Постанова 4821 № 699/431/15-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Черкаси Справа № 699/431/15-ц Провадження № 22-ц/821/111/20 Категорія: 304090000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Василенко Л. І., суддів: Гончар Н. І., Єльцова В. О. секретаря: Анкудінова О. І. учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»; відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Свитки С. Л., дата складання повного тексту рішення 07 квітня 2017 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 07 травня 2015 року позивач звернувся до відповідачів з позовом про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що 18 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено кредитний договір за № 120/РП/39/2008-840, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 16 967,32 доларів США з терміном погашення до 18 березня 2015 року зі сплатою 13,8 % річних, а ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати перед банком за зобов`язаннями ОСОБА_1 згідно з умов кредитного договору у повному об`ємі всім належним на праві власності майном та грошовими коштами. Відповідно до пунктів 2.2.1, 3.2.2 кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язувався щомісячно до 18 числа поточного місяця сплачувати мінімальний платіж у розмірі 318, 34 доларів США. Свої зобов`язання позивач виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит, водночас позичальник взяті на себе кредитні зобов`язання не виконав, внаслідок чого станом на 03 квітня 2015 року загальна сума заборгованості становила 251 220,60 грн. з яких: кредит - 6 696,35 доларів США, що еквівалентно 157 427,79 грн., відсотки - 248,42 доларів США, що еквівалентно 5 840,23 грн., пеня згідно із пунктом 5.1 кредитного договору в сумі 48 063, 28 грн., штраф згідно із пунктом 5.2 кредитного договору в сумі 39 889,31 грн. Враховуючи викладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за договором № 120/РП/39/2008-840 від 18 березня 2008 року в розмірі 251 220, 60 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» відмовлено. Відмова мотивована недоведеністю позивачем заявлених до відповідачів вимог які, в тому числі, не підтверджені нормативно та документально наявним у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед останнім розміром заборгованості за кредитним договором, а також відсутністю підтвердженого експертним висновком розрахунку наявної заборгованості за кредитом, що позбавило суд, який не є фахівцем в галузі економічних та бухгалтерських розрахунків, зробити об`єктивний висновок про наявність або відсутність заборгованості та про конкретний її розмір. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, поданій 03 травня 2017 року, уповноважена особа ФГВФО ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила його скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі. При цьому, скаржник зазначив, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи встановленим в ході судового розгляду. Наведеним у справі доказам надана неправильна та необ`єктивна оцінка. Він категорично не погодився з правовою позицією суду, щодо неможливості визначити розмір заборгованості та необґрунтованість позовних вимог про повернення коштів за відсутності підтвердженого експертизи висновком розрахунку заборгованості. Вважає, що надані суду докази достатні для встановлення факту наявності між позивачем та відповідачами договірних правовідносин, факту порушення відповідачами умов кредитного договору та підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором і правильності розрахунку її розміру. Таким чином вимоги банку є належним чином обґрунтованими. Тоді як відповідачі не надали жодних достатніх доказів, які б спростовували неправомірність позовних вимог чи помилковість розрахунку. Висновок експерта, за результатами проведення судово-економічної експертизи від 28 липня 2016 року № 758/16-45 Київського науково - дослідного інституту судових експертиз, не може вважатися належним доказом у зазначеній справі, оскільки для її проведення експерту не були надані усі необхідні матеріали. Посилання суду на те, що представником банку клопотання експерта про витребування матеріалів, необхідних для проведення експертизи було задоволено формально і банк не надав експерту усі необхідні докази за власною ініціативою також не заслуговують на увагу. Скаржник вважає, що експерт не отримав усі необхідні докази саме через недбале ставлення суду до свого обов`язку сприяти повному і всебічному розгляду справи, оскільки судом вчасно не було винесено ухвалу про витребування матеріалів для проведення судово-економічної експертизи. Суд першої інстанції, як орган який призначив її проведення, виходячи з положення п. 2.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, мав сам надавати документи для проведення вказаної експертизи. Крім того, запитувана інформація, відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську таємницю», є банківською таємницею та розкривається банком в порядку та в межах, передбачених ст. 62 наведеного закону. Таким чином, банк не міг надати експерту відомостей не інакше як за рішенням суду. Відповідна ухвала суду про витребування доказів була винесена лише 16 листопада 2016 року вже після проведення вищезазначеної судової економічної експертизи. За вищенаведених обставин вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2017 року відкрито апеляційне провадження у даній справі. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року розгляд апеляційної скарги призначено на 05 вересня 2017 року з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду справи, в послідуючому розгляд справи переносився на інші дати. Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу подану уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2017 року по справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, скасовано. Ухвалено по даній справі нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто в солідарному порядку із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 120/РП/39/2008-840 від 18 березня 2008 року в загальній сумі 251 220, 61 грн., яка складається із наступних сум: непогашеного кредиту в розмірі 6 696,35 доларів США, що еквівалентно 157 427,79 грн.; несплачених відсотків в розмірі 248,42 доларів США, що еквівалентно 5 840,23 грн.; пені згідно п.5.1. кредитного договору в розмірі 48 063,28 грн.; штрафу згідно п.5.2. кредитного договору в розмірі 39 889,31 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» в рівних частках понесені банком судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 2 763,43 грн., тобто по 1381, 71 грн. із кожного відповідача. Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 24 жовтня 2017 року скасовано. Справу № 699/431/15-ц передано на новий розгляд до апеляційного суду Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року вказану справу призначено до розгляду на 15 січня 2020 року на 10:30 год., в послідуючому на 29 січня 2020 року на 11:30 год. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом встановлено, що 18 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , як позичальником, і ОСОБА_2 , як поручителем, укладено кредитний договір за № 120/РП/39/2008-840, згідно з умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 16 967,32 доларів США з терміном погашення до 18 березня 2015 року зі сплатою 13,8 % річних. ( т. 1 а. с. 5 - 7) ПАТ «КБ «Надра» є правонаступником Акціонерного «КБ «Надра», що вбачається із витягу статуту (т. 1 а.с. 17). Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 16 967,32 доларів США. Кредит надається на придбання автотранспортного засобу, що передбачено п. 1.1.2. У відповідності до п. 1.1.3.1 відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 13,8% річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості, враховується день надання та не враховується день погашення кредиту. Згідно п. 1.4. кредит надається з терміном погашення до 18 березня 2015 року. Позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п. 1.1.3.1. цього договору відсотки безготівковим перерахуванням, або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок у порядку передбаченому п. 2.2.3. цього договору, шляхом сплати суми мінімального необхідного платежу, розмір якого складає 318,34 доларів США (п. 2.2.1.). Позичальник зобов`язався вносити чергові платежі по кредиту, визначені п.п. 2.2.1., 2.2.2. цього договору, щомісячно до 18 числа поточного місяця, а банк здійснює списання з поточного рахунку на рахунок погашення заборгованість до 20 числа поточного місяця. У випадку, коли позичальник до 18 числа поточного місяця не вніс повністю, або частково суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість позичальника, банк починаючи з 21 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції, передбачені чим договором. Якщо 18-е число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті (п. 2.2.3). Пунктом 3.1.1. передбачено, що в якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань, щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, позичальник передає в заставу автотранспортний засіб, що набувається позичальником за договором купівлі-продажу автомобіля № 3603/07 від листопада 2007 року При порушенні позичальником умов цього договору, щодо строків виконання зобов`язання у банку виникає право на задоволення вимог, забезпечених заставою, за рахунок предмета застави (п. 3.1.5) Відповідно до розділу 3.2., п. 3.2.2. договору поручитель ОСОБА_2 відповідає перед банком у тому ж об`ємі, що і позичальник ОСОБА_1 Позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право банка вимагати виконання зобов`язань, вказаних у цьому договорі, повністю як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо. У разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту/кредитної лінії, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяли на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення, що передбачено у п. 5.1. Згідно до п. 5.2. у разі порушення позичальником вимог п. 4.3.1., 4.3.2., 4.3.7., 4.3.9., 4.3.10., позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, визначеної у п. 1.1., за кожен випадок. Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 03 квітня 2015 року загальна сума заборгованості за спірним кредитним договором становить 251 220,60 грн. та складається із: кредиту в розмірі 6 696,35 доларів США, що еквівалентно 157 427,79 грн., відсотків у розмірі 248,42 доларів США, що еквівалентно 5 840,23 грн., пені згідно із пунктом 5.1 договору в розмірі 48 063,28 грн., штрафу згідно із пунктом 5.2 договору в розмірі 39 889,31 грн. За клопотанням представника відповідача, ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2015 року по справі призначено судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: Чи підтверджується документально і нормативно розрахунок заборгованості в сумі 6944,77 доларів США та 87952,59 грн. за кредитним договором № 12/РП/39/2008-840 від 18 березня 2008 року, наданий позивачем суду? Яка дійсна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №12/РП/39/2008-840 від 18.03.2008 року? (т. 1 а.с.63 - 64) За результатами проведення судово-економічної експертизи від 28 липня 2016 року №758/16-45 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз по першому питанню зазначено, що розрахунок заборгованості в сумі 6944,77 доларів США та 87952,29 грн., наданий позивачем до суду документально та нормативно не підтверджений; по другому питанню зазначено, що встановити яка дійсна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором не видається за можливе, з причини часткового надання банком на клопотання експерта виписок за аналітичними рахунками з обліку заборгованості по кредитному договору, а саме за період з 18 березня 2008 року по 06 квітня 2012 року, що не дає змогу здійснити відповідні розрахунки за увесь період з 18 березня 2008 року по 03 квітня 2015 року. (т. 2 а.с.7 - 22) Беручи до уваги зазначений експертний висновок та поклавши його в основу мотивації рішення, судом першої інстанції відмовлено в задоволенні заявлених вимог.

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 213 ЦПК України 2004 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга уповноважена особа ФГВФО ПАТ «КБ «Надра» підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, яка складається з заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за процентами за користування кредитом, пені та штрафу. Водночас вказаний договір забезпечений порукою, яка породжує право банка на солідарне стягнення з боржника та поручителя у випадку порушення його виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. За ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами в силу ст. 629 ЦК України. Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Підставою для вказаного позову послугувало порушення боргових зобов`язань відповідачів перед позивачем, який 07 травня 2015 року звертаючись за його захистом до суду надав відповідний розрахунок заборгованості станом на 03 квітня 2015 року за кредитним договором укладеним 18 березня 2008 року та строком його дії до 18 березня 2015 року. Суд першої інстанції, вважаючи вказаний розрахунок таким, що унеможливлює визначення розміру заборгованості та обґрунтованості позовних вимог, щодо вимоги про повернення коштів, та виходячи при цьому з висновку судово-економічної експертизи від 28 липня 2016 року № 758/16-45, проведеної на підставі ухвали Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 28 грудня 2015 року, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. З приведеним висновком не погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки розмір заборгованості за кредитом позивачем підтверджений належними доказами, банком надано детальний розрахунок з виписками за аналітичними рахунками з обліку заборгованості за кредитним договором, в той час як відповідачі не надали доказів, які б спростовували такий розмір заборгованості за кредитом. Крім того, його умови, останніми не оскаржувалися. Відповідно до ч. 6 ст. 147 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного. Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти ОСОБА_1 . Водночас, відповідачі зобов`язання за договором, щодо сплати кредиту з процентами періодичними платежами до 18 березня 2015 року, не виконали. Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 03 квітня 2015 року відповідачі мають заборгованість перед позивачем за кредитом в розмірі 6 696,35 доларів США, яку і просив стягнути з останніх у солідарному порядку. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема, позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Вказана позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При вирішенні спору в частині стягнення кредитної заборгованості апеляційним судом враховується те, що згідно з наданим позивачем розрахунком останній платіж ОСОБА_1 здійснено 13.01.2015 в сумі 3 000 доларів США, тобто в розмірі, який перевищував визначений договором (318,34 долара США) та передбачав погашення попередніх існуючих заборгованостей. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. З розрахунку заборгованості по процентах за користування кредитом та пені за прострочення сплати мінімального платежу вбачається, що проценти за користування кредитом, які підлягають стягненню, розраховані позивачем станом на 02 квітня 2015 року, пеня станом на 19 березня 2015 року, тобто після 18 березня 2015 року, отже поза межами строку кредитування, що є не припустимим, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такі правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18. Визначаючи розмір процентів за користування кредитними коштами, який підлягає стягненню, апеляційний суд виходить з наступного. Розмір заборгованості за процентами за користуванням кредитом розрахований після закінчення строку дії договору з 19 березня 2015 року по 02 квітня 2015 року становить 37,92 дол. США У зв`язку з цим, на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом, нараховані по 18 березня 2015 року включно і їх розмір становитиме 210,50 дол. США. Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення неустойки враховуванню підлягає наступне. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15 Як зазначалось раніше, відповідно ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року по справі № 6-3006цс15. Беручи до уваги вищевикладені правові норми, а також дату звернення до суду, на користь банку підлягає стягненню пеня нарахована за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом, з 07 травня 2014 року по 18 березня 2018 року і її розмір становить 22 294 грн. 20 коп. Спірний договір, як зазначалося вище, забезпечений порукою. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги). Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовною заявою до суду 07 травня 2015 року. Водночас, посилання в позовній заяві про направлення досудової вимоги відповідачам, щодо стягнення заборгованості, без зазначення дати направлення таких вимог та надання відповідних доказів, зокрема, самих вимоги, не приймається апеляційним судом до уваги за не доведеності. Разом з тим, колегія суддів констатує, що з наданого банком розрахунку заборгованості, вбачається, що ОСОБА_1 порушувались строки та розмір сплати щомісячних платежів. Водночас, в рахунок погашення існуючої заборгованості ним періодично вносились платежі в більшому ніж визначено договором розмірі, за рахунок яких здійснювалось погашення кредиту в черговості та у спосіб визначений договором. Так, останній платіж ОСОБА_1 здійснено 13.01.2015 в сумі 3 000 доларів США, тобто в розмірі, який перевищував визначений договором (318,34 долара США), з яких 2 667,66 доларів США було зараховано в рахунок погашення кредиту. Таким чином колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не пропустив строк в межах якого стягнення заборгованості підлягає поверненню в солідарному поряду з позичальника та поручителя. Враховуючи викладене, приведені вимоги закону колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та при невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитом в розмірі: заборгованості за тілом кредиту - 6 696,35 дол. США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 210,50 дол. США, а також пені в розмірі 22 294 грн. 20 коп. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за наведених вище підстав. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволено в солідарному порядку, судовий збір необхідно стягнути з відповідачів на користь позивача в рівних частках. З огляду на викладене, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір по 1 146 грн. 82 коп. з кожного. Керуючись ст. ст. 258, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 385 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 03 квітня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованостізадовольнити частково. Стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 120/РП/39/2008-840 від 18 березня 2008 року яка становить 6 906,85 дол. США та складається з: заборгованості за кредитом - 6696,35 дол. США і заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 210,50 дол. США, а також пеню в розмірі 22 294 грн. 20 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 ,понесені банком судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 1146 грн. 82 коп. Стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» понесені банком судові витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в розмірі 1146 грн. 82 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 03 лютого 2020 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: Н. І. Гончар В. О. Єльцов