Постанова 4852 № 280/3107/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 січня 2020 року м. Дніпросправа № 280/3107/19 Суддя І інстанції Прасов О.О. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В., за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольський олійноекстракційний завод» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольський олійноекстракційний завод» ( далі за текстом ТОВ «МОЕЗ») звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило визнати протиправними та скасувати: 1) податкове повідомлення-рішення №0008711202 від 14.06.2019, яким позивачу нараховане податкове зобов`язання за податком на додану вартість у сумі 1454060 грн. 00 коп., з яких: за податковим зобов`язанням - 1163248 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 290812 грн. 00 коп.; 2) податкове повідомлення-рішення №0008721202 від 14.06.2019, яким позивачу нараховане податкове зобов`язання за податком на додану вартість у сумі 171164 грн. 00 коп. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо не встановлення факту реальності господарських операцій із зазначеними в акті перевірки контрагентами враховуючи той факт що податковим органом не належним чином проаналізовано наявність усіх первинних документів що підтверджують реальність вказаних операцій. Крім того позивач не може нести відповідальність за дотримання податкової дисципліни своїми контрагентами та третіми особами. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням Головне управління ДФС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що позивачем на підставі дефектних первинних документів сформовано на рахунках бухгалтерського обліку активи, які використано в його господарській діяльності. Відбулося фактичне оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, робіт (послу), джерело походження яких не встановлене. Крім того вказує, що суд безпідставно стягнув витрати на правову допомоги, оскільки позивачем не надано акту приймання-виконання послуг, відповідно до протоколу узгодження ціни від 19.07.2019 року сторони узгодили втирати у розмірі 2000 грн. ( фактично по 1000 грн. за кожен судове засідання), хоча підготовчого судового засідання не відбулося, крім того рахунок, на який йдеться посилання у платіжному дорученні не надано. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «МОЕЗ» просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ГУ ДФС у Запорізькій області підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, представник ТОВ «МОЕЗ» просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що контролюючим органом у період з 24.04.2019 по 11.05.2019 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» (код ЄДРПОУ 39376884) з питань достовірності нарахування від`ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2019 року. За результатами вказаної перевірки складено Акт №286/08-01-12-02/39376884 від 17.05.2019 , яким встановлено, порушення позивачем пп.14.1.36, пп.14.1.181, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10, пп. «б», пп. «в» п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого: завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р.19) на суму 1334412,00 грн.; завищено суму від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації, яка піддягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) за лютий 2019 року на суму 163248,00 грн., завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового періоду) (р.21) за лютий 2019 року на суму ПДВ 171164,00 грн. На підставі вказаного акту перевірки були винесе наступні податкові повідомлення-рішення: 1) №0008711202 від 14.06.2019, яким зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 1163248 грн. 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 290812 грн. 00 коп; 2) №0008721202 від 14.06.2019, яким зменшено від`ємне значення з податку на додану вартість на суму 171164,00 грн. Висновків про допущені позивачем порушення норм податкового законодавства контролюючий орган виходив з наступного. Так позивачем по справі здійснено придбання соняшника (з високим вмістом олеїнової кислоти) у наступних постачальників: С(Ф)Г «Носенко», ФГ «Время», ФГ «Час». Із поданої копії статистичної звітності форми №29-СГ станом на 01.12.2018 С(Ф)Г «Носенко», яка подана для укладення договору від 19.12.2018 за №01/МООО-227 урожайність соняшника склала 34,4 ц/га на посівній площі 229,38 га. зібрано 7890,0 ц., при цьому обсяг виробництва з политих земель - 0 ц/га. Землі С(Ф)Г «Носенко» розташовані в Дніпропетровській області, де середня урожайність соняшника в 2018 році склала 20,8 ц/га. Тобто урожайність завищено в 1,7 рази. Інформації щодо об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, пов`язані з господарчою діяльністю підприємства, у С(Ф)Г «Носенко» не встановлено. При транспортуванні насіння соняшника (з високим вмістом олеїнової кислоти) в товарно-транспортних накладних пунктом навантаження є адреса: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Є.-Миколаївка, вул.Центральна,

35. Дана адреса не значиться в реєстраційних даних платника податку С(Ф)Г «Носенко». В товарно-транспортних накладних не вказано реквізити довіреності вантажоодержувача при відпуску вантажу, не вказано інформацію щодо операцій про навантаження: маса вантажу, час прибуття, вибуття автомобіля, час простою. Із поданої копії статистичної звітності форми №29-СГ станом на 01.12.2018 ФГ «Время», яка подана для укладення договору від 13.02.2019 за №10/МООО-419 урожайність соняшника склала 20,5 ц/га. на посівній площі 337,4 га. зібрано 6930 ц., при цьому обсяг виробництва з политих земель - 0 ц/га. Землі ФГ «Время» розташовані в Запорізькій області, де середня урожайність соняшника в 2018 році склала 11,9 ц/га. Тобто урожайність завищено в 1,7 рази. В товарно-транспортних накладних, копії яких надані листом ТОВ «МОЕЗ» №1080/05 від 11.05.2019 реєстраційний №38431/10, вантажоодержувачем є КТ « ОСОБА_1 і компанія» Комиш-Зорянського елеватора», Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Гетьмана Сагайдачного,

31. Тобто, дані первинні документи не відносяться до операцій по здійсненню поставки соняшника від ФГ «Время» на адресу ТОВ «МОЕЗ». Із поданої копії статистичної звітності форми №29-СГ станом на 01.12.2018 ФГ «Час», яка подана для укладення договору від 13.02.2019 за №10/МООО-348 урожайність соняшника склала 17,0 ц/га. на посівній площі 260,48 га. зібрано 4430 ц., при цьому обсяг виробництва з политих земель - 0 ц/га. Землі ФГ «Час» розташовані в Запорізькій області, де середня урожайність соняшника в 2018 році склала 11,9 ц/га. Тобто урожайність завищено в 1,4 рази. ФГ «Час» має склад-хранилище, земельні ділянки, за податковою адресою: Запорізька область, Приазовський район, с.Бабанівка, вул.Зарічна, буд.10. При транспортуванні соняшника врожаю 2018 року в товарно-транспортних накладних пунктом навантаження є адреса: с.Ботієво, Приазовський район. Дана адреса не значиться в реєстраційних даних платника податку ФГ «Час». В товарно-транспортних накладних не вказано реквізити довіреності вантажоодержувача при відпуску вантажу, не вказано інформацію щодо операцій про навантаження: маса вантажу, час прибуття, вибуття автомобіля, час простою. На думку контролюючого органу, оскільки до податкового кредиту відносяться суми податку сплачені/нараховані за придбання товарів або послуг, а ОСОБА_2 )Г «Носенко», ФГ «Время», ФГ «Час» не мали можливості виконати зазначені послуги, то такі суми, очевидно, не можуть відноситись до складу податкового кредиту. З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період, позивач мав господарські операції з С(Ф)Г «Носенко», ФГ «Время», ФГ «Час». Так між Селянським (фермерським) господарством «Носенко» (постачальник) та ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» (покупець) укладено ряд Договорів поставки насіння соняшника (з високим вмістом олеїнової кислоти) від 19.12.2018 №01М/ООО-227, від 17.01.2019 року №01М/ООО-449, від 28.01.2019 №01М/ООО-322, від 05.02.2019 №01М/ООО-364, від 12.02.2019 за №01М/ООО-401 згідно з умовами яких Постачальник передає у власність покупця насіння соняшника (з високим вмістом олеїнової кислоти) (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах передбачених цим Договором. Право власності на придбаний товар переходить покупцю з моменту поставки товару в призначеному місці, обумовленому Договорами. У підтвердження виконання умов вказаних Договорів позивачем надано: видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; квитанції на приймання олієнасіння; листування з С(Ф)Г «Носенко»; платіжні доручення. В підтвердження реальності вказаних господарських операцій позивачем надано Договір безкоштовного користування складським приміщенням від 01.01.2018, укладений між ОСОБА_3 (позичкодавець) та С(Ф)Г «Носенко» (користувач), згідно з умовами якого останньому передається в оренду складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 328,6 кв.м. та Акт прийому-передачі від 01.01.2018; Договір дарування 53/100 часток алюмінієвого складу від 08.07.2016 та Договір дарування 47/100 часток алюмінієвого складу від 08.07.2016, за якими ОСОБА_4 було подарено частки алюмінієвого складу №33-б, що розташований за адресою АДРЕСА_2 ; Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно належності на праві власності ОСОБА_4 часток алюмінієвого складу №33-б, що розташований за адресою АДРЕСА_2 . Вказані обставини справи свідчать про помилковість зазначення у Договорах поставки насіння соняшника (з високим вмістом олеїнової кислоти) №01М/ООО-322, від 05.02.2019 за №01М/ООО-364, від 12.02.2019 за №01М/ООО-401 наявності складу у С(Ф)Г «Носенко» за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с.Є-Миколаївка, вул.Центральна, 35. 13.02.2019 між Фермерським господарством «Время» (постачальник) та ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» (покупець) укладено Договір поставки насіння соняшника №01М/ООО-419, згідно з умовами якого: Постачальник передає у власність покупця насіння соняшника (з високим вмістом олеїнової кислоти) (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах передбачених цим Договором. Право власності на придбаний товар переходить покупцю з моменту поставки товару в призначеному місці, обумовленому в пункті 4.1 цього Договору. Постачальник поставляє товар на умовах СРТ/Перевозка оплачена до/: склад «МОЕЗ» м.Мелітополь, вул.Фрунзе (вул.Гетьмана Сагайлачного), 31, або склад ТОВ «МОЕЗ» м.Мелітополь, вул.Луначарського (вул.Покровська), 108/1, згідно «Інкотермс» в редакції 2010р. На підтвердження виконання умов вказаного Договору поставки позивачем надано: накладні; товарно-транспортні накладні; квитанції на приймання олієнасіння; платіжні доручення. При цьому суд вірно зазначив, що хоч у товарно-транспортних накладних і зазначено вантажоодержувачем КТ «Желев С ОСОБА_5 С ОСОБА_5 і компанія» Комиш-Зорянського елеватора, однак вказано пункт розвантаження у м.Мелітополь, вул.Гетьмана Сагайдачного, буд.31, - де позивач згідно з Актом перевірки №286/08-01-12-02/39376884 від 17.05.2019 (сторінка 4 Акту перевірки) має власні основні засоби комплекс будівель та спору загальною площею 11931,50 кв.