Постанова 4804 № 235/403/19

Єдиний унікальний номер 235/403/19 Номер провадження 22-ц/804/385/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 05 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд колегією в складі: Суддів Никифоряка Л.П. (доповідач), Гапонова А.В., Новікової Г.В., розглянувши в м. Бахмут цивільну справу без повідомлення учасників справи за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій подано апеляційну скаргу Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2019 року (головуючий у суді 1 інстанції Назаренко Г.В.), В С Т А Н О В И В: В позові пред`явленому до суду 15 січня 2019 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» /надалі Банк/ просив суд стягнути з позичальника ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, що виникла станом на 08 січня 2019року в розмірі 117 466,00грн, з яких заборгованість за кредитом 34 715,25грн, заборгованість по процентах за користування кредитом 82 254,01грн, заборгованість за комісією 496,74грн. Існування такої заборгованості Банк пов`язував із неналежним виконанням з боку відповідача зобов`язань взятих на підставі кредитного договору № 25881863 від 11 грудня 2013 року. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 21 жовтня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування скарги заявник посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вважав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення позивачем строку позовної давності, оскільки перебіг позовної давності щодо кожного періодичного (щомісячного) платежу діє у межах строку кредитування згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України та починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обраховується окремо щодо кожного простроченого платежу. Заявник погоджувався, що строк позовної давності сплив щодо платежів за період з 11 липня 2014 року по 11 січня 2016 року, однак підлягає стягненню заборгованість в сумі 36 194,78грн за період з 11 лютого 2016 року по 10 грудня 2016 року, а також проценти відповідно до статті 625 ЦК України за ставкою 59% річних за період з 12 грудня 2016 року по 15 січня 2019 року. На час перегляду справи судом апеляційної інстанції відзив не надходив. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. Кредитним договором № 25881863 від 11 грудня 2013 року /надалі Кредитний договір/ погоджено умови договору з позичальником та надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 41 700грн строком до 11 грудня 2016 року та погоджено графік повернення кредиту /а.с. 8-11/. 13 квітня 2018 року Банк на адресу ( АДРЕСА_1 ), яку позичальник вказав у анкеті на отримання кредиту як місце свого проживання направив письмову вимогу (Повідомлення) та попередив про наявність заборгованості в розмірі 127 754,43грн /а.с.12/. В розрахунку наданому Банком зазначено що за договором № 25881863 від 11 грудня 2013 року, укладеним між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 08 січня 2019 року мається заборгованість в загальному розмірі 117 466,00грн, з яких заборгованість за кредитом 34 715,93грн, прострочена заборгованість за процентами 82 254,01грн, заборгованість за комісією 496,74грн /а.с.16-18/. Постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 01 серпня 2018 року приватним виконавцем на підставі Виконавчого напису приватного нотаріуса від 30 травня 2018 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 заборгованість за період з 15 травня 2017 року по 15 травня 2018 року в розмірі 129 787,39грн /а.с.50,51/. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведені обставини щодо неналежного виконання зобов`язань взятих на себе за кредитним договором з боку позичальника ОСОБА_1 , однак стягувачем пропущено строк позовної давності. Суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Встановлені у даній справі обставини дозволяють дійти висновку про те, що між сторонами виникли відносини на підставі кредитного договору № 25881863 від 11 грудня 2013 року за умовами якого Позичальнику наданий кредит у розмірі 41 700,00грн строком на 36 місяців до 11 грудня 2016 року. Та сторони не заперечували того, що Банк виконав взяте на себе зобов`язання та надав позичальнику кошти в розмірі визначеному в Кредитному договорі. Даний договір міститься в матеріалах справи, визнається відповідачем, містить відомості про прізвище та підпис особи позичальника, тому є належним та допустимим доказом. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. В Кредитному договорі сторони дійшли згоди щодо процентної ставки за користування кредитом на 12% річних (пункт 1.3 Договору). Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В ході судового розгляду підтверджені обставини з приводу того, що позичальник не виконав умови Кредитного договору належним чином, з огляду на що утворилася заборгованість. Отже вірні висновки суду першої інстанції про наявність у позикодавця правових підстав для стягнення з позичальника на підставі Кредитного договору неповернутого кредиту в розмірі 13 177,24грн та процентів за користування кредитними коштами в межах дії Кредитного договору в розмірі 16 447,19грн. У той же час, частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сторони в пункті 3.1.4 Кредитного договору передбачили, що у випадку порушення зобов`язання з повернення кредиту, нарахування процентів на заборгованість за основною сумою кредиту, яку не було своєчасно повернуто відповідно до Графіку повернення кредиту здійснюється щоденно на суму такої простроченої заборгованості за ставкою 59% річних, виходячи з 360 днів у році. Таким чином, також ґрунтуються на положенням чинного законодавства та витікають із умов щодо яких сторони Кредитного договору дійшли згоди вимоги Банку про стягнення процентів за користування коштами на підставі статті 625 ЦК України в розмірі 16499,37грн відповідно до наданого Банком розрахунку. Однак відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією в сумі 6 630,05грн. Відповідно до умов Кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі та особливості регулювання відносин сторін у даній частині визначаються Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Згідно пункту 3.2.1 Кредитного договору, щомісячна комісія за супроводження кредиту (за надання Банком пакету послуг по видачі кредиту) становить 1,59 % щомісяця. Таким чином, в частині стягнення комісії слід відмовити, оскільки такі умови призводять до зміни у витратах позичальника, що є незаконним в силу частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що має своїм наслідком нікчемність умов договору в цій частині. Отже позовні вимоги та доводи апеляційної скарги щодо нарахування комісії є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову Банку в зв`язку з пропуском строку позовної давності. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд в межах загального трирічного строку позовної давності за період з 11 лютого 2016 року по 10 грудня 2016 року в межах строку дії Кредитного договору, оскільки Банк звернувся до суду з позовом 15 січня 2019 року. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові та ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитом у розмірі 13 117,24грн, заборгованість за процентами у розмірі 16 447,19грн та проценти відповідно до статті 625 ЦК України в розмірі 16499,37грн. З огляду на часткове задоволення позовних вимог банку судові витрати понесені позивачем у суді першої та апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 141 ЦПК України підлягають перерозподілу. Оскільки позовні вимоги Банку підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом та з апеляційною скаргою підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам у загальній сумі 3 272,12грн, а саме в розмірі 753,22грн за подання позову та 2 518,90грн за апеляційну скаргу (розмір заявлених вимог 117 466,00грн (100 %), розмір вимог, що підлягають задоволенню 46 063,80 (39,21 %), розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом - 1 921,00 грн., а до суду апеляційної інстанції 2 881,50грн (1 921,00 х 39,21 % : 100 % = 753,22; 2 881,50 х 87,42% : 100% = 2 518,90). Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 117 466,00грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 21 жовтня 2019 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитом в загальному розмірі 46 063,80(сорок шість тисяч шістдесят три) гривні 80 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» судовий збір в розмірі 3 272,12грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 05 лютого 2020 року. Судді: