Постанова Донецький апеляційний суд № 229/1913/17

Єдиний унікальний номер 229/1913/17 Номер провадження 22-ц/804/7/20 Донецький апеляційний суд П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2020 року м. Бахмут Справа № 229/1913/17 Провадження № 22-ц/804/7/20 Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Біляєвої О. М. (суддя-доповідач), Папоян В. В., Халаджи О. В., секретар судового засідання - Сергєєва К. О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 , відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Дружківського міського суду Донецької області в складі судді Петрова Є. В. від 05 лютого 2018 року, ухвалене у м. Дружківка Донецької області, В С Т А Н О В И В: У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву, в якій з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України заподіяну терористичним актом шкоду в розмірі 2 051 905 грн 10 коп. Позов мотивовано тим, що 24 жовтня 2014 року та 15 - 16 січня 2015 року у період проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акту (артилерійського обстрілу с. Тоненьке Ясинуватського району Донецької області) був зруйнований житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується актом обстеження будинку, складеного комісією за участю представників місцевого самоврядування. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, с. Тоненьке Ясинуватського району Донецької області належить до населених пунктів, в яких проводилася антитерористична операція. Оскільки житловий будинок, який знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, зруйновний і непридатний для проживання, позивач з сім`єю перемістився до м. Покровська, де орендує житло. Слідче відділення Авдіївського відділення поліції Покровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015050140000039 по факту руйнування належного позивачеві будинку. Позивач має право на грошову компенсацію у розмірі 2 051 905 грн 10 коп., оскільки опосередкована вартість спорудження житла по Донецькій області за 1 кв. м загальної площі будинку садибного типу з господарськими будівлями (з урахуванням ПДВ) та індексації цін на травень 2017 року - 10 897 гривень, площа зруйнованого будинку, який не був застрахований, - 188,3 кв. м. До ситуації, в якій опинився позивач, застосовними є висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформульовані в його рішеннях від 8 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» (Ayder and Others v. Turkey, заява № 23656/94) та від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови і Росії» (Catan and Others v. Moldova and Russia, заява № 43370/04). Ухвалою Дружківського міського суду від 10 липня 2017 року залучені до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та Донецька обласна військово-цивільна адміністрація. 05 лютого 2018 року Дружківський міський суд Донецької області ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково. Відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді зруйнування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 991 627 грн 00 коп. шляхом стягнення з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. В решті позову відмовити. Рішення мотивовано тим, що встановлений факт пошкодження належного позивачеві будинку саме під час проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акту (під час обстрілу). Позивач звертався до Ясинуватської районної ради з приводу прийняти зруйноване нерухоме майно та виплатити компенсацію. Проте йому відмовили через відсутність житлового фонду і невизначеність законами порядку відшкодування збитків щодо компенсації втрат, понесених населенням через терористичні акти, а також через відсутність коштів. Задовольняючи частково позов, суд також зазначив, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, згідно зі статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон) провадиться за рахунок коштів державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини. Відшкодувавши шкоду фізичній особі, держава отримує право вимоги до особи, винної у терористичному акті. За змістом статей 1, 11 і 19 Закону встановлення осіб, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 цього Закону. Після відшкодування шкоди потерпілому у разі встановлення осіб, які заподіяли шкоду, держава може стягнути з них суму виплаченого нею відшкодування у порядку, визначеному законом. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, через засоби зв`язку подали апеляційні скарги: 20 березня 2018 року - Державна казначейська служба України, 13 квітня 2018 року - Державна служба України з надзвичайних ситуацій, 19 квітня 2018 року - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, від імені якого діяло Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України вважати неподаною та повернути скаржнику. Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України в поданій апеляційній скарзі просила скасувати рішення з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку письмовим доказам, а тому дійшов помилкового висновку про доведеність факту пошкодження спірного будинку під час проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акту (під час обстрілу). Обов`язковою умовою застосування статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є наявність вироку суду в кримінальному провадженні, що набрав законної сили, проте в судовому рішенні не зазначено такої обставини. Суд застосував приписи Кодексу цивільного захисту України, які не застосовні до спірних правовідносин, та при визначенні розміру відшкодування матеріальної шкоди не застосував статті 22 та 1192 ЦК України. Стосовно застосованих судом першої інстанції висновків Європейського суду