Постанова Донецький апеляційний суд № 236/3938/19

Єдиний унікальний номер 236/3938/19 Номер провадження 22-ц/804/780/20 Головуючий у 1 інстанції Саржевська В.І. Єдиний унікальний номер 236/3938/19 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/780/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Біляєвої О.М., Корчистої О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 грудня 2019 року цивільну справу №236/3938/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (головуючий у 1 інстанції суддя Саржевська І.В., повний текст рішення складено 05 грудня 2019 року), В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» (попередня назва - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. В обґрунтування вимог зазначила, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року. При звільненні відповідач не здійснив повний розрахунок. Просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року у розмірі 19483 грн. 24 коп. Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 грудня 2019 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року у розмірі 19483 грн. 24 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, відмовивши у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Рішення суду фактично ґрунтується на припущеннях, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по заробітної плати перед позивачем. Суд безпідставно прийняв до уваги докази позивача щодо розміру заборгованості з заробітної плати, так як її нарахування не здійснювалося через відсутність первинних документів. Надані позивачем розрахунки виготовлені на непідконтрольній території та є оформленими з порушенням вимог закону. Відповідач не має можливості підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт працівником а також розміру нарахованих йому сум. Відповідно до ст. 368 та ч.ч.1, 3 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні без повідомленням учасників справи. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист вiд безробiття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33). Згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 позивач працювала на різних посадах у відділеннях ДП «Донецька залізниця», зокрема оператором станційного техноголічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів Станції Лутовинівське Селище ВП «Станція Луганськ». Наказом ПАТ «Укрзалізниця» № 303 від 15.04.2016 року ВП «Станція Луганськ» Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізована шляхом злиття у виробничій підрозділ ВП «Станція Луганськ» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», про що зроблений запис у трудовій книжці позивача. Відповідно до наказу №384-П від 15.03.2017 року регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» «Про встановлення простою» у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування, встановлено початок простою по причинах, не залежних від робітників з 16.03.2017 року для всіх працівників апарату управління. Доручено начальниками структурних підрозділів встановити відповідними наказами початок простою з 16.03.2017 року для всіх працівників, підпорядкованих їм структурних підрозділів; забезпечити облік використання часу знаходження працівників у простої; оплату за час простою провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою в робочі дні (зміни) згідно графіку роботи. Наказом начальника ВП «Станція Луганськ» від 16.03.2017 року № 52 було встановлено початок простою у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року. Пунктами 2 - З цього наказу визначено, що на час простою працівникам приходити на свої робочі місця згідно графіку роботи відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої». У разі неявки робітника у табелі обліку робочого часу проставляти код «НЗ». Оплату такої відсутності не проводити. На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». За п.4 наказу призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої. Згідно з пунктом 8 наказу оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Відповідно до табелів обліку використання робочого часу за період з березеня по липень 2017 року (які підписані начальником «Станції Лутовинівське Селище» Павловою Є.А., начальниками ВП «Станція Луганськ» Сафоновим В.Б. (за березень) та ОСОБА_2 (квітень-липень), працівником кадрової служби Колесніковою ОСОБА_3 .В.) убачається, що позивач у березні 2017 року відпрацювала 12 днів, та 14 днів знаходилась у простої, у квітні - 24 дні простою, у травні - 24 дні простою, у червні - 24 дні простою, у липні - 12 днів простою. літерним кодом «П» зазначено: у березні 10 днів, у квітні 19 днів, у травні 20 днів, у червні 20 днів, у липні 11 днів. березні 2017 року відпрацювала 12 днів, та 14 днів знаходилась у простої, у квітні - 24 дні простою, у травні - 24 дні простою, у червні - 24 дні простою, у липні - 12 днів простою. Дані щодо днів виходу та днів знаходження позивача у простої, зазначені у табелях, співпадають з даними, що зазначені у розрахункових листках та підтверджуються копією Журналу простою Станції Лутовинівське селище за спірний період. Згідно з наказом (розпорядженням) СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про припинення трудового договору № 3567-ОС від 17.07.2017 року ОСОБА_1 (табельний номер 2727) з 17.07.2017 року звільнена з посади оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів господарства перевезень станції Лутовинівське Селище 5 класу ВП «Станція Луганськ» за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений запис у її трудовій книжці. Відповідно до наказу 3567-ОС від 17.07.2017 року при звільненні ОСОБА_1 передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 1-го середньомісячного заробітку та компенсації за 36 днів відпустки. Вказані обставини справи підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються сторонами. За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по оплаті праці, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення права працівника на оплату праці за період з березня по липень 2017 року, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати праці за період з березня по липень 2017 року, заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки та суми вихідної допомоги при звільненні підлягають задоволенню. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки зі змісту положень ст. ст. 84, 113 КЗпП України та положень ст. 12 Закону України «Про оплату праці» убачається, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені зазначеними нормами є мінімальними державними гарантіями які застосовуються для захисту прав найманого працівника. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Поняття «простій» законодавчо дано у ст. 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Згідно з наказом від 16.03.2017 року № 52 встановлено початок простою по причинах, не залежних від робітників з 20.03.2017 року для всіх працівників ВП «Станція Луганськ». Оплату за час простою провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою в робочі дні (зміни) згідно графіку роботи. З матеріалів справи убачається, що оклад (тариф) позивача (табельний номер 2727) становив 3868 грн. на місяць. Частина перша цієї статті 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до наказу № 3567-ОС від 17.07.2017 року передбачена виплата позивачу одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористану відпустку. Відповідачем не оспорюється факт перебування з позивачем у трудових відносинах та звільнення його саме 17 липня 2017 року, також не оспорюється наявність наказів про простій та звільнення. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано доказів на підтвердження її позовних вимог, оскільки право позивача на отримання спірних виплат підтверджується матеріалами справи. У тому числі наказом «Про припинення трудового договору» № 1617-ОС від 17.07.2017, табелями обліку використання робочого. В матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку, які оформлені відповідно діючого трудового законодавства за підписом керівника структурного підрозділу, заступника начальника дистанції з кадрових питань, бухгалтера та затвердженої печаткою виробничої одиниці. Відповідачем не надано до суду доказів, що на час складання вказаних документів посадові особи, які посвідчили відомості викладені у табелі не мали відповідних повноважень, питання щодо визнання недійсною печатки виробничої одиниці не вирішувалося. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу, а також, що з березня по липень 2017 року їй нараховувалася заробітна плата, яка не виплачена на момент звернення до суду з даним позовом, нею були надані розрахункові листи, згідно яких за березень 2017 року їй було нараховано 4273,07 грн., до виплати - 1202,58 грн., за квітень 2017 року було нараховано 2578,67 грн., до виплати - 2050,04 грн., за травень - 2578,67 грн., до виплати - 2050,04 грн.., за червень 2017 року - 2578,67 грн., до виплати - 2050,04 грн., за липень - 1379,29 грн., до виплати - 1096,54 грн. Апеляційний суд не приймає до уваги посилання відповідача на науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року, оскільки належна оплата праці є конституційним правом людини та наявність викладених обставин може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань проте не звільняє роботодавця від обов`язку здійснювати оплату праці та належно виконувати передбачені чинним законодавством гарантії. Посилання відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу оплати за час простою, не заслуговують на увагу, зазначені обставини були досліджені судом першої інстанції, який відхиляючі заперечення відповідача обґрунтовано виходив з того, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини. Які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Позивачем доведено наявність права на отримання певних сум та відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту своєчасного розрахунку з працівником та на спростування факту наявності заборгованості. Відсутність документації не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки відповідачем не надано належних доказів щодо виплати позивачу заробітної плати за вказаний період. У даному випадку саме відповідач повинен довести сплату належних позивачу сум та відсутність заборгованості перед ним. Та щодо доводу апеляційної скарги про неналежність поданих позивачем доказів, які не є первинними документами, та неможливість стягнення заявлених сум через відсутність первинних документів, суд апеляційної інстанції зазначає, що письмові докази, зокрема наказ «Про припинення трудового договору», табелі обліку використання робочого часу, розрахункові листи (табуляграми), журнали обліку робочого часу, які були досліджені судом з додержанням норм процесуального права, не спростовані відповідачем. Ані до суду першої, ані апеляційної інстанції відповідачем не було надано будь-яких належних доказів щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку, які оформлені відповідно до діючого трудового законодавства, чи що на час складання цих документів відповідальні особи не мали повноважень. Таким чином, посилання відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на те, що зазначені обставини були досліджені судом першої інстанції, який, відхиляючи заперечення відповідача, обґрунтовано виходив з того, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин відсутність на підприємстві первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Ураховуючи, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанції про задоволення позову, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості відповідач не спростував належними доказами. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду та зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Керуючись ст..ст. 367, 374, 375, 382, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.М. Біляєва О.І. Корчиста