Постанова 4803 № 199/7894/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1886/20 Справа № 199/7894/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 33 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 лютого 2017 року слідчим СВ Соборного відділу поліції Дніпропетровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Абрамовою ОСОБА_2 В. відносно нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 122 КК України. Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2018 року його визнано невинуватим та виправдано з підстав відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Цей вирок ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року, зазначене кримінальне провадження закрито з підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Позивач зазначав, що протягом 26 місяців, зокрема з 13 лютого 2017 року по 08 квітня 2019 року перебував під слідством та судом, що є надзвичайно свавільне і цинічне порушення прав людини, та зважаючи на кількість, характер, тривалість порушень його прав, глибину душевних страждань, приниження честі, гідності та ділової репутації, істотне погіршення стану здоров`я, йому завдало значної моральної шкоди. З урахуванням викладеного, просив стягнути з Державної казначейської службі України на свою користь за рахунок коштів Державного бюджету 600 000 грн. моральної шкоди. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.103-105). Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», на які посилається позивач як на матеріальну підставу заявленого ним позову, не встановлюють його право на відшкодування моральної шкоди, у випадку закриття кримінального провадження на підставі п.7 ч. 1 ст. 284 КПК України, коли потерпілий відмовляється від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Отже, позивачем не доведено підстав, передбачених ст. 1176 ЦК України для відшкодування моральної шкоди, що є його процесуальним обов`язком. При цьому дії посадових осіб органу досудового слідства, прокуратури та суду протиправними у встановленому законом порядку визнані не були. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що у разі закриття кримінального провадження, у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, в обов`язковому порядку необхідна згода обвинуваченого, тобто рішення суду про закриття кримінального провадження на підставі відмови потерпілого підтримувати приватне обвинувачення, жодним чином не доводить винуватість обвинуваченого, а є правовою підставою для звернення до суду з метою відшкодування шкоди, завданої правоохоронцями і прокуратурою. 08 січня 2020 року надійшов відзив прокуратури Дніпропетровської області, який мотивовано тим, що положення Закону, на які посилається позивач як на підставу заявленого ним позову, не встановлюють його право на відшкодування моральної шкоди, у випадку закриття кримінального провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КК України, коли потерпілий або представник потерпілого відмовляється від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку його повної реабілітації. Отже, позивачем не доведено підстав, передбачених ст. 1176 ЦК України для відшкодування йому моральної шкоди. 23 січня 2020 року надійшов відзив Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, який мотивовано тим, що загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166,1167 ЦК України. Дії посадових осіб, органу досудового слідства, прокуратури та суду, протиправними у встановленому Законом порядку визнані не були. Причинно-наслідковий зв`язок між діями органу державної влади та тяжкими моральними стражданнями, на які посилається позивач, не доведено. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12017040650000522, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст. 122 КК України, закрито з підстав п. 7 ч. 1 ст. 284 КК України, у зв`язку з відмовою потерпілого ОСОБА_3 від обвинувачення. Ухвала суду набрала законної сили. У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: - постановлення виправдувального вироку суду; - встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; - закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода. Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. Звертаючись з позовною заявою, ОСОБА_1 посилаючись на статті 1176,1173 ЦК України, Закон № 266/94-ВР, просив відшкодувати йому моральну шкоду внаслідок тривалого незаконного перебування під слідством та судом. Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що у позивача не виникло права на відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні підстави, визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду» для такого відшкодування. Крім того, судом не було встановлено факту порушення органом державної влади законних прав чи інтересів позивача. Доводи позивача про доведеність моральної шкоди є безпідставними, оскільки факт незаконного перебування позивача під слідством і судом є недоведеним у визначеному законом порядку, тому не може бути підставою для морального відшкодування передбаченого положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Отже, сам факт закриття кримінального провадження, не є доказом заподіяння моральної шкоди позивачу. При цьому необхідно зазначити, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з нереабілітуючих підстав, не надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом. Крім того, позивач в обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди посилався на те, що шкоду заподіяно незаконними діями на стадії досудового розслідування, проте протягом всього часу проведення досудового розслідування та судового розгляду позивач не оскаржував незаконні дії правоохоронних та органів прокуратури, суду. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги позивача про незаконність судового рішення, є безпідставними. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Доводи апеляційної скарги про зобов`язання прокурора Дніпропетровської області та начальника Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області публічно вибачитися перед позивачем не підлягають розгляду в апеляційному порядку згідно вимог ч.6 ст. 367 ЦПК України, як такі, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида