Постанова 4809 № 398/1692/19

ПОСТАНОВА Іменем України 04 лютого 2020 року м. Кропивницький справа № 398/1692/19 провадження № 22-ц/4809/217/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий - Кіселика С.А. (суддя-доповідач), суддів - Голованя А.М., Єгорової С.М. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2019 року у складі судді Авраменка О.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог В травні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути заборгованість в розмірі 40666 грн. 42 коп. за кредитним договором № б/н від 20.09.2010. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву від 20.09.2010, згідно якої отримав кредит у розмірі 3000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг в ПриватБанку та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/ між ним та банком складають договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтверджується підписом у заяві. Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач, в порушення умов договору, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим, станом на 11.04.2019 року, має заборгованість в сумі 40666 грн. 42 коп., з яких: -18896 грн.81 коп. заборгованість за тілом кредиту; -8703 грн. 01 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; -0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; -9917 грн. 67 коп. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; -736 грн. 24 коп. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн; а також штрафи: -500. грн. 00 коп. штраф (фіксована частина); -1912 грн. 69 коп. штраф (процентна складова). Короткий зміст рішення суду першої інстанцій та мотиви його прийняття Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2019 року - відмовлено в задоволені позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення суду мотивовано фактичним погашення відповідачем тіла кредиту та у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в частині стягнення нарахованої пені за прострочене зобов`язання, пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., штрафів (фіксована та складова частини) через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві від 20 вересня 2010 року, оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним та ухвалене на підставі неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду про те, що заборгованість за тілом кредиту ніби-то погашена не відповідають дійсності, Позивач зазначає, що дана кредитна лінія є поновлювальною, тобто передбачає багаторазове використання та погашення кредитних коштів у рамках встановленого ліміту. Крім того відповідачем не надано доказів, що свідчили про повне погашення кредитного ліміту. Встановлені судом першої інстанції обставини справи Судом першої інстанції встановлено, що з метою отримання банківських послуг, відповідач підписав анкету-заяву б/н від 20.09.2010, згідно якої отримав кредит у розмірі 3000.00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 17). В анкеті заяві вказано, що позичальник згоден з умовами, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами, Правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, та підтверджує те, що позичальник ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг. Умовами та правилами надання банківських послуг, які надані позивачем до матеріалів справи, передбачено умови щодо зміни кредитного ліміту, визначено відсоткову ставку за користування кредитними коштами та визначено обов`язки позичальника щодо погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також оплати комісії на умовах договору та сплати штрафів і пені відповідно до Витягу з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" Тарифів (п.2.1.1.5.5., п. 2.1.1.5.6, п. 2.1.1.5.7, п.2.1.1.12.1,п. 2.1.1.12.2, п.2.1.1.3.3) (а.с. 19-33). Згідно розрахунку позивача, станом на 11.04.2019 за відповідачем рахується заборгованість за кредитом в сумі 40666 грн. 42 коп., з яких: 18896 грн.81 коп. заборгованість за тілом кредиту; 8703 грн. 01 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9917 грн. 67 коп. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 736 грн. 24 коп. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи: 500. грн. 00 коп. штраф (фіксована частина); 1912 грн. 69 коп. штраф (процентна складова) (а.с. 14 - 16). Провадження у суді апеляційної інстанції Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову становить 40666 грн. 42 коп., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (з 01.01.2019 становить 192100 грн.), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, оцінюючи наявні у справі докази, які були надані до суду першої інстанції та були предметом дослідження, суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту, заборгованості за простроченим тілом кредиту, за нарахованими відсотками, пені та штрафів не підлягають задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві ОСОБА_1 від 20.09.2010 процентна ставка не зазначена (а.с. 17). Крім того, у заяві, підписаній відповідачем, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив окрім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за пенею і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені та штрафів у зазначених розмірах та порядку їх нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.09.2010) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11.04.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), оскільки такі не містять підпису позичальника викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131 цс19). Велика Палата Верховного Суду зазначала, що наявність у справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК Українипозивач не пред`явив. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція Українимає найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції Українидержава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК Україницивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК Українивказано, що зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів"(далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та інших виплат, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Ураховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення пені та штрафів. Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч. ч.5, 6 ст.81 ЦПК України). Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи. Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази, що надаються сторонами до суду мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Відповідно до приписів ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Матеріалами справи підтверджується, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на обґрунтування доводів позовної заяви щодо розміру заборгованості за тілом кредиту долучено: розрахунок заборгованості за договором № б/н від 20.09.2010 року, укладеного між АБ КБ «ПриватБанк» та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 11.04.2019 (а.с.14 -16); Анкету заяву від 20.09.2010 року; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; витяг з умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. В судове засідання суду першої інстанції представник позивача не з`явився, а надав письмове клопотання про розгляд справи без його участі, та ухвалення заочного рішення (а.с.65). При цьому, представник позивача зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з його боку відсутні. Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду, будь-яких заяв про долучення до матеріалів справи нових доказів позивачем не подано, а також не мотивовано та не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 20.09.2010 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Відповідно до вимог частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тобто, Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Суд, аналізуючи позовну заяву та розрахунок заборгованості, наданий АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дійшов висновку, що заборгованість за тілом кредиту у ОСОБА_1 не може бути більшою ніж встановлений Банком кредитний ліміт. Згідно анкети заяви ОСОБА_1 просив встановити кредитний ліміт в сумі 500 грн. Банк не надав доказів встановлення кредитного ліміту в іншому розмірі. Із розрахунку позивача вбачається, що відповідачем нарахована заборгованість за тілом кредиту в сумі 18896 грн. 81 коп., заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 8703 грн. 01 коп. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі останнім днем місяця, указаного на картці. Надавши розрахунок заборгованості за період з 03.06.2017 року по 11.04.2019 року позивач не надав до суду достатніх доказів які б дали можливість суду встановити, що дія кредитного договору пролонговано і позивачем здійснювався перевипуск картки. На підставі викладеного, суд вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням законодавства. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Як зазначалось вище, процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Виходячи із встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивач зазначає, що прострочений кредит це кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором. Але укладений між сторонами кредитний договір від 20.09.2010 у вигляді анкети-зави, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). У позовній заяві позивач зазначав, що відповідач отримав кредит у розмірі 3000 грн. у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок, а стягнути з відповідача просить 18896 грн. 81 коп. заборгованості за тілом кредиту та 8703 грн. 01 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту. Однак, про те, що відповідачу збільшувався кредитний ліміт понад 3000 грн. та дату з якої він був збільшений, позивач у позовній заяві не зазначає і таке збільшення не підтверджуються і наявними в матеріалах справи письмовими доказами по справі. Із наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи було збільшено кредитний ліміт. З огляду на викладене є підстави стверджувати, що визначений позивачем розмір простроченого тіла кредиту, збільшений за рахунок відсотків нарахованих за користування кредитним коштами. Такі обставини свідчать, що банком на підтвердження розміру заборгованості надано неналежні розрахунки, які ґрунтуються на не підписаних відповідачем Умовах та правилах надання банківських послуг та виходять за межі укладеної між банком на відповідачем письмової домовленості. Аналізуючи надані позивачем розрахунки заборгованості за правилами ст.89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості. Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором позивач до суду першої інстанції не надав. Сам суд зробити такий розрахунок не зміг, оскільки неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують, а зводяться до тверджень про неврахування судом першої інстанції Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку та Тарифів банку, щодо яких є правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, та до переоцінки доказів у справі, однак підстави для переоцінки доказів апеляційним судом відповідно до ст.367 ЦПК України відсутні. В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Висновки суду апеляційної інстанції Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374,375,381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлений 04 лютого 2020 року. Головуючий суддя С. А. Кіселик Судді: А.М. Головань С.М. Єгорова