м. Крім того, позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні оформлені належним чином. 01.02.2019 між Фермерським господарством «Час» (постачальник) та ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» (покупець) укладено Договір поставки насіння соняшника №01М/ООО-348, згідно з умовами якого Постачальник передає у власність покупця насіння соняшника (з високим вмістом олеїнової кислоти) (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах передбачених цим Договором. Право власності на придбаний товар переходить покупцю з моменту поставки товару в призначеному місці, обумовленому в пункті 4.1 цього Договору. Постачальник поставляє товар на умовах СРТ/Перевозка оплачена до/: склад «МОЕЗ» м.Мелітополь, вул.Фрунзе (вул.Гетьмана Сагайлачного), 31, або склад ТОВ «МОЕЗ» м.Мелітополь, вул.Луначарського (вул.Покровська), 108/1, згідно «Інкотермс» в редакції 2010р. На підтвердження виконання умов вказаного Договору позивачем надано: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні; квитанції на приймання олієнасіння; платіжні доручення. Також, позивачем в обґрунтування реальності господарських операцій з ФГ «Час» надано до суду: Договір купівлі-продажу від 19.11.2009 за умовами якого ФГ «Час» придбало у власність будівлю корпусу №16, що знаходиться у селі Ботієве Приазовського району Запорізької області, вул.Горького, буд.33-в та відповідний Витяг з Державного реєстру правочинів; Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно та Свідоцтво про реєстрацію права власності на нерухоме майно про належність на праві власності ФГ «Час» будівлі зерносховища, що розташована за адресою Запорізька область, Приазовський район, с.Ботієве, вул.Христова, буд.110. Позивачем надано докази про приведення у відповідність та виправлення технічних помилок у первинних фінансово-господарських документах. Здійснення переробки олієнасіння, отриманого від С(Ф)Г «Носенко», ФГ «Время», ФГ «Час» підтверджується Актами внутрішнього оброблення олієнасіння; Актами здачі готової продукції, напівфабрикатів та відходів. Використання позивачем переробленого насіння соняшника, отриманого від зазанчених контрагентів у подальшій власній господарській діяльності підтверджується: «Інформацією щодо вивезення товарів за межі митної території України, здійснених ТОВ «МОЕЗ», за даними ВМД та інформації про фактичне вивезення товару за межі митної території України за лютий 2019р», яка є додатком №1 до Акту перевірки №286/08-01-12-02/39376884 від 17.05.2019; Контрактом №336А-18 від 20.06.2018, Контрактом №РО4500002112 від 05.03.2019, Договором №JGP208500 від 15.04.2019 на продаж позивачем переробленого насіння соняшника та первинних документів на їх виконання. Спростовуючи доводи контролюючого органу щодо завищення урожайності по вказаним підприємствам суд першої інстанції вірно виходив з відсутності доведеності цих фактів з боку відповідача. Задовольняючи позов суд першої інстанцій дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача з С( ОСОБА_6 )Г «Носенко», ФГ «Время», ФГ «Час» підтверджується первинними документами, відбувся реальний рух активів в процесі здійснення цих операцій, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов`язань. Допущені контрагентами порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо них та не впливають на право покупця на формування податкового кредиту. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією суду першої інстанцій, виходячи з наступного. Спірні правовідносини регламентуються положеннями ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях. Питання, пов`язані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість та податку на прибуток, формуванням виникнення податкових зобов`язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 134, 138, 139, 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до приписів п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Визначення господарської діяльності відображене в п 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Так, підпунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до пункту 44.2 статті 42 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Згідно з п. 134.1.1 ст. 134 Податкового кодексу України, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України). Відповідно до п.п. 138.8.1. п. 138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку Таким чином, право платника податку на витрати виникає в періоді отримання доходу від реалізації таких товарів, робіт, послуг за наявності підтвердження понесених витрат первинними документами, що складаються відповідно до вимог ведення бухгалтерського обліку та внаслідок зменшення власного капіталу, тобто зменшення активів або збільшенням зобов`язань. А витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні. Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача, податкових та видаткових накладних по господарськими операціями, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача повністю підтверджують законність нарахування ТОВ «МОЕЗ» відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у контрагента послуг та товарів на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту. Вказані первинні документи відповідають ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, товари придбавались з метою їх подальшого використання у господарській діяльності позивача. З огляду на викладене в акті перевірки, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідних первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, та відповідність вказаних у них обсягів господарських операцій і задекларованих у податковій звітності сум від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток та сум податкового кредиту з податку на додану вартість. Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податку на прибуток, податкового кредиту, від`ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування. Реальність господарських операцій по вказаним у акті перевірці контрагентам підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, розрахунковими документами, товарно транспортними накладними, актами виконаних робіт та наданих послуг. Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно з частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, податку на прибуток наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, та податку на прибуток, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо спірних контрагентів та актів щодо неможливості проведення їх зустрічних звірок, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів між позивачем та вказаним вище контрагентом, то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов`язку суб`єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів. Дефекти в оформленні товарно-транспортних накладних (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні), не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Також слід зазначити, що вказані правила регулюють інші правовідносини, ніж ті що склалися між позивачем та його контрагентом. Зазначені факти свідчать на користь висновку суду першої інстанції щодо підтвердження реальності спірних господарських операцій, крім того відсутність деяких документів, а так само помилки в їх заповненні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, в той час як з інших даних вбачається фактичний рух активів та зміна у капіталі позивача у зв`язку з його господарською діяльністю. З огляду на встановлені обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок суду першої інстанції, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та податку на прибуток не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов`язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента. Судом першої інстанції з`ясовано характер та зміст спірних операцій позивача з його контрагентами при виконанні договорів укладених з останніми, зроблено вмотивований висновок про відповідність первинних документів вимогам чинного податкового законодавства, а також про те, що відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановлено наявність зв`язку між фактом придбання товарів з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання придбаного товару у господарській діяльності. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Крім того з матеріалів справи вбачається що позивачем було сплачено витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У ситуації, що розглядається, Адвокат Безух А.М. виконував послуги з професійної правничої допомоги позивачу у розгляді цієї справи на підставі договору № 3 від 04 травня 2016 року про надання юридичних послуг. Заявлені вимоги позивача щодо повернення йому витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. ґрунтуються на тому, що згідно з договірними умовами підставою для сплати послуг адвоката є підписання двостороннього акту наданих послуг. При цьому відповідно до протоколу узгодження договірної ціни від 19.07.2019 року сторони узгодили попередні витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн. ( із розрахунку 1000 грн. одне судове засідання (підготовче та судове). Відповідно до платіжного доручення № 21927 від 19.07.2019 року позивачем сплачено адвокату Безух А.М. 2000 грн. Також матеріали справи містять рахунок № 1/07 від 19.07.2019 року на який йде посилання у платіжному дорученні (т.2 а.с.202-203). Як вбачається з матеріалів справи підготовче судове засідання призначене на 22.07.2019 року не відбулося, але в той же час адвокат був присутній у суді першої інстанції в цей день і подав заяву про надання додаткового часу на примирення, аналогічну заяву було подано і представником контролюючого органу. Задовольняючи вказане клопотання суд своєю ухвалою від 22.07.2019 року зупинив провадження у справі з наданням сторонам часу для примирення. Судове засідання призначене на 30 вересня 2019 року відбулося з безпосередньою участю представників сторін. При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції надає оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини. Проаналізувавши зроблений позивачем розрахунок та надані заперечення на нього, а також враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обґрунтованість задоволення витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції виходячи із аналізу наданих документів зазначає, що фактично адвокат з`явився на призначені судові засідання 22.07.2019 року та 30.09.209 року, що підтверджує понесені витрати у розмірі 2000 грн. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, щодо обґрунтованості, об`єктивності і таким, що підпадає під критерій розумності, вартості послуг адвоката у судовому засіданні із розрахунку - 1000 грн. за один судодень, всього 2 судодня 2000 грн. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Керуючись п.1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі. В повному обсязі постанова складена 30 січня 2020 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Мельник