Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 219/4105/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року справа №219/4105/19 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 219/4105/19 (головуючий І інстанції Кониченко О.М., повний текст судового рішення складено та підписано 04 листопада 2019 року в м. Слов`янськ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ, пенсійний орган), в якому просив зобов`язати відповідача нараховувати належні йому щомісячні пенсійні виплати на його особовий рахунок у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» та стягнути з пенсійного органу моральну та матеріальну шкоду в загальному розмірі 100000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 27.03.2018 по теперішній час він перебуває під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)». Позивач є пенсіонером МВС та особою з інвалідністю ІІІ групи. З метою отримання пенсійних виплат, ОСОБА_1 у травні 2018 року звернувся до пенсійного органу в м. Бахмуті та 22.08.2018 отримав відповідь про необхідність звернення із цим питанням до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. 04 жовтня 2018 року адміністрація установи виконання покарань ознайомила його з пакетом документів для відповідача, необхідних для нарахування пенсійних виплат. Проте, з невідомих причин ГУ ПФУ не нараховує позивачу пенсію, що порушує його конституційні права та завдає моральну та матеріальну шкоду (а.с. 2-3). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії на його особовий рахунок у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань № 6». В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов хибного та необґрунтованого висновку про недоведеність позивачем завданих бездіяльністю пенсійного органу матеріальної та моральної шкоди (а.с. 116-118). Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне. Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 з 27.03.2018 і до теперішнього часу утримується під вартою в державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)». Позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи, з 13.03.2003 перебуває на обліку ГУ ПФУ та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». ОСОБА_1 04 жовтня 2018 року звернувся до пенсійного органу щодо поновлення виплати пенсії. Листом від 07 листопада 2018 року № 5178-С-19 позивачу повідомлено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 порядок призначення та продовження виплати, зокрема, пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.2014 №

509. Вважаючи, що ГУ ПФУ без належного законодавчо-встановленого підґрунтя не сплачує йому належну пенсію, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. У межах цього апеляційного провадження правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності в ОСОБА_1 права на отримання належних пенсійних виплат не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення на підставі доводів апеляційної скарги. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). У широкому значенні шкода - це втрати. Це майнові або інші негативні наслідки для особи. Традиційно виділяють два види шкоди: 1) матеріальна (майнова). Майнова шкода полягає у знищенні або пошкодженні майна потерпілого. Об`єктом правопорушення виступає річ, тобто предмет матеріального світу, або гроші. Майнова шкода поділяється на реальні збитки - фактичні втрати, пов`язані із знищенням або пошкодженням майна, та (або) витрати, пов`язані із відновленням свого порушеного права, а також упущену вигоду - доходи, які особа могла б одержати, якщо б її право не було порушено. 2) моральна (немайнова). Це втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона полягає у применшенні немайнового блага. Об`єктом правопорушення є немайнове право: здоров`я, честь, гідність, ділова репутація тощо. Термін «моральна шкода» застосовують переважно до фізичних осіб, тоді як до юридичних осіб використовується «немайнова шкода». Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У самій нормі не зазначено, про які саме права йдеться. Отже, порушення будь-якого права (чи прав), майнових, особистих немайнових, може мати наслідком завдання моральної шкоди і, відповідно, стати підставою для позовної вимоги про її відшкодування. Об`єктом заподіяння моральної шкоди є будь-які права фізичної чи юридичної особи. При цьому слід мати на увазі, що перелік особистих немайнових прав є невичерпним (ст. 270 ЦК України). У публічно-правових відносинах моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - українське законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Конституція України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). Зокрема, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України). Звертаючись до проблематики врегулювання деліктних відносин з участю держави Україна, Конституційний Суд України в рішенні від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зазначив, зокрема, таке: «…Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (ст. 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». І далі: «... ст. 152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Відшкодовується також державою завдана безпідставним осудженням шкода у разі скасування вироку суду як неправосудного (ст. 62 Конституції України)». Загальні підстави відшкодування шкоди визначені главою 82 ЦК України. Встановлено обов`язок держави, Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі: незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень; незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень; в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. Частиною 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно зі ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Судом апеляційної інстанції враховано доводи ОСОБА_1 , що його перебування під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)» є обставиною, яка перешкоджає процедурі збору доказів щодо завданих моральних страждань. Разом з тим, за текстом апеляційної скарги позивач жодним чином не диференціює завдану йому моральну та матеріальну шкоду, посилаючись лише на загальні формулювання, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості оцінити обґрунтованість заявленого загального розміру шкоди, яку ОСОБА_1 просить йому відшкодувати за рахунок суб`єкта владних повноважень. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянтом не наведено належних та допустимих доказів хибності висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди в розмірі 100000,00 грн. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статями 139, 291, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 219/4105/19 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 219/4105/19 - залишити без змін. Повний текст судового рішення складено та підписано 05 лютого 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів М. Г. Сухарьок А. А. Блохін І. В. Геращенко