Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/3271/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.02.2020 року м. Дніпро Справа № 904/3271/19 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ) суддів: Кузнецової І.Л., Подобєда І.М. секретар судового засідання Пінчук Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2019 р. ( суддя Новікова Р.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено 01.11.2019 р.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Шевченка Олександра Михайловича, м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання", м. Дніпро про стягнення суми основного боргу за договором перевезення у розмірі 154 000грн., пені в розмірі 37 310 грн., 4% річних у розмірі 2 044 грн. 38 коп. та суми інфляційної складової у розмірі 2 874 грн. ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Шевченко Олександр Михайлович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання", про стягнення суми основного боргу за договором перевезення у розмірі 154 000 грн., пені у розмірі 38 754грн., 4% річних у розмірі 2 123 грн.51коп. та інфляційної складової у розмірі 2 874 грн. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2019 р. позов задоволено частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" на користь Фізичної особи-підприємця Шевченка Олександра Михайловича суму основного боргу за договором перевезення у розмірі 154 000 грн., пеню в розмірі 17 877 грн. 27 коп., 4 % річних у розмірі 2 036 грн. 05 коп. та інфляційну складову в розмірі 598 грн. 91 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 2 617 грн. 68 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 339 грн. 98 коп. Відмовлено у задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 19 432 грн. 73 коп., 4 % річних у розмірі 8 грн. 33коп. та інфляційної складової в розмірі 2 275 грн. 09 коп. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Дніпровський завод бурового обладнання" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2019 р., прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю. В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Скаржник посилається на те, що враховуючи умови п. 4.3 укладеного між сторонами договору, господарський суд невірно визначив строк оплати наданих послуг і не врахував, що Відповідач не отримував рахунки-фактури на оплату послуг. Таким чином, строк оплати наданих послуг експедитування є таким, що не настав. Крім того, Скаржник зазначає, що господарським судом було розглянуто справу за відсутності представника Відповідача. Разом з тим, судом не з`ясовано причини, з яких представник Відповідача не з`явився у судове засідання. У зв`язку з тим, що представництво у суді може здійснювати лише адвокат та оплата професійної правничої допомоги вимагає від ТОВ «Дніпровський завод бурового обладнання» вимагає значних витрат, товариство на момент винесення судом першої інстанції рішення не мало змоги оплатити послуги адвоката. Отже, Відповідач фактично був усунутий від участі в судовому процесі, що унеможливило реалізацію його процесуальних прав на участь в господарських засіданнях. Скаржник наголошує на тому, що у зв`язку з тим, що суд першої інстанції не відклав розгляд справи та розглянув справу без участі Відповідача, товариство не мало змоги заявити клопотання про зменшення розміру пені, разом з тим, Позивачем, всупереч приписам ст. 233 ГК України не надано доказів, що йому завдано збитки. Також, Скаржник не погоджується з розміром задоволених господарським судом на користь Позивача витрат на послуги адвоката в сумі 13 339,98 грн, оскільки розмір заявлених до стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 339,98 грн. не є співрозмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання певних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг. Від Фізичної особи-підприємця Шевченка О. М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому підприємець не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою. Зокрема, підприємець посилається на те, що у відповідності до п. 4.3 договору та за умовами узгоджених сторонами транспортних заявок Відповідач повинен був оплатити вартість наданих транспортних і експедиційних послуг протягом 30 календарних днів з моменту вивантаження авто на підставі рахунків-фактур, копій СMR та актів виконаних робіт. Отже, строк виконання Відповідачем зобов`язань, визначених умовами договору, є таким, що настав. Крім того, у відзиві підприємець посилається на те, що судом першої інстанції вжито належних заходів до повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи, але останній не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні та на подання відзиву на позов. Підприємець також вказує на те, що посилання