Постанова 4855 № 826/2421/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2421/16 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., При секретарі: Пономаренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив: - визнати протиправним і скасувати рішення Уповноваженої особи про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 19.02.2015 №007-29713-190215, укладеного між позивачем і АТ «Дельта Банк» (далі - Банк), оформлене наказом від 16.09.2015 №813; - зобов`язати Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі дого-вору банківського вкладу (депозиту) від 19.02.2015 №007-29713-190215 у розмірі 167196,91 грн. за рахунок Фонду; - зобов`язати Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників АТ «Дельта Банк», якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором від 19.02.2015 №007-29713-190215 у розмірі 167196,91 грн. за рахунок Фонду. Позов обґрунтовано тим, що позивач є вкладником Банку і на нього поширюються передбачені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» гарантії відшкодування коштів за вкладом згідно з договором банківського вкладу (депозиту). Вважає, що всупереч ст.ст. 26, 27 цього Закону відповідач не включив його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року закрито провадження в адміністративній справі в частині визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 19.02.2015 №007-29713-190215, укладеного між позивачем і АТ «Дельта Банк», оформлене наказом від 16.09.2015 №813. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити відшкодування коштів за вкладом на рахунку № НОМЕР_1 за договором від 19.02.2015 №007-29713-190215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро в сумі 6000 (шість тисяч) євро за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову в іншій частині. Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що умови договорів банківських вкладів, укладених між Банком та фізичними особами після 16.01.2015 включно, за якими здійснюються перерахування коштів на вкладні рахунки з рахунків фізичних осіб, що є одночасно кредиторами Банку, надають таким кредиторам-фізичним особам переваги перед іншими кредиторами, відтак такі договори є нікчемними на підставі пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Оскільки відповідач під час процедури перевірки правочинів, що містять ознаки нікчемних мають діяти в межах процедури, визначеної Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема направлення на адресу позивача повідомлення про нікчемність правочину. Враховуючи, що вказане повідомлення позивачем не оскаржено у судовому порядку, відтак вказані обставини виключають можливість зобов`язати відповідача включити позивача до переліку вкладників. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 19 лютого 2015 року між Банком і ОСОБА_1 (Вкладник) укладено договір №007-29713-190215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у євро на суму 6000 євро на строк з моменту зарахування вкладу на рахунок № НОМЕР_1 , який Банк відкриває позивачу, та по 20.05.2015. Згідно з додатковою угодою від 19.02.2015 №1 п. 1.8 ст. 1 цього договору викладено у наступній редакції: « 1.8 Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовились, що умови п. 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі до цього договору не застосовуються. У разі, якщо в день укладання сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений». У відповідності до виписки по угоді від 19.02.2015 №007-29713-190215 на рахунок позивача № НОМЕР_1 19.02.2015 зараховано кошти в сумі 6000 євро, які надійшли з рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_2 . Наявність коштів у сумі 6000 євро на рахунку позивача НОМЕР_3 підтверджується також копією довідки Банку від 09.11.2015 №05-3125613/1. У той же час, Постановою Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ АТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів та встановлено обмеження в його діяльності, зокрема: здійснювати залучення коштів від фізичних осіб в обсязі, що не перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валюти), та за процентними ставками, не вищими, ніж середні по банківській системі; не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків. На підставі постанови Національного банку України від 02.03.2015 №150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015 за №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 08.04.2015 №71 та від 03.08.2015 №147 строк здійснення тимчасової адміністрації запроваджено на шість місяців та продовжено по 02.10.2015 включно. На підставі постанови Національного банку України від 02.10.2015 №664 про відкликання банківської ліцензії АТ «Дельта Банк» та згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.10.2015 №181 розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно. Відповідно до рішень виконавчої дирекції Фонду від 20.02.2017 №619 і від 04.04.2019 №772 строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» продовжено до 04.10.2020, а також продовжено повноваження ліквідатора Кадирова В.В. на відповідний період. Згідно з рішеннями виконавчої дирекції Фонду від 24.10.2019 №2705 Уповноваженою особою призначено Матвієнка Андрія Анатолійовича . У відповідності до додатку №1 до Протоколу від 15.09.2015 засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи №408 від 29.05.2015, до реєстру договорів за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», включено договір, укладений між Банком і позивачем. Наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 №813 (із змінами, внесеними наказом від 22.09.2015 №836) у зв`язку із виявленням Комісією з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» нікчемних правочинів відповідно до частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», застосовано наслідки нікчемності до договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 частиною третьою ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» згідно Переліку, наведеного у додатку №1 до цього наказу, до якого, серед іншого, включено договір, укладений між Банком і позивачем. 