, то надане банку відповідно умов основних договорів». Так, звертаючись з позовом заявник посилався на те, що 28.05.2019 між АТ «Дельта банк» та ТОВ «ФОК «Фінгруп Фактор» укладено додаткову угоду № 1 до договору №1295/к від 15.04.2019, за умовами якої ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» набуло права вимоги сум, які не були предметом торгів лоту № F110139420 та не можуть бути предметом договору №1295/К від 15.04.2019. Така додаткова угода, на переконання сторони, суперечить ч. 2 ст. 1, ч. 6, 7 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є підставою для визнання її недійсною на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України. На думку АТ «Укргазвидобування», з укладенням додаткової угоди № 1 від 28.05.2019, ПАТ «Дельта банк» надало ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» права вимоги сум, які не були предметом торгів лоту № F1GL39420 та, відповідно, не можуть бути предметом договору № 1295/К від 15.04.2019. ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Між учасниками справи склалися правовідносини з реалізації активу банку, який було виведено з ринку. Спір у справі виник у зв`язку з оспоренням дійсності додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору №1295/к від 15.04.2019, укладеного за результатами проведених торгів. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України). Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Суд апеляційної інстанції не приймає посилання відповідачів на справу №910/18618/17 стосовно того, що саме у вказаній справі встановлено відсутність порушеного права з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, що АТ «Укргазвидобування» вже заявляло про нікчемність додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/К від 15.04.2019 з тих підстав, що така порушує публічний порядок, а отже в силу ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемною (недійсною в силу закону) в межах розгляду справи № 910/18618/17. Предметом розгляду було стягнення заборгованості. Розглядаючи указану справу, Верховний Суд у п. 41 - 50 постанови від 16.08.2019 (справі № 910/18618/17) зазначив: «Доводи скаржника про нікчемність додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/к в силу частин 1 - 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. Таким чином, вищезазначена додаткова угода не є такою, що порушує публічний порядок. Також безпідставними є твердження скаржника про нікчемність додаткової угоди в силу пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки відповідно до частини 2 цього закону такий правочин повинен бути укладеним банком за період в межах одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, чого у даному випадку не вбачається». Тобто, у справі № 910/18618/17 було встановлено відсутність підстав вважати додаткову угоду № 1 нікчемною. Водночас, питання наявності підстав для визнання недійсною додаткової угоди № 1, у зв`язку з недотриманням норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення № 388, не розглядалося. Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 923/459/18. Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129 Конституції України). Як з`ясовано судом першої інстанції, на підставі постанови правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 від 02.03.2015 «Про запровадженні тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк». Тимчасову адміністрацію було введено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 (включно). Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду №51 від 02.03.2015 року «Про запровадженні тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» строк запровадження тимчасової адміністрації було визначено до 02.09.2015. Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015 «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» тимчасову адміністрацію у позивача було продовжено до 01.10.2015. 02.10.2015 на підставі постанови правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №619 від 20.02.2017 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04.10.2019, продовжено повноваження ліквідатора. Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає зокрема, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Тобто, застосування норм Цивільного кодексу України та інших законодавчих чи нормативно-правових актів можливе лише з врахуванням спеціальних норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими встановлюються правові наслідки ліквідації банків. Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк. Згідно з ч. 6 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно (активи) банку або кількох банків може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках). Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду. Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури регламентується нормативно-правовими актами Фонду (ч. 7 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про: 1) затвердження переліку майна банку, що не підлягає продажу; 2) об`єднання майна банку або кількох банків у пули та/або продаж окремих інвентарних об`єктів; 3) строки та заходи передпродажної підготовки майна; 4) затвердження умов відкритих торгів (у тому числі аукціонів, що проводяться за методами підвищення та/або зниження ціни і без обмеження мінімальної ціни продажу майна), зокрема розмірів гарантійного внеску, лота та кроку аукціону, порядку зниження ціни, встановлення або відмови від встановлення мінімальної ціни продажу; 5) обмеження загальної кількості відкритих торгів, на яких пропонуються до продажу одні й ті самі об`єкти або пули активів; 6) проведення відкритих торгів (аукціонів) уповноваженою особою Фонду або торговельним посередником, біржею тощо, у тому числі у разі продажу пулів активів, сформованих за рахунок майна кількох банків. Інформація про вибраний спосіб та порядок продажу (умови, строки, порядок оплати, місце, початкова ціна тощо) майна банку або кількох банків оприлюднюється на офіційному веб-сайті Фонду та веб-сайті банку, майно якого продається. Порядок організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується, у тому числі принципи та критерії черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозиції з продажу окремих активів/пулів активів, регламентовано Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.03.2016 №

388. Відповідно до абзацу 2 п. 1 Положення № 388 внутрішній паспорт активу (майна) - сукупність інформації щодо активів (майна), майнових прав банку, що ліквідується; Пунктом 1 Розділу III Положення щодо організації продажу визначено що, порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна), здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна). Згідно з п. 2 Розділу III Положення щодо організації продажу, результати інвентаризації, формування ліквідаційної маси та плану продажу активів (майна) затверджуються Фондом. Пунктом 5.11. Положення про виведення неплатоспроможного банку передбачено, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу. Пунктом 2 Розділу VI Положення щодо організації продажу визначено, що продаж активів (майна) банку, що ліквідується, на відкритих торгах (аукціоні) може проводитися в електронній формі, у тому числі через ЕТС. Отже, на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися права вимоги за кредитними договорами. Оскільки, на підставі договору кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 скаржник був позичальником неплатоспроможного банку, не виконував належним чином зобов`язання, що передбачені кредитним договором, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Дельта Банк» на виконання вимог Закону здійснили організацію та продаж права вимоги за договором кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013 з метою отримання грошових коштів від реалізації даного майна банку, яке впливає на формування ліквідаційної маси ПАТ «Дельта Банк», за рахунок якої задовольняються вимоги вкладників/кредиторів банку. Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів на торги виставлено право вимоги, зокрема, за кредитним договором №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013. У публічному паспорті активу зазначено загальну заборгованість в гривнях. При цьому, на момент проведення торгів жодних застережень щодо продажу права вимоги виключно в межах наявної заборгованості, ані інформація про актив, ані паспорт активу не містили. Натомість предметом продажу було саме «право вимоги» за всім кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України). Наслідки порушення договору позичальником визначені ст. 1050 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Аналіз наведених норм свідчить, що до права вимоги за кредитним договором у тому числі, але не виключно, входить повернення наданої суми, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата неустойки (пені, штрафу, тощо), у разі допущення порушень та компенсація, гарантована ст. 625 Цивільного кодексу України стосовно грошового зобов`язання. А тому посилання скаржника на відмінність обсягу проданого активу, зазначеного в інформації про його продаж та оспорюваній додатковій угоді та не дослідження таких обставин відхиляються судом як безпідставні. До того ж, суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом оскарження є саме додаткова угода № 1, а не сам договір відступлення права вимоги, п. 1 якого передбачена продаж всіх прав вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) банку в якості кредитора до боржників. Норма ст. 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, право вимоги не вичерпується встановленою заборгованістю по нарахованих процентах, а передбачає увесь обсяг зобов`язань, що витікають з такого договору (неустойка за неналежне виконання зобов`язання, ст. 625 Цивільного кодексу України, тощо). А тому посилання скаржника на те, що укладення додаткової угоди було здійснено з порушенням, оскільки компенсація, передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, не виставлялася на торги, відхиляються як необґрунтовані. Така вимога охоплена «правом вимоги» за кредитним договором, виставленим на торги Фондом гарантування вкладів. Як встановлено вище, за результатами проведених торгів було продано, зокрема, права вимоги за кредитним договором №ВКЛ-2022390/1 від 30.09.2013. За результатом проведених торгів було укладено договір відступлення прав вимоги №1295/к від 15.04.2019. При цьому правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що такий договір не містить жодної заборони щодо внесення змін до нього. Зі змісту оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року до договору №1295/к від 15.04.2019 слідує, що нова редакція п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 жодним чином не суперечить іншим умовам договору відступлення, зокрема, не змінює предмет договору, визначений у п. 1 договору, не суперечить протоколу електронних торгів та змісту оголошення про продаж активу, що визначали предмет торгів. До того ж, аналізуючи зміст додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 року до договору № 1295/к від 15.04.2019, суд першої інстанції правомірно встановив, що обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами у новій редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019 повністю поглинається обсягом прав, визначених у первісній редакції п. 2 договору № 1295/к від 15.04.2019. Так, умова п. 2 (у первісній редакції) передбачала, що новий кредитор набуває усі права кредитора за основним договором, включаючи, сплату боржником грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій. Тобто наведений перелік не виключав можливості сплати інших платежів, які входять до кола зобов`язань, передбачених «правом вимоги» за кредитним договором. А тому, доводи скаржника, що за наслідками укладення додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 було збільшено обсяг набутих новим кредитором прав вимоги за основними договорами не підтверджується обставинами справи за викладених вище обставин. При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що скаржником (який не є стороною оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/К від 15.04.2019) не доведено того, що в результаті укладення оскаржуваної додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 були порушені його права або охоронювані законом інтереси. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначає, що право вимагати компенсацію, передбачену ст. 625 Цивільного кодексу України, за користування грошовими коштами, у зв`язку з порушенням умов договору гарантовано та не залежить від зміни кредитора у зобов`язані, відповідно, свідчить про відсутність порушеного права боржника. А тому посилання скаржника у вказаній частині також відхиляються як необґрунтовані. Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази (ст. 73 - 80 ГПК України) дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача. З огляду на викладене, суд першої інстанції, встановивши недоведеність скаржником наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, а також у зв`язку з недоведеністю позивачем порушення його прав у зв`язку з укладенням спірної додаткової угоди № до договору відступлення права вимоги - дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ «Укргазвидобування» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 28.05.2019 до договору № 1295/К від 15.04.2019, укладеної між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Фінгруп Фактор» Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/11433/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/11433/19 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 06.02.2020 Головуючий суддя О.М. Коротун Судді О.М. Гаврилюк Б.О. Ткаченко