Постанова 4855 № 640/6478/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6478/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Каракашьян С.К., Суддя-доповідач Кобаль М.І ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Горяіновій Н.В. за участю: представника позивача: Онисковця Ю.А. представника відповідача: Іллюченко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської митниці Держмитслужби (далі по тексту - відповідач, митниця) в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення про коригування рівня митної вартості товарів від 25.01.2019 року №UA 100210/2019/000059/2; - визнати протиправним та скасувати рішення у формі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100210/2019/00303; - зобов`язати повернути кошти, які були внесені позивачем на відповідний рахунок Київської міської митниці ДФС у сумі 76 330 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року значений позов задоволено частково. У судовому засіданні 28.01.2020 року протокольною ухвалою задоволено клопотання митного органу про заміну відповідача у справі з Київської митниці Державної фіскальної служби на Київську митницю Держмитслужби. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 18 листопада 2019 року, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 придбав у нерезидента транспортний засіб - легковий автомобіль марки «Audi», модель А4, рік випуску - 2017, номерний знак 1 НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (код) транспортного засобу НОМЕР_2 , вартість якого згідно рахунку-фактури від 21.01.2019 №2019-004 становила 15 000,00 євро. З метою здійснення митного оформлення зазначеного автомобіля представником позивача подано електронну митну декларацію №UA100210/2019/093666, на підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості автомобіля та обраного методу її визначення декларант надав митному документи: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 11.05.2018 № 425402323; рахунок-фактура від 21.01.2019 №2019-004, акт проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 28.01.2019 №UA205160/2019/000591. 26/02/2019 року Київською міською митницею ДФС прийнято рішення про коригування рівня митної вартості товарів № UA100210/2019/000059/2, згідно з яким митну вартість автомобіля визначено в розмірі 23 231,500 євро. Згідно рішення від 26.02.2019 року №UA100210/2019/000059/2 митним органом, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, вказано, що надані документи містять розбіжності та недоліки. Зокрема, згідно п. 2 ст. 53 Митного кодексу України, якщо рахунок сплачено декларантом для підтвердження митної вартості подаються банківські платіжні документи, що стосуються оцінювання товару, відсутня інформація щодо перерахування коштів в готівковій чи безготівковій формі, призначених для купівлі автомобіля в країні експорту. Так, контролюючим органом вказано, що зазначені документи до митного оформлення не надано. В рахунку-фактурі від 21.01.2019 року №2019-004 вказано адресу покупця, яка не відповідає даним у паспортному документі та в електронній митній декларації. Надана цінова інформація з інтернет-ресурсу не містить даних щодо року випуску транспортного засобу та містить інформацію щодо пошкоджень. Відповідно до акту митного огляду Волинської митниці від 28.01.2019 року № UA205160/2019/000591 при в`їзді на митну територію України транспортний засіб мав лише пошкодження лакофарбового покриття. Декларантом надано висновок КНДІСЕ від 12.02.2019 року №3871/19-54, в якому є розбіжності за актом митного огляду Волинської митниці від 28.01.2019 року №UA205160/2019/000591, а саме у висновку врахована вартість відновлювальних робіт після пошкоджень внаслідок ДТП з посиланням на зазначений акт огляду, однак в акті вказані лише вищевказані пошкодження. Декларація країни відправлення до митного оформлення не надавалась. За результатом проведеної консультації між органом доходів і зборів та декларантом було обрано другорядний метод визначення митної вартості - резервний. З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних ЄАІС та враховано форму контролю 106-2 відповідно до якої «Митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів. Обов`язкове направлення запитів до спеціалізованого підрозділу». Враховуючи вищезазначене, митну вартість кориговано до півня 23 231,50 євро. У зв`язку з прийняттям вищевказаного рішення відповідачем надано позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного значення №UA100210/2019/00303, якою позивачу відмовлено у митному оформленні (випуску) придбаного ним транспортного засобу. Вважаючи протиправними рішення про коригування рівня митної вартості товарів від 25.01.2019 року та рішення у формі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100210/2019/00303, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом не дотримано норм чинного законодавства, оскільки рішення суб`єкта владних повноважень може ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним кодексом України (далі по тексту - МК України), Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК). Статтями 49, 50 МК визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до ч. 5 статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Правовими положеннями статті 57 МК України регламентовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Згідно із ч. 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст. 58 цього Кодексу. Так, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Положеннями статті 53 МК визначено, що одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до ч. 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Дана норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Проте, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК). З аналізу частин першої та другої статті 53 МК слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15). Аналіз даної норми дає змогу виокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов`язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. У даному випадку, відмовляючи позивачу у визначенні митну вартість за першим (основним) методом, яка зазначена у електронній митній декларації (ЕМД), відповідач виходив з того, що відсутня інформація щодо перерахування коштів в готівковій чи безготівковій формі, призначених для купівлі автомобіля в країні експорту, адресу покупця, яка не відповідає даним у паспортному документі та в електронній митній декларації, надана цінова інформація з інтернет - ресурсу не містить даних щодо року випуску транспортного засобу та містить інформацію щодо пошкоджень, відповідно до акту митного огляду Волинської митниці від 28.01.2019 року № UA205160/2019/000591 при в`їзді на митну територію України транспортний засіб мав лише пошкодження лакофарбового покриття, декларантом надано висновок КНДІСЕ від 12.02.2019 №3871/19-54, в якому є розбіжності за актом митного огляду Волинської митниці від 28.01.2019 № UA205160/2019/000591, а саме у висновку врахована вартість відновлювальних робіт після пошкоджень внаслідок ДТП з посиланням на зазначений акт огляду, однак в акті вказані лише вищевказані пошкодження, декларація країни відправлення до митного оформлення не надавалась. Саме з цих підстав, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, митну вартість визначено за другорядним методом, а саме - за ціною щодо ідентичних товарів. Відповідно до ст. 59 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Як вже зазначалося, при застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник. Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини другої цієї статті. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена. Згідно з ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Крім того, відповідно п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598, у графі 33 рішення зазначаються обставини його прийняття та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості; послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У даному випадку, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості, відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу, з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. З матеріалів справи вбачається, що у графі 33 рішення про коригування митної вартості, що джерелом числового значення митної вартості є форми контролю згенеровані АСАУР з формулюванням «Митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів». Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що зазначене свідчить про невиконання відповідачем вимог зазначених вище положень чинного законодавства, оскільки останнім в оскаржуваному рішенні про коригування не зазначено докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості, зокрема, номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів. Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості, якщо останнім не взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваного авто, відповідно до вищевказаних правових норм. У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 25.01.2019 року №UA 100210/2019/000059/2 є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, скасування рішення органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Щодо позовної вимоги позивача зобов`язати відповідача повернути кошти, які були внесені останнім на відповідний рахунок Київської міської митниці ДФС у сумі 76 330 грн., колегія суддів апеляційної інстанції не надає оцінки вказаним обставинам, адже вони не є предметом оскарження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товару. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк