Постанова 4824 № 752/11031/18

справа № 752/11031/18 головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П. провадження № 22-ц/824/518/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києвавід 12 вересня 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - В С Т А Н О В И В: У червні 2017 року ТОВ «Новобудова» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Свої вимоги мотивувало тим, що позивач є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , здійснює його обслуговування та експлуатацію. Відповідач є власником квартири НОМЕР_1 в зазначеному будинку. Житлово-комунальні послуги в будинку та, зокрема, в квартирі НОМЕР_1 надаються безперебійно. 02.06.2011 року між сторонами було укладено договір НОМЕР_1/114 про надання послуг з у тримання будинків, споруд та прибудинкових територій, відповідно до якого відповідач зобов`язався вносити щомісячну оплату за спожиті житлово-комунальні послуги відповідно до визначених тарифів та розрахунків, показників лічильників не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним. Відповідач не сплачує за спожиті житлово-комунальні послуги, внаслідок чого в період з 01.09.2014 року по 01.05.2018 року утворилась заборгованість в сумі 32 471,05 грн., а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та просив суд стягнути заборгованість в примусовому порядку. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено. Суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги за період з 01.09.2014 р. по 01.04.2019 р. в розмірі 58 748 грн. 67 коп., з яких: 40 514,09 грн. - основний борг, 2 906,10 коп. - 3 % річних, 15 328,48 грн. - індекс інфляції, а також судовий збір на загальну суму - 1 921 грн. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального іпроцесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі. При цьому зазначає, що у своїх позовних вимогах позивач не обґрунтував тарифи, на підставі яких була нараховані заборгованість, а також, за які послуги відповідач має сплачувати кошти. Тому, вважає, що з боку позивача та суду порушені вимоги ст.ст. 76 і 81 ЦПК України. Сума боргу нарахована за 4 роки 8 місяця, судом порушено положення ст. 257 ЦК України, яка передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Крім того, при розрахунку заборгованості не враховані виплати здійсненні у квітні та травні 2018 року. Вказує, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін, його не повідомлено про збільшення розміру позовних вимог та про дату розгляду, справу розглянуто без участі відповідача. Зазначає, що має статус інвестора, а не власника квартири, житлово-комунальні послуги надавалися не постійно, періодично була відсутня гаряча вода та централізоване опалення. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 24.12.2019 року до суду надійшов відзив ТОВ «Новобудова», поданий представником - Яценко Т.Ю., згідно якого позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначив, що підстави та мотиви апеляційної скарги є необґрунтованими. Відповідачем не доведено, що затвердженні органом місцевого самоврядування вищезазначені тарифи протягом спірного періоду є економічно необґрунтованим. Позивач скористався своїм правом на захист, звернувшись 21.08.2017 р. до суду із заявою про видачу судового наказу, який в подальшому був скасований, що призвело до звернення за захистом порушених прав в порядку позовного провадження, а тому, відсутні підстави для застосування строку позовної давності. Жодних претензій щодо якості надання або ненадання позивачем житлово-комунальних послуг протягом спірного періоду від відповідача не надходило. Відтак, підстави для зменшення або звільнення від оплати за надані житлово-комунальні послуги по спірній квартирі - відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки, в даній справі ціна позову становить 58 748 грн. 67 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що позивач є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 , та здійснює його обслуговування та експлуатацію, а відповідач є споживачем відповідних послуг у квартирі НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 9-15). 02.06.2011 року між сторонами було укладено договір № 90/1145 про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, відповідно до якого відповідач зобов`язався вносити щомісячну оплату за спожиті житлово-комунальні послуги відповідно до визначених тарифів та розрахунків, показників лічильників не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним (а.с. 16-19). Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем до заяви про збільшення позовних вимог, заборгованість відповідача за спожиті житлово-комунальні послуги в період з 01.09.2014 р. по 01.04.2019 р. становить суму в розмірі 40 514,09 грн. (а.с.111- 119). Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що стороною позивача доведено наявність заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті за житлово-комунальні послуги за період з 01.09.2014 р. по 01.04.2019 р., клопотань в частині застосування до позовних вимог строків позовної давності від відповідача до суду не надходило, тому суд вважав, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 40 514,09 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, також, є позовні вимоги щодо застосування ст. 625 ЦК України і стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Колегія суддів оцінюючи висновки суду першої інстанції виходить з наступного. Відповідно до ст. 179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також, приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою КМ України № 45 від 24.01.2006 року, встановлено, що власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги. Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов`язки споживача житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також, оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов`язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів. Відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та її виконавцем не є підставою для нестягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, також, із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вивчивши матеріали справи та перевіривши надані сторонами докази колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості відповідача перед позивачем по оплаті за житлово-комунальні послуги. Що стосується доводів апелянта про неналежний розрахунок заборгованості, без врахування сплачених ним платежів, то колегія суддів виходить з наступного. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. На підтвердження наявності заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги позивачем надано розрахунки щодо основного боргу, 3 % річних та індексу інфляції, які на думку колегії суддів є правомірними та відповідають обставинам справи і не спростовані відповідачем. Власного розрахунку апелянтом не надано. Також, апелянтом не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування розміру тарифів, відповідно до яких було проведено розрахунок заборгованості. Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про неналежне повідомлення відповідача про місце та час розгляду справи та не отримання заяви про збільшення позовних вимог, оскільки вказані доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Позивачем до заяви про збільшення позовних вимог надано докази направлення копії заяви для відповідача (а.с. 120). Крім того, ОСОБА_1 неодноразово будучи повідомлений судом про час та місце розгляду справи особисто та поштовим зв`язком, на адресу вказану відповідачем у заявах, (а.с.89, 103, 139, 146) в судові засідання не з`являвся, заявляв клопотання про перенесення розгляду справи (а.с. 109, 143). Про розгляд справи на 12.09.2019 року відповідач повідомлений телефонограмою, оскільки подав заяву про повідомлення його телефонним засобом зв`язку (а.с.86). Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процессу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Крім того, відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.). Разом з тим, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України»). Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань. А відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки відповідач був повідомлений про розгляд цивільної справи мав можливість ознайомитися з матеріалами справи, тому, відсутні підстави вважати про наявність порушення процесуальних прав відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на неналежне забезпечення комунальних послуг позивачем, періодичну відсутні гарячої води та централізованого опалення, оскільки на підтвердження вказаних фактів відповідачем не надано жодних доказів. Щодо доводів апелянта про застосування строку загальної позовної давності, колегія суддів вказує на наступне. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто, упродовж дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом. Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність установлюється законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - п. 1 ч.2 ст.258 ЦК України. Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). У ч.2 ст.264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також тоді, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Судовий наказ відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Враховуючи, що судовий захист позивача на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання позивачем заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом II ЦПК України, перериває позовну давність. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14. Як вбачається з матеріалів справи, Голосіївським районним судом м. Києва 23 квітня 2018 року скасовано судовий наказ Голосіївського районного суду м. Києва від 23.08.2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» боргу (а.с. 76). Таким чином, у зв`язку зі зверненням позивача до суду з заявою та видачу 23.08.2017 року судового наказу, відбулося переривання строку позовної давності, а відтак, відсутні підстави для застосування загального строку позовної давності. Проте, як вбачається з рішення суду першої інстанції, судом встановлено, що клопотань в частині застосування строку позовної давності від відповідача не надходило, що не відповідає дійсності, оскільки у заяві про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 зазначав, що, на його думку, позивачем порушена ст. 257 ЦПК України. За таких обставин, судом першої інстанції невірно викладено мотивувальну частину в частині вирішення питання про застосування строків позовної давності. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення суду слід змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на відсутність клопотань відповідача про застосування строків позовної давності. Керуючись ст.ст. 137, 141, 367, 369, 374, 376 України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на відсутність клопотань відповідача про застосування строків позовної давності. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: Є.М. Суханова С.В. Лівінський