Постанова 4854 № 400/1115/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1115/19 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 15.02.2019 № Ф-69840-17 на суму 18 276,72 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з вищевказаним адміністративним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач не дотримався вимог Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Закон № 2464) та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (надалі - Інструкція). Зазначала, що, в порушення вказаних нормативних актів, відповідач не вказав у вимозі період, в якому виник борг; не зазначив конкретну норму права, на підставі якої надіслав вимогу; не послався на акт документальної перевірки та рішення щодо нарахування недоїмки. Крім цього, відповідач визначив суму недоїмки за відсутності звітності платника, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. Просила взяти до уваги, що взяття її на облік як платника єдиного внеску відбулось без її заяви, тому нарахування недоїмки з єдиного внеску не відповідає чинному законодавству. Також позивач зазначала, що з травня 2014 року вона фактично припинила підприємницьку діяльність. В квітні 2019 року на підставі заяви позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення позивачем підприємницької діяльності. Отже на день звернення з позовом до суду вона не є фізичною особою-підприємцем. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11 вересня 2019 року визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 № Ф-69840-17 на суму 18 276,72 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду, податковий орган подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - платник зобов`язаний визначити базу нарахування не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску; - посилання на облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення. Обставини справи. Суд першої інстанції встановив, що згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи підприємця № 769246, ОСОБА_1 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємці 04.02.2009. Відповідно до наданої суду інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача була «роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (основний) (код КВЕД 52.11.0)» та «роздрібна торгівля м`ясом та м`ясними продуктами (код КВЕД 52.22.0)». 05.04.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності. До позовної заяви ОСОБА_1 додала довідки, видані ТОВ «Стивідорна компанія Нікмет-Термінал», про те, що позивач з 20.05.2014 працює на посаді тальмана складської служби. Крім того, ТОВ «Стивідорна компанія Нікмет-Термінал» надано суду довідки про заробіток позивачки. 15.02.2019 Управління, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-69840-17, якою повідомило позивача про заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276, 72 грн та про необхідність сплати вказаної суми недоїмки протягом 10 календарних днів з дня одержання вимоги (надалі Вимога). До відзиву Управління додало: витяг з ІКП та детальний розрахунок сум заборгованості з ЄСВ. Відповідно до цих документів, нарахування було здійснено: 09.02.2018 за 2017 рік, сума 8 448 грн, 19.04.2018 за І квартал 2018 року, сума 2 457, 18 грн, 19.07.2018 за ІІ квартал 2018 року, сума 2 457, 18 грн, 19.10.2018 за ІІІ квартал 2018 року, сума 2 457,18 грн, 21.01.2019 за VI квартал 2018 року, сума 2 457, 18 грн. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган визначив суму недоїмки з порушенням вимог частини 3 статті 9 Закону № 2464 та пункту 4 розділу VI Інструкції, які не передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону № 2464. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. На підставі пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. За правилами абзаців 1 та 2 частини 5 статті 8 Закону № 2464 (в редакції, чинній у 2017-2018 роках) єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Відповідно до чинної до 01.01.2017 редакції пунктів 2 і 3 частини 1 статті 7 («База нарахування єдиного внеску») Закону № 2464, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2). Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3). Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальним страховим внеском є сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано інформації про те, яку систему оподаткування обрала ОСОБА_1 З 01.01.2017 слова «має право» в абзаці другому пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 були замінені словом «зобов`язаний», а пункт 3 був доповнений абзацом такого змісту: «Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пропорційно до сплаченого єдиного внеску. Слід також зазначити, що податковий орган не надав інформації, на підставі якого пункту (2 чи 3) частини 1 статті 7 Закону № 2464, було здійснено нарахування ЄСВ позивачу. Водночас, і пунктом 2, і пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464, як вказано вище, встановлено, що обов`язок визначення бази нарахування покладений на платника єдиного внеску. В ході судового розгляду встановлено, що позивач базу нарахування не визначила. За змістом частин 2, 3 статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Податковий орган не здійснив перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску, а відтак наявність звітності, поданої ОСОБА_1 , та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464, нараховується єдиний внесок, не довів. Отже, належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску в сумі 18 267,72 грн також відсутні. За приписами, наведеними у пункті 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464, недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. На підставі частини 4 статті 25 Закону № 2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. За змістом пункту 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто, у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності). Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що податковий орган визначив суму недоїмки з порушенням вимог частини 3 статті 9 Закону № 2464 та пункту 4 розділу VI Інструкції, які не передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску, у зв`язку з чим вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та належить скасуванню. Згідно з пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ZWIERZYСSKI v. POLAND", Арр. 34049/96, 19 June 2001 позбавлення майна, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Під час втручання необхідно дотримуватися "справедливої рівноваги" між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі CASE OF PRESSOS COMPANIA NAVIERA S.A. AND OTHERS v. BELGIUM, App. № 17849/91, 20 November 1995). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар. При цьому, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі "BEYELER v. ITALY", App. № 33202/96, 5 January 2000). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок Крім цього, згідно п. 17 рішення у справі «POLIMERKONTEYNER, TOV v. UKRAINE», Арр. 23620/05, 24 November 2016, будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову. Доводи апеляційної скарги. Доводи апелянта, що платник зобов`язаний визначити базу нарахування не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску не спростовують висновків суду щодо визначення суми недоїмки з порушенням вимог частини 3 статті 9 Закону № 2464 та пункту 4 розділу VI Інструкції. Посилання апеляційної скарги на облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів також відхиляються колегією суддів, адже останні з огляду на приписи частини 2 статті 90 КАС України не мають для суду наперед встановленої сили та досліджувались судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи. Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 400/1115/19 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий: О.І. Шляхтицький Суддя: Г.В. Семенюк Суддя: С.Д. Домусчі