Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.003961

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003961 пров. № 857/14038/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Судової-Хомюк Н.М., Коваля Р.Й., за участю секретаря судового засідання Федак С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (головуючий суддя Кравців О.Р., м. Львів, повний текст складено 02.12.2019) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 14.07.2016 по 01.03.2018 у розмірі 64707,16 грн; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2016 по 01.03.2018 у розмірі 64707,16 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення із розрахунку 562,44 грн. в день за період із 01.08.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.07.2016 по 01.03.2018. Зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.07.2016 по 01.03.2018, виходячи з розрахунку базового місяця вересень 2013 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення із розрахунку 562,44 грн. в день за період із 01.08.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова оскаржив його в апеляційному порядку, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону, порушує інтереси відповідача тому просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В апеляційній скарзі зазначає, що в ході судового розгляду до відома суду 15.08.2019 за вих. №3807, 21.10.2019 за вих. №4772, 13.11.2019 за вих. №5157 та 19.11.2019 за вих. №5252 у формі обгрунтованих відзиву та пояснень доведено позицію відповідача, за якою позовні вимоги вважає безпідставними, спір надуманим, а також при цьому звернуто увагу суду на невідповідність об`єктивним обставинами зазначеної позивачем початкової календарної дати (14.07.2019) періоду, з якого на його думку у нього є право на стягнення вищевказаних коштів (індексації). При цьому судом першої інстанції не звернуто увагу на обґрунтовані доводи відповідача, за якими відповідно до статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до статті 5 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Саме до таких установ і належить КЕВ м. Львова, на який фактично лягає тягар відшкодування за судовими рішеннями стягуваних позивачами сум у такого роду спорах при тому, що відповідач діяв в умовах недофінансування витрат на виплату індексації грошового забезпечення в роки проходження служби позивачем. Відтак, виходячи з принципу справедливості та законності підстав та обов`язку для проведення таких виплат у КЕВ м. Львова на користь позивача немає. Окрім викладених фактичних обставин, які доведено у формі пояснень до відома суду, власну позицію також обгрунтовано посиланням на діючі нормативно-правові акти та їх положення, службову переписку з вищестоящими органами військового управління. Однак, суд першої інстанції не дав цьому належної оцінки та не прийняв до уваги обґрунтовані доводи представників КЕВ м. Львова, а тому оскаржуване рішення у цій адміністративній справі підлягає скасуванню. Згідно ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Міністерства оборони України від 19.12.2013 №892 «Про забезпечення службової діяльності територіальних управлінь внутрішнього аудиту та фінансового контролю» Західне управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України зараховане на фінансове забезпечення до квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - КЕВ м. Львова). Наказом Міністра оборони України №621 від 06.07.2016 полковника ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом старшим інспектором відділу аудиту в бюджетній сфері Західного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю. У період з 14.07.2016 по 31.07.2018 ОСОБА_1 проходив військову службу в Західному територіальному управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 23.07.2018 №440 ОСОБА_1 начальника відділу організації та забезпечення якості внутрішнього аудиту звільнено у запас за підп. «й» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Листом від 16.07.2018 на звернення ОСОБА_1 стосовно виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби в Західному територіальному управлінні внутрішнього аудиту з 14.07.2016 по 31.07.2018 надано відповідь, що відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. З 01.01.2016 грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 3 було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання. Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 не передбачено механізм нарахування та виплати індексації за період після 01.01.2016, отже підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 14.07.2016 по 31.07.2018 немає. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що у відповідності до вимог частин 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 згаданого Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до ст.ст. 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078). Згідно з п. 1-1 вказаного Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році - 103 відсотка, у 2018 році - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Відповідно до п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби. За змістом п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. З огляду на це суд першої інстанції правильно вважав, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації. Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015). Оскільки, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, то суд першої інстанції підставно вважав, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Судом першої інстанції з?ясовано, що спору між сторонами з приводу періоду, у якому мала нараховуватися індексація позивачу, немає. Сторони погодилися, що періодом нарахування індексації є липень 2016 року - лютий 2018 року. Згідно Розрахунку нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 наданому відповідачем позивачу належить до виплати 4665,53 грн. При цьому базовим місяцем визначено вересень 2013 року - введення посади до штату, та вересень 2016 року - створення нової установи. Надаючи оцінку вказаному Розрахунку суд першої інстанції вірно врахував, що згідно з п. 10-2 Порядку №1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник. Судом з`ясовано, що позивач у період грудня 2015 року не служив у Збройних Силах України, та прийнятий на військову службу за контрактом старшим інспектором відділу аудиту в бюджетній сфері Західного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю у липні 2016 року. Відповідачем зазначено, що посада старшого інспектора відділу аудиту в бюджетній сфері, на яку прийнятий ОСОБА_1 , в штаті Управління з 02.09.2013. З огляду на це, суд першої інстанції правильно вважав правомірним врахування відповідачем для нарахування індексації позивачу базовим місяцем вересень 2013 року, у зв`язку з заснуванням такої посади саме у вересні 2013 року. Аналогічний висновок викладено Міністерством соціальної політики України у листі від 14.06.2016, згідно з яким обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації новоприйнятих працівників має здійснюватися з наступного місяця після підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, яку займає працівник. У випадку, якщо працівника прийнято на новостворену посаду, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації має здійснюватися з наступного після створення посади місяця. Крім того, суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, правильно вважав необґрунтованими твердження Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про те, що він як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки виключно у межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом, оскільки відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення). Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. При цьому, вірною є позиція суду першої інстанції про те, що з огляду на те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку при звільненні, а відповідальність роботодавця за невиплату чи несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, слід дійти висновку про можливість застосування відповідних норм КЗпП України. Індексація заробітної плати є складовою грошового забезпечення військовослужбовця. Оскільки, наказом начальника Західного територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 31.07.2018 №161 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, згідно довідки про грошове забезпечення позивача середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 562,44 грн і суд дійшов висновку про необхідність нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, то відповідно правильним є висновок про те, що слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із розрахунку 562,44 грн в день за період із 01.08.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Крім того, розглядаючи спір судом першої інстанції вірно враховано, що 31.05.2017 Уряд посилив соціальний захист військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу, які звільняються зі служби, а також членів їх сімей та вніс зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 №375 «Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Тому нарахування та виплати позивачу слід проводити з врахуванням п. 2 Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ефективним способом захисту прав та інтересів позивача є часткове задоволення позовних вимог. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року по справі № 1.380.2019.003961 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді Н.М. Судова-Хомюк Р.Й. Коваль повний текст складено 03.02.2020