Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/1886/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1565/20 Справа № 191/1886/17 Суддя у 1-й інстанції - Кухар Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А. суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В. за участю секретаря Черкас Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є уродженкою с.Кочетівка (Нагірне) Зачепилівського району Харківської області, де і проживала до заміжжя разом із своїми батьками за адресою: АДРЕСА_1 . У 2006 році вона завагітніла. Дізнавшись про це, її батьки виявили бажання змінити місце свого мешкання на більш наближене до її аби мати можливість надавати підтримку у догляді за дитиною. Вона з матір`ю, ОСОБА_3 , займались пошуком прийнятного варіанту житла для обміну на їхнє житло у Кочетівці, але варіант для обміну знайти не вдалося. Виникла необхідність у відчуженні належної її родині нерухомості з метою придбання на отримані від продажу кошти на Дніпропетровщині. Так, було продано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 та будинок (домоволодіння) АДРЕСА_3 . Одночасно із процесом продажу було знайдено і об`єкт для придбання двокімнатна квартира АДРЕСА_4 . При укладенні попередньої домовленості, ОСОБА_3 (покупцем) та ОСОБА_5 (продавцем) було узгоджено дату та місце нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу зазначеної квартири. Також при укладенні попередньої домовленості, вона разом із ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відвідували відділення банківської установи щодо перевірки справжності грошових коштів (купюр), призначених для розрахунку за придбання квартири. Купюри були перевірені співробітником банківської установи, ними складений перелік цих купюр із зазначенням серійного номеру кожної купюри, після чого дані кошти складені у пакет та передані їй на зберігання під розписку, а перелік залишився у ОСОБА_5 . Це було зроблено з метою швидкого та безпечного розрахунку в день підписання договору купівлі-продажу. Проте, у зв`язку із необхідністю одночасного врегулювання процесуальних питань по продажу об`єктів нерухомості на Харківщині та придбання квартири на Дніпропетровщині, виникла ситуація, при якій її батьки були позбавлені можливості прибути у визначену дату до приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лівінської Л.М. за адресою: АДРЕСА_5 років Жовтня, 4 для укладення та нотаріального посвідчення угоди. Вона, будучи вагітною, перебувала у розгубленому стані, не усвідомлюючи можливих ризиків, погодилась на запропонований відповідачем вихід із ситуації: їй виступити покупцем замість ОСОБА_3 . На той час вона не бачила іншої можливості вирішення цього питання, крім того її батьки неодноразово казали, що в майбутньому все їх майно однаково залишиться їй в якості спадщини. Так, в призначений день, в приміщенні нотаріальної контори, нею (як покупцем) був підписаний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . При підписанні зазначеного договору вона передала продавцеві вже знайомий їй пакет із грошима. Перевіривши купюри за переліком і пересвідчившись, що це саме ті гроші, які перевірялись у банківській установі, продавець прийняла кошти, передала їй ключі від квартири і підписала зазначений договір. Таким чином, вона стала титульним власником фактично батьківського нерухомого майна. Від придбання і дотепер її батьки володіють даним майном: зареєстровані у квартирі, відкрито і безперервно мешкають у ній, сплачують комунальні витрати, роблять поточний ремонт, утримують у належному стані. Останнім часом відповідач погрозами і знущаннями створив неможливі для проживання умови у їх спільній квартирі за місцем її реєстрації (постанова від 15 березня 2016 року у справі №206/1355/16-п вчинення насильства у сімї), чим змушує її з дитиною переховуватись у знайомих, а також погрозливо висловлюється на рахунок квартири, де мешкають її батьки. А отже вона має підстави вважати, що існує ризик для її батьків залишитись без житла, оскільки воно хоч і придбане на їх власні кошти (передані їй для купівлі квартири АДРЕСА_4 ), проте зареєстровано на її ім`я в період шлюбу з відповідачем. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 . Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 17 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Згідно зі п.1, 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. До коштів, які належали подружжю (їй/йому) особисто відносяться: набуті до шлюбу; одержані під час шлюбу, але як премії, нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги; як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала одному із подружжя, а також як відшкодування завданої йому моральної шкоди; як страхові суми, одержані одним із подружжя за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю; одержані під час шлюбу, але на підставі договору дарування, в порядку спадкування; одержані під час шлюбу за реалізоване майно, яке належало одному із подружжя на праві особистої приватної власності. Зокрема, кошти, одержані від реалізації спадкового майна, або майна, яке належало одному із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю цього подружжя, навіть якщо б вони були внесені в банк або іншу фінансову установу під час шлюбу. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 серпня 2003 року (а.с.40). Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська івд 25 березня 2016 року, яке набрадо законної силли, шлюб між сторонами було розіравно (а.с.145, 146). Згідно договору купівлі-продажу від 08 вересня 2006 року посвідченого приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лівінською Л.М., зареєстрованого в реєстрі №1223, ОСОБА_5 (продавець) передала у власність ОСОБА_1 (покупець), а покупець прийняла у власність належний продавцю на праві приватної власності квартиру за АДРЕСА_4 , а покупець сплатила продавцю за неї обговорену грошову суму у розмірі 20 000 грн. (а.с. 82). Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 08 версеня 2006 року, останній надав згоду дружині ОСОБА_1 на купівлю ним квартири АДРЕСА_4 за ціну та на умовах на свій розсуд (а.с.83). Справжність підпису ОСОБА_2 засвідчена приватним нотаріусом Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області 08 вересня 2006 року ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №1224. Нотаріусом також перевірено факт перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по паспорту ОСОБА_2 АЕ799414, виданому 26 серпня 1997 року Самарським РВДМУУМВС України в Дніпропетровській області, в якому є відмітка про реєстрацію шлюбу в міському відділі РАЦС м. Синельникове Дніпропетровської області, 09 серпня 2003 року (а.с.83). З довідки Синельниківського районного нотаріального округу від 08 версеня 2006 року за №948443-2672 вбачається, що згідно Єдиного реєстру заборон. квартира за адресою АДРЕСА_6 власником якої є ОСОБА_5 на 08 вересня 2006 року під забороною не перебуває (а.с.84). Відповідно до витягу Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 вересня 2006 року виданого приватним нотаріусом Лівінською Л.М. Синельниківського району Дніпропетровської області інформація щодо арешту та заборон відчуження об`єкту нерухомого майна за адресою АДРЕСА_6 відсутня (а.с.85). Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Синельниківське міжміське бюро технічної інвентаризації» №12802165 від 07 грудня 2006 року власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВЕВ №797908 р.№1223/08.09.2006 (а.с.9). В матеріалах справи міститься завірена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шауловою М.О. заява ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 06 лютого 2019 року згідно якої остання повідомляє про те, що дійсно 08 вересня 2006 року нею, ОСОБА_5 , за ціною 101 000 грн., що є еквівалентом 20 000 доларів США за курсом на 2006 рік, була продана квартира АДРЕСА_4 громадянам України ОСОБА_3 та її чоловіку ОСОБА_4 . Всі переговори щодо покупки її квартири вона вела з громадянами України ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_4 . Як їй відомо з їх особистих слів дані особи отримали кошти на покупку квартири від продажу належного їм майна в Харківській області. В день укладення договору з продажу квартири, покупці з`явитись особисто не змогли, так як закінчували свої справи на Харківщині, тому між ними виникла домовленість про те, що замість ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_4 , договір підпише їх донька ОСОБА_1 Відтак ОСОБА_5 заявляє, що ОСОБА_1 виступила формальним покупцем, який підписав договір, так як батьки не встигли приїхати на день посвідчення договору та дійсними покупцями і власниками згадуваної квартири були ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4 . Дана заява зареєстрована в реєстрі за №767.Зі спілкування з її колишніми сусідами в даній квартирі з моменту придбання і до цього часу ніхто окрім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживав і не проживає (а.с.101). З довідки, виданою квартальною ОСОБА_7 , від 22 травня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_6 з 12 грудня 2006 року і до тепер. Її чоловік ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований і дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_6 з 12 грудня 2006 року і до тепер, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована і дійсно проживала за адресою: АДРЕСА_6 з 12 грудня 2006 року і до дня її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Справжність підпису квартальної ОСОБА_7 засвідчено секретарем виконкому Іларіонівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Козловою О.С. та зареєстровано в реєстрі за №112 (а.с.11). З відповіді за вих.№5 від 16 березня 2016 року на запит адвоката Кургузова О.Ю. від 11 березня 2016 року №б/н КП «Зачепилівське БТІ» вбачається, що ОСОБА_3 в термін з травня по грудень 2006 року продала свій власний будинок за адресою: АДРЕСА_3 який дістався їй у спадок від її матері ОСОБА_9 (свідоцтво про право на спадщину видано Зачепилівською державною нотаріальною конторою від 14 грудня 2000 року р.№827). Даний житловий будинок був проданий 07 листопада 2006 року, згідно договору купівлі-продажу виданий Зачепилівською державною конторою під реєстровим №1205 (а.с.8). З договору купівлі-продажу від 16 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Зачепилівського районного нотаріального округу Харківської області Тютькіною А.І. та зареєстрованого за №1842, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 (у шлюбові ОСОБА_11 ) (продавці) продали у власність покупцю ОСОБА_12 майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 за 5070 грн. (а.с.7). Кошти, які були передані позивачу ОСОБА_1 її батьками - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для придбання житла, належали саме їм, що також не оспорювалося сторонами у судовому засіданні, а тому зазначені кошти не можна розцінювати особистою власністю позивача ОСОБА_1 . Слід зазначити, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження придбання під час перебування у шлюбі із відповідачем спірної квартири за 20 000 грн. саме за її особисті кошти. Отже, суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про придбання квартири у період шлюбу сторін за особисті кошти позивача належними доказами у справі не підтверджуються. Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права є безпідставними. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до переоцінки висновків рішення суду, тлумачення норм права. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволеня. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді