Постанова 4818 № 640/19916/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 04 лютого 2020 року м. Харків справа № 640/19916/18 провадження № 22-ц/818/694/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК», Національне антикорупційне бюро України розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК», Національне антикорупційне бюро України про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року, постановлену під головуванням судді Золотарьової Л.І., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 14 листопада 2019 року), - в с т а н о в и в: У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, просив встановити факт, що станом на 31.12.2015 року він був кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК». Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року провадження у справі за вказаною заявою закрито. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що його заява про встановлення факту, що має юридичне значення підлягає розгляду саме в порядку цивільного судочинства, оскільки господарським процесуальним кодексом не передбачено порядку розгляду таких заяв. Крім того по даній справі корпоративні права не є предметом розгляду, встановленню підлягають лише відомості, які відображаються в реєстрі для інформації. Національне антикорупційне бюро України надало відзив на апеляційну скаргу, просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року залишити без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення юридичного факту того, що особа є кінцевим бенефіціарним власником товариства не входить до компетенції суду, оскільки для підтвердження набуття та припинення корпоративних прав існує певний порядок, який включає внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і встановлення такого факту судом підміняло б по суті дії державного реєстратора. Спори, пов`язані з реєстрацією учасника товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і кінцевого бенефіціарного власника товариства носять характер корпоративних та повинні розглядатися в порядку господарського судочинства. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України). Як роз`яснено в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Перелік фактів, які підлягають встановленню судом в окремому провадженні викладений в ч. 1 ст. 315 ЦПК України та не є вичерпним (ч. 2 ст. 315 ЦПК України). Зокрема, в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просив встановити факт, що станом на 31.12.2015 року він був кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК». Як на підставу вимог вказаної заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення вказаного факту йому необхідно для остаточного встановлення відповідного статусу та уникнення будь-яких непорозумінь щодо обсягу його прав та обов`язків. Заявник зазначає, що станом на 31.12.2015 року засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» виступали виключно фізичні особи він та ОСОБА_2 . Вони обидва вважаються кінцевими бенефіціарними власниками товариства, та відомості про це не повинні вноситись до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вважає, що внесення відомостей до реєстру про те, що лише ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» відбулося помилково, а саме: помилково не зазначено його разом з ОСОБА_2 кінцевим бенефіціарним власником товариства. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що станом на 31.12.2015 року він був кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК». Ухвалою судді Київського районного суду м.Харкова від 30 жовтня 2018 року відкрито провадження по справі за вказаною заявою (а.с.14). Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Статтею 19 ЦПК України передбачено, що в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Згідно роз`яснень п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством, а у разі відсутності прямої вказівки закону застосовується принцип розмежування підвідомчості за суб`єктним складом. За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів Тобто незалежно від суб`єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам. Згідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Матеріали справи свідчать про те, що у справі, що розглядається, відсутні правовідносини щодо права цивільного. Натомість має місце не просто встановлення факту, а предметом заяви ОСОБА_1 є встановлення факту того, що станом на 31.12.2015 року він був кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК». При цьому підставою порушення прав заявника є те, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що лише ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК», на думку заявника, відбулося помилково, а саме: помилково не зазначено його разом з ОСОБА_2 кінцевим бенефіціарним власником товариства. Отже у даному випадку мають місце вимоги, які не можуть бути вирішені лише шляхом встановлення факту, що має юридичне значення, що здійснюється в судах загальної юрисдикції, оскільки містять ознаки корпоративного спору. Відповідно такий спір не може бути розглянутий у порядку окремого провадження за правилами ЦПК України. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Юридичні факти, про встановлення яких просить заявник, не підлягають встановленню в судовому порядку. Висновок суду першої інстанції про те, що справа за вищевказаною заявою не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Тому колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук Повне судове рішення виготовлено 05.02.2020 року.