Постанова 4807 № 330/2219/18

Дата документу 29.01.2020 Справа № 330/2219/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №330/2219/18 Головуючий у 1 інстанції Гусарова В.В. Провадження № 22-ц/807/560/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні оренди, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» про визнання правочину недійсним,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2018 року ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні оренди. В обґрунтування позову зазначало, що 28.11.2005 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 7.57 га на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області. 14 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» було укладено договір оренди землі, який було зареєстровано в державному реєстрі земель 11.07.2012 року, пізніше дану інформацію було перенесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Договір оренди землі було укладено строком на 15 років. Протягом всього цього часу ОСОБА_1 отримував відповідно до п.4.1 Договору орендну плату, про що свідчить його особистий підпис у відомостях про виплату орендної плати. Позивач добросовісно обробляв орендовану землю з дотриманням вимог чинного законодавства. У вересні 2018 року при виїзді представників Позивача в поле з`ясувалося, що невідомими особами проведено обробку та дискування зазначеної орендованої земельної ділянки. Даний факт було зафіксовано Актом про порушення прав орендаря. Коли співробітники підприємства прибули до Відповідача, останній повідомив, що вирішив сам обробляти земельну ділянку, тому просить розірвати укладений з ним договір, про що свідчить його заява від 03.10.2018 року. Таким чином, Відповідач самовільно почав обробляти земельну ділянку, яку було передано ним в оренду Позивачеві. Таким чином, права позивача як орендаря земельної ділянки було порушено діями ОСОБА_1 , який позбавив позивача можливості користуватися та володіти земельною ділянкою, Посилаючись на вищевикладене, просило суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не перешкоджати позивачу у здійсненні останнім прав орендаря земельної ділянки. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» про визнання правочину недійсним. В зустрічному позові зазначав, що у 2008 році ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» запропонувало ОСОБА_1 укласти договір оренди належної позивачу на праві приватної власності земельної ділянки цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 7,57 га, кадастровий номер земельної ділянки 2320382400:08:002:0024, яка розташована на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області та яка належить позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 087859. Ознайомившись з умовами договору позивачем було надано згоду на укладення такого договору, ним було отримано один примірник договору. Оскільки він є юридично необізнаною особою він не звернув уваги на те, що зазначений договір не був підписаний зокрема відповідачем, а оскільки після отримання примірника договору позивач почав отримувати плату за фактичне використання належного йому майна, відсутність підписів на примірнику договору, який перебував у нього, його не турбувала. Згідно умов договору, який перебував у позивача, строк дії останнього було встановлено 10 років і оскільки такий договір було датовано 25 лютого 2008 року, позивач весною 2018 року вирішив самостійно обробляти належну йому земельну ділянку. Того ж часу ним було встановлено, що на належній йому земельній ділянці було посіяно озиму пшеницю, власником посівів якої є відповідач. Не бажаючи виникнення конфліктної ситуації у випадку початку самостійної обробки належної йому земельної ділянки весною 2018 року з-за зазначених обставин - наявності посівів та вирощування озимої пшениці, 13 червня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про представлення інформації на яких підставах останнім понад строки, які встановлені договором, провадиться фактичне використання належного йому майна. В усній формі керівництвом підприємства позивачу було повідомлено, що оскільки обробка земельної ділянки була проведена восени 2017 року, на земельній ділянці вже практично вирощено врожай пшениці, після збору такого врожаю земельна ділянка буде звільнена. На вимоги позивача компенсувати йому не отриманий дохід за невикористання ним землі в 2018 році відповідач повідомив, що він взагалі може не звільняти земельну ділянку оскільки існує договір оренди, термін дії якого закінчується у 2027 році. При цьому позивачу було надано такий договір оренди землі, який датовано 14 жовтня 2010 року та який зареєстровано у відділі Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 11 липня 2012 року. Ознайомившись із таким договором позивач повідомив відповідача, що такий договір він не підписував, хоча підпис від його імені мається на договорі, що з метою уникнення конфліктної ситуації він пропонує не перешкоджати йому у здійсненні свого права власності та користування земельною ділянкою і що він одразу після збору врожаю відповідачем починає обробляти свою землю. На протязі другої половини літа 2018 року позивачем було здійснено ряд заходів щодо визначення меж своєї ділянки, восени на зазначеній ділянці провів певні заходи як-то орання тощо. 03 жовтня 2018 року до позивача звернувся представник відповідача з пропозицією написати заяву про розірвання договору оренди, який датовано 14 жовтня 2010 року та який зареєстровано у відділі Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 11 липня 2012 року, такі дії мотивував тим, що заява потрібна для внесення відповідних відомостей в певний Державний реєстр, із зазначеною пропозицією позивач погодився та написав відповідну заяву, один примірник якої зберігається у нього; - позивачем зазначено раніше, що договір оренди від 14 жовтня 2010 року, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 11 липня 2012року та який нібито укладено між ним та відповідачем ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест"" ним