з прав людини заявник звертає увагу на істотну відмінність обставин справи «Айдер та інші проти Туреччини» й обставин справи № 229/1913/17. Заявник також зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про залучення до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог, Російську Федерацію в особі Уряду Російської Федерації, чим порушив вимоги статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і права відповідача, визначені статтею 3 ЦПК України. Окрім цього, Кабінет Міністрів України не є належним представником держави у цій справі та не є розпорядником бюджетних коштів, тому позовні вимоги до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів не відповідають приписам статті 170 ЦК України, статті 58 ЦПК України. Державна служба України з надзвичайних ситуацій в апеляційній скарзі просила скасувати рішення з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не визначився з предметом і підставою позову, оскільки позивач мотивував вимоги як тим, що належне йому нерухоме майно було пошкоджене внаслідок терористичного акта (обстрілу), так і тим, що він зазнав шкоди внаслідок обстрілу житлових районів у період проведення антитерористичної операції. Тобто незрозуміло, за яких саме обставин пошкоджений житловий будинок: вчинення злочину (терористичного акта), проведення антитерористичної операції чи надзвичайної ситуації. Також заявник зазначає, що положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексу цивільного захисту, які застосував суд до спірних правовідносин, не підлягають застосуванню. Кодекс цивільного захисту визначає правовідносини, пов`язані, крім іншого, із захистом населення та майна від надзвичайних ситуацій. Проте подані позивачем докази не підтверджують факт виникнення надзвичайної ситуації в с. Тоненьке Ясинуватського району Донецької області ані 24 жовтня 2014 року, ані 15 - 16 січня 2015 року. Встановлення межі зони, на якій виникла надзвичайна ситуація, внаслідок якої було зруйновано спірний будинок, належить до повноважень місцевих органів виконавчої влади. Останні в силу статті 86 Кодексу цивільного захисту забезпечують житлом постраждалих або виплачують грошову компенсацію за рахунок держави за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання. Однак суд залишив поза увагою, що ОСОБА_1 не звертався до Ясинуватської державної адміністрації з відповідною пропозицією, а тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення грошової компенсації. Крім цього, доводи апеляційної інстанції зводяться до того, що обов`язковою умовою застосування статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду в кримінальному провадженні, що набрав законної сили. Однак суд, встановивши факт внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про пошкодження в ході проведення артилерійського обстрілу належного позивачеві домоволодіння, не зазначив у судовому рішенні, що особи, які вчинили злочин, не встановлені, а досудове слідство триває. Стосовно застосованих судом першої інстанції висновків Європейського суду з прав людини заявник звертає увагу на істотну відмінність обставин справ «Айдер та інші проти Туреччини», «Катан та інші проти Молдови і Росії» й обставин справи № 229/1913/17. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 травня 2018 року поновлено Державі Україна в особі Кабінету Міністрів Україна та Державній службі України з надзвичайних ситуацій строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження у справі. Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 29 травня 2018 року призначив справу до розгляду, а ухвалою від 19 червня 2018 року зупинив апеляційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду цивільної справи № 757/61954/16-ц. 02 жовтня 2018 року на підставі Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних судів в апеляційних округах» та Указу Президента України від 28 вересня 2018 року № 297 «Про переведення суддів» Апеляційний суд Донецької області ліквідовано, утворено Донецький апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція ліквідованого суду, а суддів переведено на роботу на посадах суддів Донецького апеляційного суду, до якого також передані усі справи та матеріали ліквідованого суду. 10 жовтня 2018 року дану цивільну справу передано Донецькому апеляційному суду, який ухвалою від 16 жовтня 2018 року прийняв справу до провадження. 04 квітня 2019 року провадження у справі поновлено. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 21 травня 2019 року було зупинено апеляційне провадження у справі № 229/1913/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи № 265/6582/16-ц. 16 січня 2020 року провадження у справі поновлено. 28 січня 2020 року постановлено ухвалу про продовження строків розгляду даної справи. На час перегляду справи судом апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги не надійшли. У судовому засіданні представник Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України Циря С. М. і представник Державної служби України з надзвичайних ситуацій Соколова Ю. О. просили задовольнити подані апеляційні скарги з наведених у них мотивів. Представник позивача - адвокат Павленко О. В. просив апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду без змін. Представник Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Кожем`яка М. Ю. просив апеляційні скарги задовольнити, судове рішення скасувати. Інші учасники справи не з`явились у судове засідання, про дату, час і місце якого повідомлені в установленому порядку; а тому відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК). Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є власником будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа будинку - 91,0 кв. м. Згідно з актом № 150 обстеження нерухомого майна від 11 травня 2016 року, житловий будинок був пошкоджений внаслідок влучення з артилерійської зброї під час бойових дій, що пов`язані з проведенням на території області антитерористичної операції. Факт пошкодження будинку позивача під час проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акту (обстрілу) підтверджується також актом про руйнування. Факт непридатності будинку до подальшої експлуатації учасниками справи не оспорюється. 26 червня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про те, що в ході проведення артилерійського обстрілу було пошкоджено домоволодіння, що належить ОСОБА_1 . Судом також встановлено, що позивач через свого представника - адвоката Петрова Г. В. звертався до Ясинуватської районної ради з приводу можливості прийняти зруйноване нерухоме майно та виплатити компенсацію. Проте йому відмовили через відсутність житлового фонду і невизначеність законами порядку відшкодування збитків щодо компенсації втрат, понесених населенням через терористичні акти, а також через відсутність коштів. Установивши ці обставини, суд попередньої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково і стягнув на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду 991 627 грн 00 коп., розмір якої визначив виходячи з показника опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області, а саме: вартість 1 кв. м становить 10 897 гривень. За приписом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України). Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України). Суд першої інстанції, стягуючи на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 991 627 грн 00 коп., розмір якої визначив виходячи з показника опосередкованої вартості спорудження житла по Донецькій області (10 897 гривень (вартість 1 кв. м) х 91,0 кв. м), мотивував свій висновок, крім іншого, тим, що позивач у даній справі є власником будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим, з огляду на матеріали справи, будинок АДРЕСА_1 , є у спільній частковій власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , із визначенням частки кожного з них у праві власності - ?. Право власності підтверджується свідоцтвом № 5 про право власності на квартиру (будинок) від 01 червня 2004 року, що видано згідно з розпорядженням від 01.06.2004 № 30-р, зареєстровано в установленому порядку 27.08.2004 ( ас. 46-47 т. 2). Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 04 лютого 2020 року спірний будинок належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , із визначенням частки кожного з них у праві власності - ? (ас. 165-166 т. 3). Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ч. 2 ст. 358 ЦК). Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі (у справах позовного провадження) є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Проте ОСОБА_1 належні, допустимі, достовірні і достатні докази на підтвердження того, що ним здійснюється право спільної часткової власності, зокрема щодо отримання грошової компенсації за пошкоджене нерухоме майно, за згодою співвласника ОСОБА_3 , а також що остання не може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, не подав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Частиною першою статті 58 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. З огляду на матеріали справи, у тому числі позовну заяву як в первинній редакції, так і в уточненій редакції, ОСОБА_3 не брала участь у судовому процесі через представника, зокрема через ОСОБА_1 . Таким чином, стягнувши на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за весь спірний будинок, за відсутності доказів про здійснення ним права спільної часткової власності за згодою співвласника ОСОБА_3 , а також що остання не може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Оскільки під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, що передбачено частиною четвертою статті 367 ЦПК України, а тому скасовує судове рішення з підстав порушення судом п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Щодо аргументу Кабінету Міністрів України про те, що до його повноважень не належить відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, і Кабінет Міністрів України не є належним представником Держави Україна у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач правильно визначив Кабінет Міністрів України представником Держави Україна як відповідача, оскільки Кабінет Міністрів України має повноваження не тільки з організації боротьби з тероризмом в Україні, але й із забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами (частина перша статті 4 Закону). Враховуючи особливості процесуального представництва Держави Україна як сторони справи та характер спірних правовідносин, пов`язаних із застосуванням, зокрема Закону, колегія суддів вважає відповідний довід апеляційної скарги необґрунтованим. Мотивів прийняття або відхилення інших доводів, наведених в апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції не зазначає, оскільки не надає їм правової оцінки у зв`язку із скасуванням судового рішення з підстав порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Установивши, що суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, і це порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, суд апеляційної інстанції скасовує оскаржуване рішення і ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 05 лютого 2018 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді: О. М. Біляєва В. В. Папоян О. В. Халаджи Дата складення повного судового рішення - 06 лютого 2020 року Суддя-доповідач О. М. Біляєва