Відповідача в апеляційній скарзі на відсутність адвоката, що вимагає значних витрат та відсутності змоги сплатити його послуги не є спроможним, оскільки таке представництво міг здійснювати безпосередньо керівник підприємства, який своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву та будь-яких документальних підтверджень чи доказів сплати послуг та належного виконання зобов`язань за договором надання транспортних та експедиційних послуг суду першої інстанції не надав. Крім того, Позивач зазначає про те, що розмір витрат в сумі 13 339,98 грн, які задоволені судом повністю відповідає складності справи, витраченому часу адвоката за надання правничої допомоги, обсягом послуг та повністю підтверджуються наданими суду доказами, які є фінансовими документами самозайнятої особи. Разом з цим клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу Відповідачем до суду не подавалось. Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Подобєд І.М. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.11.2019 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2019 р. у справі № 904/3271/19 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених в її мотивувальній частині, а саме, для надання доказів сплати судового збору та доказів надсилання Позивачу у справі копії скарги і доданих до неї документів, які у Позивача відсутні, листом з описом вкладення. Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначити апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 04.02.2020 р. Відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що токож свідчить клопотання останього про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку із участю його представника в іншому судовому засіданні. Представник Позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання Відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги. Розглянувши вказане клопотання Скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Ст. 202 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених цим Кодексуом розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). Враховуючи наведене, та приймаючи до уваги відсутність обгрунтовання необхідності відкладення розгляду справи та не подання доказів, в підтвердження обставин викладених в клопотанні, щодо участі представника Скаржника в іншому судовому засіданні, колегії суддів розглядає апеляційну скаргу за наявними в справі матеріалами, а подані сторонами до суду першої інстанції докази дозволяють визначитись щодо законності оскаржуваного судового рішення. Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Відповідача. У судовому засіданні 04.02.2020 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.11.2018 р. між Фізичною особою-підприємцем Шевченком Олександром Михайловичем ( Експедитор ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" ( Замовник ) укладено Договір транспортного перевезення та експедирування вантажів автомобільним транспортом у межах України та в міжнародному сполученні № 081118/ЕА, предметом якого становить зобов`язання Експедитора від свого імені та за рахунок Замовника здійснити перевезення та організацію доставки вантажів у межах України та в міжнародному сполученні, використовуючи при цьому як власний транспорт, а також долучаючи до здійснення перевезення третю сторону на підставі договору, укладеного між експедитором та третьою стороною. Організовуючи перевезення вантажів, сторони керуються цим договором і Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ), ООН, Женева 1956р. За умовами розділу 2 договору до зобов`язань замовника належать, зокрема: надавати Експедитору оригінал або факс-копію транспортної заявки, що є невід`ємною частиною договору, за 48 год. до дати завантаження з підписом відповідальної особи та печаткою у довільній формі із зазначенням наступної інформації: маршрут; найменування вантажу; вага та об`єм вантажу (на один автомобіль); митне оформлення; кількість автомобілів; дата та час завантаження; адреса завантаження; вантажовідправник; контактна особа при завантаження та її телефон; адреса вивантаження; вантажоодержувач; контактна особа при вивантаженні та її телефон; прикордонний перехід; вартість послуг, строк доставки, додаткові умови (вантаж у складі збірного при необхідності), інші умови, які сторони домовляться вважати істотними ( п. 2.1 договору ); підготувати вантаж до перевезення до узгодженого строку; забезпечити належне оформлення товаросупровідних та митних документів, необхідних для безперешкодного проїзду автомобілів через країни та прикордонні переходи, якими здійснюється перевезення; забезпечити з дотриманням техніки безпеки завантаження-вивантаження ( п. 2.2 договору ). Розділом 3 договору передбачені обов`язки Експедитора, а саме: організовувати виконання визначених договором та заявкою послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів ( п. 3.1 договору ); подати транспортний засіб або забезпечити своєчасну подачу третьою стороною під завантаження транспортного засобу; своєчасне (перед завантаженням) подання необхідних документів ( ТТН, TIR, CMR, довідка перевізника про транспортні витрати від (до) кордону України ) за погодженням сторін; правильність завантаження, приймання вантажу від вантажовідправника в цілісній упаковці та за кількістю місць, їх маркування і нумерації ( п. 3.3 договору ); надати ввірений вантаж вантажоодержувачу в указані в заявці строки ( п. 3.4 договору ); направити замовнику оригінал рахунку-фактури та акта виконаних послуг у 3-денний строк після направлення їх факсових копій ( п. 3.6 договору ). Відповідно до п. 4.1 договору плата за послуги транспортування на кожне перевезення фіксується в заявці. Взаєморозрахунки по даному договору проводяться в національній валюті України. Для виконання послуг Замовник перераховує Експедитору суму, вказану у транспортній заявці, з урахуванням умов оплати, передбачених п. 4.1 договору. Сума включає в себе вартість послуг по перевезенню або вартість послуг експедирування якщо такі мають місце, розмір яких відображається у двосторонньому акті ( п. 4.2 договору ). П. 4.3 договору визначено, що оплата повинна бути здійснена після перевезення, підставою для оплати є рахунок-фактура та копія CMR, акт виконаних робіт ( факсові копії, підтверджені в подальшому у порядку, передбаченому п. 3.6 договору). Оплата здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту фактичного вивантаження, якщо інше не вказано у заявці. Даний договір вступає в силу з моменту його укладення та є дійсним до 31.12.2018 р. ( п. 8.1 договору ). У відповідності до умов п. 8.5 договору, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомила іншу сторону в письмовій формі про розірвання договору, термін його дії подовжується на кожний наступний календарний рік. Матеріали справи не містять письмових повідомлень сторін про розірвання договору, а отже як встановлено судом першої інстанції, з 01.01.2019 р. термін дії цього договору є подовженим на поточний календарний рік до 31.12.2019 р. включно. До договору сторонами були підписані договори-заявки ( а. с. 30, 32, 36, 40, 44, 48, 52, 56 т. с. 1 ). Згідно з цими договорами-заявками: маршрут перевезення Бєлгород ( Росія ) Дніпро ( Україна ); порядок розрахунків протягом 30 календарних днів з моменту вивантаження. Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання умов договору та транспортних заявок до нього Експедитор у лютому-березні 2019 року надав Замовникові транспортні та експедиційні послуги на загальну суму 154 000 грн., що підтверджується підписаними Замовником без заперечень та зауважень актами надання послуг № 69 від 20.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 70 від 22.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 74 від 25.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 81 від 26.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 85 від 28.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 86 від 28.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 90 від 05.03.2019 р. на суму 20 000 грн., № 91 від 12.03.2019 р. на суму 20 000 грн. ( а. с. 29, 33, 37, 41, 45, 49, 53, 57 т. с. 1 ), а також міжнародними товарно-транспортними накладними CMR від 20.02.2019 р., від 22.02.2019 р., № 110023 від 25.02.2019 р., № 461293 від 27.02.2019 р., № 082807 від 27.02.2019 р., від 04.03.2019 р., № 540833 від 11.03.2019 р. ( а. с. 35, 39, 43, 47, 51, 55, 59 т. с. 1 ). Відповідач своїх зобов`язань по оплаті наданих послуг у передбачені договором та транспортними заявками строки не виконав. В порядку досудового врегулювання спору Позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" було направлено претензію №12/06 від 12.06.2019 р. з вимогою про погашення суми заборгованості та нарахованої пені протягом 5-ти банківських днів. Відповідач отримав вказану претензію 25.06.2019 р., про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, однак претензійних вимог не виконав. У зв`язку з чим за Відповідачем, який відмовляється від виконання своїх зобов`язань за договором, обліковується заборгованість в сумі 154 000 грн. Відтак, враховуючи нездійснення наразі Відповідачем оплати за надані послуги за Договором транспортного перевезення та експедирування № 081118/ЕА від 08.11.2018 р., Фізична особа-підприємець Шевченко Олександр Михайлович звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" з позовом про стягнення суми основного боргу за договором перевезення у розмірі 154 000 грн., пені в розмірі 37 310 грн. ( в розмірі 0,2 % від несплачених за актами надання послуг сум за кожний день прострочення платежів, що за загальний період з 23.03.2019 р. по 29.07.2019 р. ), 4 % річних у розмірі 2 044 грн.38 коп. за загальний період з 23.03.2019 р. по 29.07.2019 р. та інфляційні нарахування у сумі 2 874 грн. за період з березня по червень 2019 року. Отже, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до сплати заборгованості за надані послуги та штрафних санкцій за порушення ( прострочення у виконанні ) зобов`язань зі своєчасної оплати наданих послуг, обумовлених в договорі. Беручи до уваги правову природу укладеного Договору транспортного перевезення та експедирування № 081118/ЕА від 08.11.2018 р., кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з транспортного експедирування. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) обов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами ( ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", ст. 929 ЦК України ). Викладене зумовлює погодження із доводами місцевого суду щодо визначення норм матеріального права, у світлі яких має вирішуватися питання відносно розглядуваного спору. Беручи до уваги встановлену ст. 204 ЦК України та не спростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України та ст. ст. 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України). Наразі, отримання коштів (штрафних санкцій) за надані послуги та прострочення виконання такого зобов`язання є належним об`єктом судового захисту у розумінні ст. 5 ГПК України та ст. 15 ЦК України правом Позивача, примушення Відповідача до сплати яких - є належним способом судового захисту у разі наявності порушення такого зобов`язання з боку останнього. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Враховуючи викладене, Відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із здійснення своєчасної оплати наданих транспортних та експедиційних послуг за договором, що зумовлює право Позивача у разі несвоєчасної невиконання, часткового невиконання зобов`язань по оплаті вартості виконаних послуг, у відповідності до п. 5.6 укладеного сторонами договору, вимагати у Відповідача сплати суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції, пеню в розмірі 0,2 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу та 4 % річних за неправомірне користування грошовими коштами за весь період прострочення платежу до дня оплати. У відповідності до п. 4.3 договору та за умовами узгоджених сторонами транспортних заявок Відповідач повинен був оплатити вартість наданих транспортних і експедиційних послуг протягом 30 календарних днів з моменту вивантаження авто на підставі рахунків-фактур, копій CMR та актів виконаних робіт. Отже, місцевим господарським судом встановлено, що Відповідач повинен був оплати вартість наданих послуг за актом надання послуг № 69 від 20.02.2019 р. у строк до 22.03.2019 р.; за актом надання послуг № 70 від 22.02.2019 р. до 25.03.2019 р. (оскільки останній день строку оплати 24.03.2019 р. припадає на неділю вихідний день); за актом надання послуг № 74 від 25.02.2019 р. до 27.03.2019 р.; за актом надання послуг № 81 від 26.02.2019 р. до 28.03.2019 р.; за актами надання послуг № № 85, 86 від 28.02.2019 р. до 01.04.2019 р. ( оскільки останній день строку оплати 30.03.2019 р. припадає на суботу вихідний день ); за актом надання послуг № 90 від 05.03.2019 р. до 04.04.2019 р.; за актом надання послуг № 91 від 12.03.2019 р. до 11.04.2019 р. Тому, строк виконання Відповідачем зобов`язань, визначених умовами договору, є таким, що настав. Відповідач факту надання йому Позивачем транспортних та експедиційних послуг не заперечив та не спростував, доказів належного виконання зобов`язань за договором в частині оплати вартості отриманих послуг суду не надав. Тому вимога Позивача про стягнення з Відповідача 154 000 грн. вартості наданих послуг підлягає задоволенню в повному обсязі. Перевіркою розрахунку пені, наданого Позивачем до заяви про уточнення позовних вимог, господарським судом встановлено, що Позивач нарахував пеню у більшому розмірі ніж встановлено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та допустив помилки у визначенні строків оплати за актами надання послуг № 70 від 22.02.2019 р. та № № 85, 86 від 28.02.2019 р. і, відповідно, у визначенні початкових дат нарахування пені за цими актами. Тож, після здісненого судом перерахунку пеня за загальний період з 23.03.2019 р. по 29.07.2019 р. у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України становить 17 877 грн. 27 коп., з огляду на що суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог у цій частині позову. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 19 432 грн. 73 коп. відмовлено. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіркою наданого Позивачем розрахунку 4 % річних господарським судом було виявлено помилки в частині визначення початкових дат нарахування річних за актами № 70 від 22.02.2019 р. та № № 85, 86 від 28.02.2019 р., які є аналогічними тим, що допущені при здійсненні розрахунку пені. За наслідками проведеного судом першої інстанції перерахунку 4 % річних за загальний період з 23.03.2019 р. по 29.07.2019 р. становлять 2 036 грн. 05 коп. Тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині позову підлягають частковому задоволенню, а в позовних вимог про стягнення річних у сумі 8 грн. 33 коп. слід відмовити. Дослідженням розрахунку інфляційних втрат судом було виявлено помилки у визначенні Позивачем періодів їх нарахування. Оскільки Відповідач згідно з умовами договору повинен був оплати вартість наданих послуг за актом надання послуг № 69 від 20.02.2019 р. у строк до 22.03.2019 р.; за актом надання послуг № 70 від 22.02.2019 р. до 25.03.2019 р.; за актом надання послуг №74 від 25.02.2019 р. до 27.03.2019 р.; за актом надання послуг № 81 від 26.02.2019 р. до 28.03.2019 р., то розмір боргу за цими актами з урахуванням індексу інфляції повинен визначатись виходячи з суми боргу, що існувала на останній день березня 2019 року, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з квітня 2019 року. У свою чергу, за актами надання послуг № № 85, 86 від 28.02.2019 р., № 90 від 05.03.2019 р. та № 91 від 12.03.2019 р., за якими вартість послуг відповідач повинен був оплатити 01.04.2019 р., 04.04.2019 р. і 11.04.2019 р. відповідно, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції повинен визначатись виходячи з суми боргу, що існувала на останній день квітня 2019 року, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з травня 2019 року. Після перерахунку господарським судом інфляційних нарахувань за загальний період з квітня по червень 2019 року, становлять 598 грн. 91 коп., тому вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми інфляційних нарахувань підлягає частковому задоволенню. Тож, у позовних вимогах про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 2 275 грн. 09 коп. було відмовлено. В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" на користь Фізичної особи-підприємця Шевченка Олександра Михайловича суми основного боргу за договором перевезення у розмірі 154 000 грн., пені в розмірі 17 877 грн. 27 коп., 4 % річних у розмірі 2 036 грн. 05 коп. та інфляційну складову в розмірі 598 грн. 91 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 2 617 грн. 68 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 339 грн. 98 коп. Судом відмовлено у задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 19 432 грн. 73 коп., 4 % річних у розмірі 8 грн. 33коп. та інфляційної складової в розмірі 2 275 грн. 09 коп. Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволені позову. Узагальнені доводи апеляційної скарги: строк оплати наданих послуг експедитування є таким, що не настав, оскільки Відповідач не отримував рахунки-фактури на оплату послуг, як передбачено п. 4.3 укладеного між сторонами договору; справу було розглянуто за відсутності представника Відповідача; товариство не мало змоги заявити клопотання про зменшення розміру пені; розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не співрозмірним із обсягом наданих адвокатом послуг. Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке. Щодо, строку оплати наданих послуг, то як зазначалося раніше п. 4.3 договору визначено, що оплата повинна бути здійснена після перевезення, підставою для оплати є рахунок-фактура та копія CMR., акт виконаних робіт ( факсові копії, підтверджені в подальшому у порядку передбаченому п. 3.6. договору ). Оплата здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту фактичного вивантаженння, якщо інше не вказано у заявці. Відповідно до підписаних Замовником без заперечень та зауважень актів надання послуг № 69 від 20.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 70 від 22.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 74 від 25.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 81 від 26.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 85 від 28.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 86 від 28.02.2019 р. на суму 19 000 грн., № 90 від 05.03.2019 р. на суму 20 000 грн., №91 від 12.03.2019 р. на суму 20 000 грн. та міжнародних товарно-транспортних накладних CMR від 20.02.2019 р., від 22.02.2019 р., № 110023 від 25.02.2019 р., № 461293 від 27.02.2019 р., № 082807 від 27.02.2019 р., від 04.03.2019 р., № 540833 від 11.03.2019 р., Позивач на виконання умов договору та транспортних заявок до нього у лютому-березні 2019 року надав Відповідачеві транспортні та експедиційні послуги на загальну суму 154 000 грн. Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції у відповідності до п. 4.3 договору та за умовами узгоджених сторонами транспортних заявок, строк виконання Відповідачем зобов`язань, визначених умовами договору, є таким, що настав. Стосовно доводів Скаржника, що Відповідач не отримував рахунки-фактури на оплату послуг, суд апеляційної інстанції зазначає, що рахунок-фактура за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер; ненадання рахунку-фактури, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні приписів ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити надані послуги, що були прийняті без зауважень ( у тому числі, без зауважень щодо відсутності виставленого рахунку, у зв`язку з тим, що акт наданих послуг та рахунок, за умовами Договору, виставляються разом ). Аналогічний правовий висновок наведений у постановах Верховного суду від 28.03.2018 р. у справі № 910/32579/15 та від 22.05.2018 р. у справі № 923/712/17. Щодо, доводів Скаржника пов`язаних із розглядом справи за відсутності представника Відповідача, то як вбачається з матеріалів справи судом першої інстанції вжито належних заходів до повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення 08.08.2019 р., 10.09.2019 р. уповноваженому представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" поштових відправлень з ухвалами суду від 05.08.2019 р. та від 28.08.2019 р., але останній не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні та на подання відзиву на позов. Разом з тим, посилання Відповідача в апеляційній скарзі на відсутність адвоката, що вимагає значних витрат та відсутності змоги сплатити його послуги не є спроможним, оскільки таке представництво міг здійснювати безпосередньо керівник підприємства, який своїм правом не скористався, відзив на позовну заяву та будь-яких документальних підтверджень чи доказів сплати послуг та належного виконання зобов`язань за договором надання транспортних та експедиційних послуг суду першої інстанції не надав. Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження ( п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989). Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що обставини невиконання заявником апеляційної скарги вимог ухвал суду першої інстанції, неявка в судові засідання без поважних причин та не повідомлення про це суду, не можуть розцінюватись судом як наміри по вжиттю заходів щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, а також як прояв поваги до суду та прав й охоронюваних законом інтересів інших учасників судового процесу. Наведене спростовує твердження Скаржника, що оскільки суд першої інстанції не відклав розгляд справи та розглянув справу без участі Відповідача, товариство не мало змоги заявити клопотання про зменшення розміру пені, розмір якої і так був зменшений судом першої інстанції за наслідками перерахунку стягуваної суми. Щодо витрат на послуги адвоката, розмір яких Скаржник вважає не співрозмірним із обсягом наданих послуг, то як вбачається с оскаржуваного рішення, судом першої інстанції були досліджені докази надані Позивачем на підтвердження понесення таких витрат, а саме: договір про надання правничої ( правової ) допомоги №01/07-19 від 22.07.2019 р., підписаний Фізичною особою-підприємцем Шевченком Олександром Михайловичем ( Клієнт ) та адвокатом Гармаш Іриною Сергіївною ( Адвокат ); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 3075 від 18.05.2016 р.; ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1001721 від 29.07.2019 р., виданий на підставі договору № 01/07-19 від 22.07.2019 р.; платіжне доручення № 388 від 25.07.2019 р. про оплату Фізичною особою-підприємцем Шевченком Олександром Михайловичем коштів в сумі 15 000 грн. згідно з договором від № 01/07-19 від 22.07.2019 р.; акт від 02.10.2019 р. приймання-передачі робіт, виконаних адвокатом Гармаш І.С. за договором про правничої (правової) допомоги №01/07-19 від 22.07.2019р. За наслідками дослідження вказаних доказів, та відповідно до приписів ст. 126, ч. 4 ст. 129 ГПК України, витрати Позивача на професійну правничу допомогу господарський суд поклав на Відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 13 339 грн. 98 коп. Разом з цим, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч. 6 ст. 126 ГПК України ). Скаржником не доведено неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які покладені на Відповідача, який не подавав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження. Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2019 р. у справі № 904/3721/19 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 05.02.2020 р. Головуючий суддя І.М. Кощеєв Суддя І. Л. Кузнецова Суддя І.М. Подобєд