29 грудня 2015 року позивач звернувся до Уповноваженої особи із заявою про надання інформації щодо знаходження його у реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Листом Уповноваженої особи від 12.01.2016 №05-3215396 повідомлено позивача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) згідно з п. 7 частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Оскільки позивача не включено до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами у банку за рахунок Фонду, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено обмежень щодо укладення договору банківського рахунку чи зарахування на нього коштів від іншої особи, а також передбачених п. 7 частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обставин, з якими пов`язується нікчемність правочину, тому наявні підстави для зобов`язання відповідача подати до Фонду додаткову інформацію про позивача, якому необхідно здійснити виплату відшкодування згідно умов договору від 19.02.2015 №007-29713-190215. Разом з тим, оскільки Фонд формує загальний реєстр вкладників на підставі переліку вкладників або додаткової інформації, отриманих від Уповноваженої особи, а Уповноваженою особою не було включено позивача до Переліку вкладників та додаткова інформація стосовно позивача до Фонду не надавалася, тому у Фонду були відсутні правові підстави для включення позивача до Загального реєстру. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. У силу вимог частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI). Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Згідно з частиною першою ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452-VI), Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника. У силу вимог пункту 3 частини першої статті 2 Закону, вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладником в розумінні п. 4 частини першої ст. 2 Закону № 4452-VI, є фізична особа, яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Частинами першою-третьою, п`ятою-шостою ст. 27 Закону №4452-VI передбачено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000,00 грн. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. З матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі договору банківського вкладу (депозиту) №007-29713-190215 від 19.02.2015 відкрито у Банку вкладний рахунок, на який зараховано кошти у сумі 6000 євро. Вказані кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку іншої фізичної особи у ПАТ «Дельта Банк», що підтверджено випискою з рахунку. Отже, позивач є вкладником банку, на якого розповсюджуються гарантії на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у межах гарантованої суми у розмірі 200 000 грн. Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону. На підставу нікчемності вчиненого позивачем правочину Уповноважена особа Фонду посилається на пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. Так, частиною третьою ст. 38 Закону №4452-VI визначено перелік підстав для визнання правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку нікчемними. У відповідності до п. 7 частини третьої вказаної статті, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15, від 16 січня 2020 року у справі № 821/3563/15-а. Колегія суддів зазначає про те, що умови вказаного договору банківського вкладу, укладеного з позивачем, не містять в собі жодних умов, які б передбачали платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» за вказаним договором передбачають лише відкриття рахунку вкладника, нарахування процентів, а також повернення суми вкладу та виплату нарахованих процентів. Водночас, норми чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що посилання апелянта на п.7 частину третю ст.38 Закону №4452-VI, як на встановлену підставу визнання договору банківського вкладу нікчемним, є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані Уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 цього Закону. При цьому, при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного Уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 ЦК України та частина третя статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Вказаний правовий висновок у аналогічних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №826/1476/15. У той же час, у ході розгляду справи Уповноваженою особою не надано доказів, які б свідчили, що укладений позивачем правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Не надано також і обвинувального вироку суду, в якому було б встановлено вину позивача або посадових осіб ПАТ «Дельта Банк» з приводу укладення договору банківського вкладу від 19.02.2015. Відсутність вказаних обставин дає суду підстави стверджувати про необґрунтованість доводів відповідача щодо нікчемності укладеного правочину позивача з банком. Щодо посилань апелянта про те, що спірний договір укладено та кошти надійшли з рахунку іншої особи у період дії постанови НБУ від 30.10.2014 №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта банк» до категорії проблемних», колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Разом з тим, договір банківського рахунку №007-29713-190215 укладено 19 лютого 2015 року, у цей же день здійснена транзакція щодо зарахування коштів на відкритий відповідно до цього договору рахунок позивача. При цьому, Постанову Правління Національного банку України № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» прийнято 02 березня 2015 року. Відтак, на дату укладення договору банківського вкладу, позивач не міг знати про те, що у ПАТ «Дельта Банк» запроваджено обмеження щодо окремих операцій, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних прийнято не було. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.01.2020 у справі №821/3563/15-а. Твердження відповідача про порушення позивачем при перерахуванні коштів на рахунок п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у АТ «Дельта Банк», яким заборонено зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи, є неприйнятними, оскільки дана обставина не спростовує факт проведення цим банком трансакції та зарахування коштів на рахунок позивача. Крім того, додатковою угодою №1 від 18.02.2015 внесено зміни до договору, якими передбачено, що вказані Правила до відносин, що виникають на підставі договору, не застосовуються. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткової угоди №1 про застосування пункту 1.8 до вказаного Договору в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування в банку. При цьому, колегія суддів зазначає, що приписи пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» визначають, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткової угоди №1, а не пункту 5.11 Правил. Даний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 826/5190/16. З огляду на зазначене, оскільки позивач набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду, але не був включений Уповноваженою особою до переліку вкладників з причин, правомірність яких не доведена перед судом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, якій необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу від 19.02.2015 №007-29713-190215, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук