Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/3264/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3264/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Несін К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року, суддя Білоноженко М.А., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Соснівського відділу Державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправними та скасування постанов,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Соснівського відділу Державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Соснівського відділу Державної виконавчої служби м.Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаської області Шевчук А.В. у виконавчому провадженні №48666975 від 05.09.2018 року про накладення штрафу в розмірі 28081,53 грн; - визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Соснівського відділу Державної виконавчої служби м.Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаської області Шевчук А.В. у виконавчому провадженні №48666975 від 30.07.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 2717,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постанова про накладення штрафу прийнята на виконання вимог ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону від 28.08.2018 року, та застосовано штраф по заборгованості за 2015-2018 роки. Позивач вказав, що Закон не має зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Також зазначив, що постанову про стягнення витрат виконавчого провадження прийнято суперечить вимога Закону, оскільки така постанова приймається одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Крім того, наголосив, що до витрат виконавчого провадження включено витрати на оцінку майна боржника, що не передбачено переліком. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 07.09.2015 року постановою державного виконавця Соснівського відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП №48666975 з виконання виконавчого листа № 712/4387/15-ц виданого 06.08.2015 року Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 в розмірі 1\4 частини щомісячно. 05.09.2018 року постановою старшого державного виконавця Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Шемчук А.В. на позивача за наявності заборгованості зі сплати аліментів понад 3 роки накладено штраф у розмірі 28 081,53 грн. Згідно оскаржуваної постанови, штраф стягується на користь стягувача ОСОБА_2 , постанова є виконавчим документом і строк пред`явлення до виконання 3 роки. 30.07.2019 року державним виконавцем по даному виконавчому провадженню винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження на суму 2 717 грн. Вважаючи постанови про накладення штрафу та про стягнення витрат виконавчого провадження протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів з відповідним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, при ухваленні постанов від 05.09.2018 року про накладення штрафу в розмірі 28081,53,00 грн та про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 2717,00 грн діяв в межах повноважень, з огляду на що в задоволенні позовних вимог належить відмовити. Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що до боржника (позивача) застосовано положення Закону та Інструкції, які набули чинність 28.08.2018 року статтю 71 Закону доповнено частиною 14 згідно із Законом України від 03.07.2018 року № 2475-VIII, а Розділ XVI Інструкції доповнено новим пунктом 8 згідно з наказом Мініюсту України від 02.08.2018 року № 2522/5. На думку позивача, штраф, визначений частиною 14 ст.71 Закону може бути застосовано лише за діяння боржника, які він вчинив після 28.08.2018 року, тоді як заборгованість по сплаті аліментів виникла за 2015-2018 року, тому у відповідності з нормами ст. 58 Конституції України заборгованість із сплати аліментів з метою застосування до боржника штрафу повинна розраховуватись з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового конання, тобто не раніше ніж з 28.08.2018 року. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404). Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно з частини 1 статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону. Відповідно до частини 3 вказаної статті визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. 28.08.2018 року набрав чинності Закон України від 03.07.2018 року №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання". Відповідно до Закону №2475-VIII частина 4 ст.11 Закону №1404-VIII викладена в такій редакції - "Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання". Крім іншого, Законом №2475-VIII стаття 71 Закону №1404-VIII доповнена частиною 14 наступного змісту: "За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік. Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу". Разом з тим, колегія суддів зазначає, що до 28.08.2018 року стаття 71 Закону України "Про виконавче провадження" за несплату аліментів не передбачала такого виду відповідальності, як накладення штрафу у відсотковому розмірі від суми заборгованості у залежності від розміру заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за рік, два та три роки. Таким чином, новий нормативно-правовий акт (Закон № 2475-VIII) змінює закріплені у попередніх нормах (ст. 71 Закону в редакції до 28.08.2018 року) правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти не однаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єктів відносин. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється на всі закони та інші нормативно-правові акти. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до п.2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку із наявністю у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, головним державним виконавцем було винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу у розмірі 28 081,53 грн від 08.09.2018 року у виконавчому провадженні №48666975. Колегія суддів зазначає, що заборгованість позивача щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 2015 року та становила відповідну суму, згідно розрахунку заборгованості, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена частини 14 статті 71 Закону, введена лише з 28 серпня 2018 року, тому позивач не міг передбачити настання такої відповідальності, у зв`язку із несвоєчасністю такої сплати. Таким чином, вказане виключає можливість для застосування даної норми під час прийняття оскаржуваної постанови. Згідно п. 49 рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.1979 у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства, право має бути в адекватній мірі доступним: особи повинні мати відповідну обставинам можливість орієнтуватися у тому, які правові норми застосовуються у даному випадку. Норма не може вважатися "законом", доки вона не сформульована з достатнім ступенем точності, що дозволяє особі узгоджувати з нею свою поведінку: особи повинні мати можливість передбачити у розумному відносно обставин ступені наслідки, які може потягнути певне діяння". Отже, у межах спірних правовідносин, позивач не мав можливості передбачити наслідки несплати ним аліментів, що потягне за собою накладення спірного штрафу, оскільки, коли утворювалася відповідна заборгованість, законодавство не передбачало накладення штрафу у певному розмірі. Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками, викладеними в ухвалах Верховного Суду від 22 липня 2019 року (справа №620/655/19) та від 01 серпня 2019 року (справа 440/1253/19) про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на те, що оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів утворилась з 2007 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена ч. 14 ст. 71 Закону України "Про виконавче провадження" введена лише з 28 серпня 2018 року, то з урахуванням ст. 58 Конституції України на позивача не може бути накладено штраф з розрахунку всієї суми заборгованості. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості, що складає 28 081,53 грн. Щодо позовної вимоги про скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 2717,00 грн, колегія суддів вважає, що вона також підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню зважаючи на наступне. Відповідно до ст. 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону 1404-VIII, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Разом з тим, відповідно до п. 2 Розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)). До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Як убачається із оскаржуваної постанови від 30.07.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження, під час її прийняття державним виконавцем не було дотримано вищезазначених положень закону та Інструкції, зокрема, не була прийнята постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у якій необхідно було зазначити розмір та вид додаткових витрат, а прийнята лише постанова про стягнення додаткових витрат. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 30.07.2019 року прийнята з порушенням норм чинного законодавства, є протиправною і підлягає скасуванню. Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, а також спростовуються доводами апелянта, а тому рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення вимог. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Згідно ч 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Колегія суддів зазначає, що розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір». Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 287, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нову постанову наступного змісту. Адміністративний позово ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Соснівського відділу Державної виконавчої служби м.Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаської області Шевчук А.В. у виконавчому провадженні №48666975 від 05.09.2018 року про накладення штрафу в розмірі 28081,53 грн. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Соснівського відділу Державної виконавчої служби м.Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаської області Шевчук А.В. у виконавчому провадженні №48666975 від 30.07.2019 року про стягнення витрат виконавчого провадження в сумі 2717,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Постанову виготовлено: 04 лютого 2020 року.