Постанова 4855 № 826/2535/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2535/18 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про скасування рішення, зобов`язання вчинити дій, В С Т А Н О В И В: У лютому 2018 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила скасувати рішення, оформлене листом від 09.10.2017 № 57001/05 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити позивачу пенсію за вислугу років з моменту звернення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано рішення, оформленого листом від 09.10.2017 № 57001/05; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити з 22.09.2017 ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що оскільки не виконані умови п. «е» статті 55 Закону України «Про Пенсійне забезпечення», відсутні підстави для призначення пенсії позивачу. 04.02.2020 до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав позицію суду першої інстанції. У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено, що 22.09.2017 позивач звернулась до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Листом від 09.10.2017 № 57001/05 Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії, оскільки стаж роботи на посадах, що дає право на вислугу років складає 24 роки 5 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що позивач, станом на 01.01.2016, мала стаж на посадах, що дає право на вислугу років 25 років 6 місяців 1 день, а отже мала право на призначення пенсії за вислугою років незалежно від досягнутого віку. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту. Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Судом першої інстанції вірно встановлено, що зі змісту копії трудової книжки вбачається, що позивач працювала за спеціальністю у закладах охорони здоров`я, зокрема: - з 18.06.1990 по 18.12.1990 на посаді провізора-аналітика аптеки № 61 м. Києва; - з 19.12.1990 по 03.04.1995 на посаді провізора-аналітика аптеки № 87 м. Києва; - з 03.04.1995 по 21.04.1997 на посаді провізора-технолога аптеки Київського міського онкологічного центру; - з 21.04.1997 по 25.10.2002 на посаді провізора-аналітика, провізора рецептурно-виробничого відділу Комунального підприємства "Аптека № 1"; - з 28.10.2002 по 23.12.2008 на посаді провізора аптеки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Скайлайн"; - з 01.01.2009 по 01.03.2009 на посаді провізора аптеки Науково-виробничого підприємства "ВІДОС"; - з 02.03.2009 по 01.08.2012 на посаді провізора, завідуючого аптечним пунктом, завідуючої аптеки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Скайлайн"; - з 07.08.2012 по 03.07.2017 на посаді заступника завідувача відділу аптеки № 1, завідувача аптеки № 76, провізора Комунального підприємства "Фармація". Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №

909. Відповідно до зазначеного переліку до посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, належать: провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях. Відповідно до примітки 2 зазначеного переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Відповідно до відомостей трудової книжки посади, які обіймала позивача під час трудової діяльності, передбачені відповідним переліком. Отже, наявні підстави для зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, періодів роботи позивача на зазначених вище посадах. Позивач, станом на 01.01.2016, мала стаж на посадах, що дає право на вислугу років 25 років 6 місяців 1 день, а отже мала право на призначення пенсії за вислугою років незалежно від досягнутого віку. Зазначене свідчить про наявність у позивача права на отримання пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, відповідач не зазначив обґрунтувань відмови зарахування до стажу окремих періодів із зазначенням причин відмови та яких саме періодів. Статтею 82 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення. Натомість, колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Разом з тим, в даному випадку оскаржувана відмова щодо призначення позивачу, оформлена листом від 09.10.2017 № 57001/05 прийнята відповідачем необґрунтовано, оскільки ним не було наведено жодних обставин, які б обумовлювали підстави їх прийняття. При цьому, ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції відповідач не обґрунтував причини, за яких пенсійним органом не зараховано увесь період роботи позивача та обґрунтування правильності розрахунку стажу позивача у розмірі саме 24 роки 5 місяців 15 днів. Разом з тим, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. А тому, на переконання суду апеляційної інстанції, відмова щодо призначення позивачу пенсії відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оформлена листами, не відповідає критерію обґрунтованості та законності. Відтак, невиконання відповідачем вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності. А тому, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасовання рішення пенсійного органу, оформленого листом від 09.10.2017 № 57001/05 є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Також, колегія суддів вважає наявними підстави на задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки інші підстави для відмови у призначенні пенсії відповідачем не зазначені, а судом апеляційної інстанції таких не встановлено. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст підписано 05.02.2020. Головуючий суддя Л.В.Бєлова Судді В.О.Аліменко, Н.В.Безименна