особисто не підписувався, а отже на твердження позивача такий договір є недійсним. Виходячи з викладеного позивач за зустрічним позовом зазначає, що договір, який надано суду ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест"" не відповідає вимогам зазначених норм цивільного законодавства оскільки він не підписувався позивачем, а отже такий договір суперечить моральним засадам суспільства та інтересам держави, договір не відповідає внутрішній волі позивача, він укладався не за його волі та не був направлений на настання будь-яких наслідків за таким договором; до матеріалів позовної заяви за первісним позовом відповідачем надано фрагмент Витягу з Державного реєстру речових прав, згідно змісту останнього вбачається, що в Єдиному державному реєстрі речових прав відсутня інформація про дату реєстрації спірного договору, номер запису , про орган, який здійснив таку реєстрацію тощо. Згідно вимог ЗУ "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки набуває чинності не з моменту його укладення, а з моменту його державної реєстрації. Просив суд визнати договір оренди земельної ділянки недійсним. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року в задоволенні позову ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано частково недійсним ( в частині строку дій договору з лютого 2018 р. до 14 жовтня 2027 року) договір оренди земельної ділянки, укладений між ТОВ «СП «Агропродінвест» та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки кадастровий номер 2320382400:08:002:0024 площею 7,5693 га (договір зареєстрований 11.07.2012 р. у відділі Держкомзему Якимівського району Запорізької області), договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.12.2018 р., номер запису про інше речове право (право оренди) -29447592. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ТОВ «СП «Агропродінвест» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «СП «Агропродінвест» задовольнити в повному обсязі. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції недоведені обставини того, що до укладенні Договору, починаючи з 2005 року ОСОБА_1 отримував від ТОВ «СП «Агропродінвест» орендну плату за користування саме земельною ділянкою , а не будь-яким іншим майном. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з фактичного використання земельної ділянки позивачем за первісним позовом, отримання ОСОБА_1 орендої плати та нормативного регулювання вказаних відносин. Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на підставі акту на право власності на земельну ділянку належить право власності на земельну ділянку площею 7,57 га на землях Новоданилівської сілської ради Якимівського району Запорізької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вищевказану земельну ділянку ОСОБА_1 передавав в оренду ТОВ «СП`Агропродінвест». Згідно даних фіскальної служби, ТОВ «СП`Агропродінвест» сплачувало ОСОБА_1 з 2005 р. орендну плату за оренду майна (або лізинг майна). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що користування ТОВ «СП`Агропродінвест» на умовах оренди ділянкою ОСОБА_1 з 2005 р. по 2018 р. є встановленим фактом за даними фіскальної служби. На спростування зазначеного Товариством доказів не надано. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що ОСОБА_1 обізнаний про договір оренди від 2010 р. та судом безпідставно не застосовано строки давності до зустрічних позовних вимог про визнання правочину недійсним. Вказані доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними, та такими що спростовуються матеріалами справи. Так, згідно висновку почеркознавчої експертизи, експертом встановлено, що договір оренди від 2010 р. ОСОБА_1 не підписувався (а.с.129). Крім того, як вірно вставлено судом першої інстанції, договір оренди від 2008 р., який наданий ОСОБА_1 , не може вважатись юридично значущим, з огляду на те, що сторонами не підписувався. Судом встановлено, що у період 2008-2009 р. ТОВ «СП`Агропродінвест» фактично використовував земельну ділянку ОСОБА_1 . Додатки до договору від 2008 р. підписував представник геокадастру, що може свідчити про те, що робота по укладенню договору між сторонами на той період велась. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримував оренду плату від позивача за первісним позовом за весь період часу з 2008 р. За наданими даними фіскальної служби ОСОБА_1 отримував орендну плату з 2008 року по 2010 рік За даними фіскальної служби та платіжних відомостей встановлено, що ОСОБА_1 отримував орендну плату з 2011 року по 2018 рік. З заяви ОСОБА_1 , адресованої ТОВ «СП`Агропродінвест», вбачається, що він вважає, що строк договору оренди земельної ділянки закінчився у лютому 2018 р., вимагав звільнити належну йому земельну ділянку та сплатити за фактичне використання земельної ділянки у 2018 р. грошову суму у розмірі 10000 гр. Заперечення ТОВ «СП`Агропродінвест» про те, що вказана заява отримувалась підприємством, спростовується відомістю, що була надана ТОВ «СП`Агропродінвест» (а.с.50), відповідно до якої ОСОБА_1 була сплачено саме 10 000 гр., а згідно даних фіскальної служби (а.с.179) ТОВ «СП`Агропродінвест» сплатило ОСОБА_1 у 2018 р. 8115,24 гр. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не був обізнаний про існування договору від 2010 р. до лютого 2018 р., до моменту коли звернувся по питанню звільнення земельної ділянки до Товариства. За приписами ст. 31 «Про оренду землі» Договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; Положеннями статті ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. З огляду на вищевикладене та на встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для визнання недійсним договору оренди від 2010 р. в частині строку його дії за період часу з лютого 2018 р. до 14 жовтня 2027 р. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам первісної позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Агропродінвест» залишити без задоволення. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2020 року. Головуючий Судді: